Ухвала

від 10.12.2014 по справі 2а-2391/09/2370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/40342/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкаси Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.06.2009 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 по справі №2а-2391/09/2370 за позовом Державної податкової інспекції у місті Черкаси Черкаської області до Приватного підприємства «Сервісно-виробничий центр «Шлях», третя особа - Приватне підприємство «Інтерторг» про стягнення коштів отриманих за нікчемними правочинами.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.06.2009, у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у місті Черкаси до Приватного підприємства «Сервісно-виробничий центр «Шлях», третя особа - Приватне підприємство «Інтерторг» про стягнення коштів отриманих за нікчемними правочинами - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.06.2009 змінено щодо підстав відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Черкаси Черкаської області 04.07.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25.06.2009 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 207, частини першої статті 208 Господарського кодексу України, частини першої статті 203 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Черкаси проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства «Сервісно-виробничий центр «Шлях» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт від 18.02.2008 №322/23-2/30705629.

Перевіркою встановлено господарські взаємовідносини позивача з Приватним підприємством «Інтерторг», зокрема, між Приватним підприємством «Сервісно-виробничий центр «Шлях» та Приватним підприємством «Інтерторг» були укладені договори купівлі-продажу насіння гарбуза та горіха волоського від 03.01.2007 №03/01-07 та від 03.01.2008 №03/01-08.

Звертаючись з даним позовом до суду податковий орган виходив з того, договори від 03.01.2007 №03/01-07 та від 03.01.2008 №03/01-08 було укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із вказаної норми вбачається, що для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання таки наслідків.

Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявності таких умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них, не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Разом з тим, судами встановлено, що сторонами договорів від 03.01.2007 №03/01-07 та від 03.01.2008 №03/01-08 виконано всі його умови в межах взятих на себе зобов'язань, всі первинні документи були складені та відповідають вимогам законодавства, реальність господарських операцій підтверджено, зокрема, специфікаціями до них, реєстром отриманих та виданих накладних та самими накладними на отримання товару, оборотно-сальдовими відомостями за період дії договорів з відображенням усіх операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємств-контрагентів.

Перевіркою Приватного підприємства «Сервісно-виробничий центр «Шлях» та Приватного підприємства «Інтерторг», що проводилась податковими органами, підтверджена достовірність первинних документів, використаних за перевіряємий період, а також відсутність порушень податкового законодавства зазначеними субєктами господарювання.

Окрім того, судами не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Також слід зазначити, що санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, та не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Укладення спірних договорів відбулося 03.01.2007 та 03.01.2008, а акт перевірки №1214/17-1-2801606074, на підставі висновків якого позивач і звернувся із позовом до суду, складено 18.02.2008, проте з вимогою про застосування санкцій позивач звернувся до суду лише 31.03.2009, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкаси Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 по справі №2а-2391/09/2370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв