Рішення

від 23.12.2014 по справі 391/723/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2920/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ревякіна О. В.

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

23.12.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді: Суровицької Л.В.,

суддів: Авраменко Т.М., Кіселика С.А.,

при секретарі: Кравченко Я.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрник Кіровоградщини» на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом ТОВ «Аграрник Кіровоградщини» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрник Кіровоградщини» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Зазначало, що підприємство на підставі усного договору поставляло відповідачу засоби захисту рослин та посівний матеріал, проте відповідач припинив проводити розрахунки за товар і станом на 26 березня 2013 року утворилась заборгованість в сумі 160 000 грн. За домовленістю сторін було укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року, згідно умов якого відповідач зобов'язаний був повернути суми боргу у строк до 01 листопада 2013 року. 18 листопада 2013 року відповідач декількома платежами здійснив погашення боргу на загальну суму 10 000 грн. Оскільки основна сума боргу відповідачем не повернута підприємству, зобов'язання не виконані у строк, передбачений договором про реструктуризацію, ТОВ просило суд стягнути з нього борг в сумі 150 000 грн., пеню в сумі 150 000 грн., індекс інфляції за період з 01 листопада по 18 листопада 2013 року та з 18 листопада 2013 року по 14 липня 2014 року та три проценти річних в сумі 2 946 грн.58 коп., а всього 304 253 грн.29 коп. (т.1, а.с.2-5).

Пізніше позивач уточнив позовні вимоги і просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в сумі 150 000 грн., пеню за період з 01.11.2013 року по 18.11.2013 року в сумі 14 400 грн., пеню за період з 18.11.2013 року по 24.04.2014 року в розмірі 117 750 грн., інфляційні нарахування за період з 01.11.2013 року по 18.11.2013 року в розмірі 320 грн., інфляційні нарахування за період з 01.12.2013 року по 14.07.2014 року в розмірі 18 000 грн., три проценти річних за період з 01.11.2013 року по 18.11.2013 року у розмірі 236 грн.71 коп., 3 % річних за період з 18.11.2013 року по 14.07.2014 року у розмірі 2 934 грн.25 коп., а всього 303 640 грн. (т.2, а.с.205-206).

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства заборгованість в розмірі 44 955 грн., 3 % річних в розмірі 956 грн.99 коп., інфляційні нарахування- 5 504 грн.50 коп., пеню - 40235 грн.62 коп., а всього 91 652 грн.11 коп. Розподілено судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено (т.2,а.с.224-228).

В апеляційній скарзі ТОВ просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі (т.2,а.с.232-243).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечив проти них і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що в період 2010 - 2012 роки товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрник Кіровоградщина» на підставі усного договору поставляло, а ОСОБА_2, як фізична особа, приймав (отримував) засоби захисту рослин та посівний матеріал і зобов'язувався сплатити за вказаний товар відповідну грошову суму.

У зв'язку з тим, що відповідач припинив здійснювати оплату вказаного товару і станом на 26 березня 2013 року у нього утворилась заборгованість перед товариством, за згодою сторін 26 березня 2013 року було укладено письмовий договір про реструктуризацію заборгованості.

Обставини щодо дійсного укладення вказаного договору про реструктуризацію заборгованості та дійсність свого підпису в договорі відповідачем не заперечується.

Відповідно до п.1.1. договору про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року кредитор - ТОВ «Аграрник Кіровоградщина» надає ОСОБА_2, як боржнику, розстрочку у погашенні заборгованості зі сплати за отримані засоби захисту рослин та насіння соняшнику і кукурудзи, що утворилась станом на 26 березня 2013 року на суму 160 000 грн. на термін з 26 березня 2013 року до 01 листопада 2013 року.

За умовами цього договору боржник взяв на себе зобов'язання

сплатити до 01 травня 2013 року - 10 000 грн., до 01 червня 2013 року - 10 000 грн., до 01 липня 2013 року - 10 000 грн., до 01 серпня 2013 року - 30 % від суми залишку боргу, до 01 вересня 2013 року - 30% від суми залишку боргу та до 01 жовтня 2013 року - 30 % від суми залишку боргу, до 01 листопада 2013 всю суму боргу, яка залишилася.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення плати за договором, боржнику нараховується пеня в розмірі 0,5 відсотка від суми, що підлягає до оплати, яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 100 відсотків загальної суми боргу (т.1, а.с.6-7).

Як підставу для позову, позивач зазначив невиконання відповідачем зобов'язання за договором про реструктуризацію заборгованості щодо повернення боргу у повному обсязі в передбачений договором строк (т.1,а.с.2-5) .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір про реструктуризацію заборгованості є похідним від усної домовленості на придбання товару та не підтверджує факт придбання товару на певну суму. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження боргу в сумі 160 000 грн., а є встановленим судом розмір заборгованості на суму 44 955 грн., суд частково задовольнив позов.

При цьому, не приймаючи до уваги як належний доказ у справі договір про реструктуризацію заборгованості в частині розміру боргу, суд врахував умови цього договору в частині домовленості сторін щодо строків погашення боргу та підстав нарахування пені і розміру пені (т.2, а.с. 224-228).

Проте, з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може, оскільки до таких висновків суд прийшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК України, належить вчиняти у письмовій формі (п.2 ч.1 ст.208 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що підставою позову позивач зазначив невиконання зобов'язання за договором про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року, а також те, що вказаний договір в установленому законом порядку недійсним не визнано.

За таких обставин суд безпідставно виходив при розгляді справи не з умов договору про реструктуризацію заборгованості щодо розміру боргу відповідача перед товариством та з доведеності виконання зобов'язань за договором , а з правовідносин усних договорів купівлі-продажу (поставки) товару з відстрочкою платежу, які мали місце до укладення вказаного договору про реструктуризацію заборгованості, із заперечень відповідача та його представника щодо розміру заборгованості, зазначеного в договорі про реструктуризацію.

Наслідки невиконання умов договорів купівлі-продажу (поставки) засобів захисту рослин та посівного матеріалу щодо їх оплати, а саме розмір заборгованості станом на 26 березня 2013 року в сумі 160 000 грн., закріплено в п.1.1. цього договору.

Тому правове значення для вирішення спору про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням умов договору про реструктуризацію, має саме наявність чи відсутність доказів про виконання умов вказаного договору : сплати суми боргу та дотримання строків виконання цього зобов'язання, після укладення договору сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов , визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.3, ч.4 ст.60 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.59 ЦПК).

Як свідчать матеріали справи, після укладення договору про реструктуризацію заборгованості відповідачем 18 листопада 2013 року було сплачено на погашення боргу за засоби захисту рослин по рахунку № 214 від 17 квітня 2012 року 1480 грн., по рахунку № 330 від 03 травня 2012 року - 776 грн., по рахунку № 368 від 07 травня 2012 року - 644 грн. та по рахунку № 491 від 23 травня 2012 року - 7100 грн., тобто всього 10 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 18 листопада 2013 року та оригіналами заяв ОСОБА_2 на переказ готівки від 18 листопада 2013 року (т.1, а.с.8-11,91-94).

З урахуванням цього залишок боргу відповідача перед підприємством за договором про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року склав 150 000 грн..

Та обставина, що після 18 листопада 2013 року відповідач не здійснював сплату коштів в рахунок погашення заборгованості за договором про реструктуризацію, представником відповідача не заперечується.

З письмових пояснень відповідача, пояснень його представника, наданих в суді першої інстанції, в суді апеляційної інстанції, вбачається, що відповідач спочатку визнавав борг в сумі 10 791 грн., а пізніше визнав борг в сумі 54 311 грн., посилаючись на платежі, здійснені у 2012 році на загальну суму 56 669 грн. (т.1, а.с. 96-97, т.2,а.с. 179). Заперечення відповідача у справі зводяться до того, що він не визнає суму боргу, визначену у договорі про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року та посилається на те, що вимоги позивача не підтверджені первинними документами.

Приймаючи до уваги доводи відповідача та його представника щодо оплати товару, отриманого у позивача, суд безпідставно не прийняв до уваги як належний та допустимий доказ у справі договір про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року, в якому за домовленістю сторін визначено розмір заборгованості ОСОБА_2 перед підприємством на суму 160 000 грн. та те, що договір в цій частині не визнаний недійсним.

Безпідставно суд не прийняв до уваги та не дав належну правову оцінку тій обставині, що саме укладений сторонами договір про реструктуризацію заборгованості породжує права та обов'язки сторін, підтверджує наявність зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, пояснення сторін, частина первинних документів, які підтверджують поставку товару та його оплату, відсутні як у позивача, так і у відповідача.

Оскільки підставою позову є невиконання умов договору про реструктуризацію заборгованості, а не вчинення конктретної господарської операції і не проведення за неї розрахунку, безпідставним є посилання суду на недоведеність позивачем розміру заборгованості у зв'язку з відсутністю первинних документів.

Докази, надані представником відповідача на підтвердження оплати товару, а саме квитанції за 2012 рік, перелічені у зведеній таблиці отримання товару та розрахунків за нього, не свідчать про виконання умов договору про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року.

Способом усунення помилок та перевірки правильності облікових записів у рахунках, відповідно до бухгалтерського обліку, є складання оборотно-сальдової відомості.

В оборотно-сальдовій відомості, наданій позивачем, по рахунку 361, контрагент ОСОБА_2 за період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2014 року, відображені платежі, здійснені відповідачем і зокрема ті, на які він посилається у запереченнях на позов. У визначено залишок боргу відповідача перед підприємством в сумі 150 000 грн. (т.2, а.с.22).

Оскільки відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов'язань за договором реструктуризації заборгованості від 26 березня 2013 року, а саме про сплату залишку боргу в сумі 150 000 грн., висновок суду першої інстанції про часткове погашення відповідачем боргу на суму 56 025 грн., є неправильним, таким, що не відповідає обставинам справи. При цьому суд вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними.

Допущене судом порушення норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

З ОСОБА_2 на користь ТОВ «Аграрник-Кіровоградщина» на підставі договору про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року підлягає до стягнення заборгованість за поставлені засоби захисту рослин та посівний матеріал, в сумі 150 000 грн.

Правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойки, якщо її стягнення передбачено договором або актами законодавства (ст.611 ЦК України).

Пунктом 3.1 договору про реструктуризацію боргу передбачено сплату боржником у разі несвоєчасного внесення плати за договором, пені в розмірі 0,5 відсотків від суми, що підлягає до оплати, яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 100 відсотків загальної суми боргу, тому підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь пені за прострочення виконання зобов'язання.

Строк виконання зобов'язання за договором про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року було передбачено до 01 листопада 2013 року.

Частково зобов'язання за договором відповідач виконав 18 листопада 2013 року, сплативши 10 000 грн., тому за період з 01 листопада по 18 листопада 2013 року на підставі п.3.1 договору про реструктуризацію заборгованості підлягає до стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ : 160 000 грн.*0,5%*18 (кількість прострочених днів):100 = 14 400 грн.

За період з 18 листопада 2013 року по 24 квітня 2014 року підлягає до стягнення пеня в розмірі: 150 000 грн.*0,5%*157 (кількість прострочених днів):100 = 117 750 грн., а всього до стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Аграрник-Кіровоградщина» підлягає до стягнення пеня в сумі 132 150 грн.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тобто нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові ( правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України).

Розрахунок суми індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання визначається за формулою: індекс інфляції = сума заборгованості*індекс інфляції/100- сума заборгованості.

Індекс інфляції у листопаді 2013 року склав 100,2 на суму 160 000 = 320 грн.; у грудні 2013 року - 100,5 на суму 150 000 грн. = 750 грн., всього 1 070 грн.

Індекс інфляції у січні 2014 року становить 100,2 на суму 150 000 грн. і становить = 300 грн.; лютий 2014 року - інфляція 100,6 на суму 150 000 грн. = 900 грн.; березень 2014 року - інфляція 102,2 на суму 150 000 грн. = 3 300 грн.; квітень 2014 року - інфляція 103,3 на суму 150 000 грн. = 4 950 грн.; травень 2014 року - інфляція 103,8 на суму 150 000 грн. = 5 700 грн.;червень 2014 року - інфляція 101,0 на суму 150 000 грн. = 1 500 грн.;липень 20154 року - інфляція 100,4 на суму 150 000 грн. = 600 грн., тому всього підлягають до стягнення з відповідача на користь ТОВ «Аграрник-Кіровоградщина» інфляційні в сумі 18 320 грн.

На підставі ст.625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення три проценти річних від простроченої суми за період з 01 листопада 2013 року по 18 листопада 2013 року: 160 000 гн.*3% річних:365*18 (кількість прострочених днів) = 236 грн.71 коп.

За період з 18 листопада 2013 року по 14 липня 2014 року 150 000 грн.х3%:365*238 ( кількість прострочених днів) = 2 934 грн.25 коп.

Всього до стягнення підлягає три проценти річних в сумі 3 170 грн.96 коп., а загальна сума, що підлягає до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача становить: 150 000 грн. (основний борг) + 132 150 грн. (пеня)+18 320 грн. (інфляційні)+3 170,96 грн. (три проценти річних) = 303 640 грн. (триста три тисячі шістсот сорок гривень).

Відповідно до статті 88 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення документально підтверджені витрати по сплаті судового збору, при подачі позову та за подачу апеляційної скарги (3042 грн.54 коп. +1521 грн.27 коп.) всього в сумі 4 563 грн.81 коп. (т.1 а.с.12, т.2 а.с.251).

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.2,п.3,п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрник-Кіровоградщина» задовольнити.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2014 року скасувати.

Позов ТОВ «Аграрник -Кіровоградщина» до ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Аграрник-Кіровоградщина» заборгованість за договором про реструктуризацію заборгованості від 26 березня 2013 року в сумі 150 000 грн., пеню в сумі 132 150 грн., інфляційні нарахування в сумі 18 320 грн. та три відсотки річних в розмірі 3 170 грн.96 коп., а всього - 303 640 грн.96 коп. (триста три тисячі шістсот сорок гривень дев'яносто шість копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Аграрник-Кіровоградщина» на відшкодування судового збору 4 563 грн.81 коп. (чотири тисячі п'ятсот шістдесят три гривні вісімдесят одна копійка).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя:

Судді: