Ухвала

від 18.12.2014 по справі 825/898/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2014 р. м. Київ К/800/43106/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

секретар судового засідання: Наумець О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, треті особи - ОСОБА_3, відділ Держземагенства в Ічнянському районі Чернігівської області про скасування наказів, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2014 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Держземагенства у Чернігівській області (надалі - відповідач, Управління), в якому просив скасувати накази відповідача від 16 грудня 2013 року № ЧН/7421782800:03:000/00001881, ЧН/7421782800:03:000/00001883, ЧН/7421782800:03:000/00001899 «Про надання земельних ділянок на умовах оренди та затвердження документації із землеустрою».

Свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржувані накази прийнято з порушенням чинного законодавства, що порушило його право на першочергове укладення договору оренди земельних ділянок.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою звернувся позивач.

В своїй скарзі вказав, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, судами невірно застосовано норми права, що потягло за собою неправильне вирішення адміністративного спору, а тому просив судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Управлінням були надіслані заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких зазначено, що відповідач погоджується із судовими рішеннями попередніх інстанцій, а касаційну скаргу не підтримує і просить судові рішення залишити без змін.

Також відповідач зазначив, що наявність рішень про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності не є підставою для відмови іншій особі у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Заперечення на касаційну скаргу надав до суду ОСОБА_3, в яких зазначив, що він є законним набувачем права оренди спірних земельних ділянок. Також вказав, що позивач до Управління не звертався ні за наданням дозволу на розробку відповідних проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, ні за погодженням, ні за затвердженням документації із землеустрою та наданням земельних ділянок, відносно яких він звернувся до суду.

Заслухавши суддю - доповідача, позивача, представника третьої особи, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні обставини.

25 грудня 2012 року до Ічнянської районної державної адміністрації (надалі Ічнянська РДА) із заявою звернувся ОСОБА_2, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, загальною площею 275 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності (земель запасу) Гмирянської сільради Ічнянського району Чернігівської області.

28 грудня 2012 року розпорядженням Ічнянської РДА №449 позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, загальною площею 275 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності.

15 квітня 2013 року із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовними площами 89,40000 га, 18,5000 га, 142,0000 га для ведення фермерського господарства на території Гмирянської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області до відповідача звернувся ОСОБА_5

За результатами розгляду вищенаведеної заяви ОСОБА_5 15 квітня 2013 року відповідачем прийняті накази № ЧН/7421782800:03:000/00009, № ЧН/7421782800:03:000/00010, № ЧН/7421782800:03:000/00008 про надання відповідного дозволу.

Відповідно до наказів Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 30 квітня 2013 року № ЧН/7421782800:03:000/00000026; № ЧН/7421782800:03:000/00000025; № ЧН/7421782800:03:000/00000024 щодо земельних ділянок площею 89,40000 га, 18,5000 га, 142,0000 га для ведення фермерського господарства 30 квітня 2013 року укладено відповідні договори їх оренди із ОСОБА_5

4 червня 2013 року позивач звернувся до Держземагенства у Ічнянському районі з клопотанням про прийняття на перевірку та затвердження проекту землеустрою.

Листом від 23 липня 2013 року йому було відмовлено у погодженні та затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку з тим, що ці земельні ділянки 30 квітня 2013 року передані в оренду ОСОБА_5

В листопаді 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Управління із заявами від 18 листопада 2013 року, що не має можливості обробляти землю і у відповідності до статті 31 Закону України «Про оренду землі», просив припинити договори оренди земельних ділянок площею 89,40000 га, 18,5000 га, 142,0000 га, укладених 30 квітня 2013 року.

Договори оренди було припинено та передано дані земельні ділянки в оренду, на підставі заяв від 4 грудня 2013 року, ОСОБА_3, про що відповідачем прийнято 16 грудня 2013 року накази № ЧН/7421782800:03:000/00001881, № ЧН/7421782800:03:000/00001883, № ЧН/7421782800:03:000/00001899).

28 лютого 2014 року позивач подав заяву до відділу Держземагенства в Ічнянському районі з клопотанням про перевірку, погодження та реєстрацію проекту землеустрою, проте, 1 березня 2014 року відділ Дерржземагенства в Ічнянському районі листом відмовив позивачу у державній реєстрації земельних ділянок, у зв'язку з тим, що ці земельні ділянки вже були передані в оренду ОСОБА_3

Не погоджуючись із наказами відповідача від 16 грудня 2013 року щодо передання спірних земельних ділянок в оренду громадянину ОСОБА_3, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувані накази прийняті відповідно до законодавства, оскільки на момент їх прийняття відповідачу не було і не могло бути відомо про наявність надання дозволу позивачу на розроблення проекту землевідведення, як і про існування такого проекту, а тому у відповідача не було жодних правових підстав для відмови ОСОБА_3 у наданні земельних ділянок в оренду.

Втім, за перевіркою матеріалів справи до такого висновку суди дійшли без належного встановлення обставин справи та перевірки їх доказами.

До 1 січня 2013 року, відповідно до пункту 12 «Перехідних положень» Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Законом України від 6 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» внесенні зміни до статті 122 ЗК України, відповідно до яких з 1 січня 2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Однак, суди не встановили повноваження Управління після внесення вказаних змін до законодавства, не дослідили процедуру передання повноважень від Ічнянської РДА до відповідача.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послались на те, що ні сам позивач, ні Ічнянська РДА, яка видала вищенаведений дозвіл ОСОБА_2, не інформували відповідача про факт видачі такого дозволу та про його терміни.

Проте, суд не вказав жодного нормативно-правового акту, яким встановлено обов'язок особи інформувати орган, до якого переходять відповідні повноваження, щодо факту отримання такого дозволу.

Між тим, відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Проте, суд першої інстанції, посилаючись на ігнорування Ічнянської РДА прохання Управління щодо надання копій прийнятих розпоряджень райдержадміністрацій про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, які ще не відведені у користування чи у власність та викопіювання планово-картографічних матеріалів із зазначеннями відповідними ділянками, в порушення вищезазначеної правової норми, не з`ясував підстави щодо ненадання даної інформації відповідачу та, маючи відповідні повноваження, не вжив передбачених законом заходів для її витребування.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, залишив дану обставину поза увагою, не дотримався вимог, передбачених статтею 11 КАС України, та належним чином не перевірив повноту з'ясування обставин у справі судом першої інстанції, які він вважав встановленими та такими, що підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, не надав належної юридичної оцінки його висновкам та сам ухвалив рішення без дотримання вимог статті 159 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, не з'ясували докази на їх підтвердження, не правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а тому ухвалені ними рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді суду слід врахувати наведене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.