Постанова

від 25.12.2014 по справі 809/4003/14

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2014 р. Справа № 809/4003/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Микитюка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Котик Д.М.,

представника позивача - Созоник Т.Б.,

представника відповідача - Мелінишин С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплит"

до відповідача: Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень №0001292200 та №0001282200 від 31.10.2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Уніплит" (надалі також - позивач) звернулося в суд з позовною заявою до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001292200 та №0001282200 від 31.10.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що основою при винесенні вищевказаних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу по нікчемності правочину укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ "СВ Альтера-Львів", викладений в акті про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ "Уніплит" №2080/09-05-22/30905968 від 20.10.2014 року. Вказаний висновок відповідач сформував на підставі зустрічної перевірки контрагента позивача - ТзОВ "СВ Альтера-Львів", виходячи з того, що його господарська діяльність має ознаки фіктивності. Позивач вважає, що відповідач не вправі у своїх висновках визнавати правочини нікчемними, оскільки всі господарські операції, які мали місце між позивачем та його контрагентом, містять вичерпні ознаки реальності їх вчинення, що підтверджуються первинними документами, документами податкової та фінансової звітності.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги, викладені в позовній заяві підтримала повністю. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила. Просила в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI на підставі наказу від 14.10.2014 року № 491 та направлення від 14.10.2014 року № 451 працівником Долинської оДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Уніплит" код ЄДРПОУ 30905968 з питань взаємовідносин із ТзОВ "СВ Альтера-Львів" код ЄДРПОУ 33252232, в частині податку на прибуток за 2012 рік та в частині податку на додану вартість за січень, лютий, березень, жовтень 2012 року. Перевірка проводилась з 15.10.2014 року по 17.10.2014 року. Термін перевірки не продовжувався.

За результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ "Уніплит" з питань взаємовідносин із ТзОВ "СВ Альтера-Львів", в частині податку на прибуток за 2012 рік та в частині податку на додану вартість за січень, лютий, березень, жовтень 2012 року було складено Акт № 2080/09-05-22/30905968 від 20.10.2014 року (а.с. 10-31), яким встановлено порушення позивачем:

- пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування від усіх видів діяльності всього в сумі 34315 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 1008 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 7923 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 7474 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 1760 грн.;

- пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4, п.201.6, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями в результаті чого ТзОВ "Уніплит" занижено до сплати в бюджет податок на додану вартість, на загальну суму 44407 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 2 617 грн., жовтень 2011 року на суму 14 199 грн., за січень 2012 року на суму 7668 грн., за лютий 2012 року на суму 12244 грн., за березень 2012 року на суму 23127 грн., за жовтень 2012 року на суму 1368 грн.

24.10.2014 року позивачем за вихідним номером №11/3123 подано відповідачу заперечення до акту позапланової виїзної документальної перевірки №2080/09-05-22/30905968 від 20.10.2014 року (а.с. 33-42).

Долинською оДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області 31.10.2014 року за вихідним номером №3324/10/09-05-22/1610 надано позивачу відповідь на заперечення до акту перевірки №2080/09-05-22/30905968 (а.с. 43-52).

Внаслідок виявлених порушень відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 31.10.2014 року №0001292200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 66611,00 грн., з яких за основним платежем - 44407,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22204,00 грн. (а.с. 53) та податкове повідомлення-рішення форми "П" від 31.10.2014 року №0001282200, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 34315,00 грн. (а.с. 54).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджувалося поясненнями представників сторін розрахунок податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, згідно з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями проводився виключно по взаємовідносинах позивача із ТзОВ "СВ Альтера-Львів", в частині податку на прибуток за 2012 рік та в частині податку на додану вартість за січень, лютий, березень, жовтень 2012 року.

Щодо висновку відповідача про нікчемність правочину укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ "СВ Альтера-Львів", суд зазначає наступне.

Згідно з договором поставки №11/11-2011 від 12.10.2011 року ТзОВ "СВ Альтера-Львів" (постачальник) зобов'язувався поставити, а ТзОВ "Уніплит" (покупець) - зобов'язується прийняти товар. Вид розрахунків згідно з умовами Договору був безготівковий (а.с. 87-89).

Згідно додатку до договору №11/11-2011 від 12.10.2011 року предметом постачання є електричні прилади (а.с. 90-91).

Суд не може погодитися з доводами та висновками відповідача про нікчемність правочину укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ "СВ Альтера-Львів" з тієї причини, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватися певними засобами доказування. Виявлення податковим органом ознак нікчемності угод щодо поставки електричного обладнання ТзОВ "СВ Альтера-Львів" ТзОВ "Уніплит", в даному випадку не є тими доказами, які вказують на нікчемність правочинів, укладених між ТзОВ "Уніплит" та ТзОВ "СВ Альтера-Львів", зокрема договору поставки №11/11-2011 від 12.10.2011 року.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд зазначає, що в акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що правочин - договір поставки, укладений між позивачем та ТзОВ "СВ Альтера-Львів" суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося представниками сторін договір поставки №11/11-2011 від 12.10.2011 року, укладений між ТзОВ "Уніплит" та ТзОВ "СВ Альтера-Львів" не був визнаний судом нікчемним.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в податкового органу не було підстав вважати, що не відбулося операцій по поставці між ТзОВ "Уніплит" та ТзОВ "СВ Альтера-Львів" за вищевказаним договором.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Податковий орган у акті документальної перевірки не вказав жодного доказу порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, угодою укладеною між позивачем та ТзОВ "СВ Альтера-Львів".

Реальність вищевказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-здачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями, а також рахунком-фактурою (а.с. 100-137, а.с. 160-206).

Крім того, реальність вищевказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи службових записками експедиторів позивача (а.с. 152-159).

Представником відповідача у судовому засіданні не заперечувалося факту здійснення господарської діяльності позивачем.

Судом встановлено, що на момент укладення позивачем правочинів із своїм контрагентом, останній на момент спірних правовідносин, перебував на загальній системі оподаткування обліку та звітності та був платником ПДВ. (а.с. 207-208).

Вищенаведені обставини, підтверджені належними первинними документами вказують про реальність господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом ТзОВ "СВ Альтера-Львів".

Таким чином, на підставі викладеного податковим органом було зроблено помилковий висновок про те, що господарські операції між ТзОВ "Уніплит" та ТзОВ "СВ Альтера-Львів" фактично не відбувалися, а ТзОВ "Уніплит" порушено вимоги податкового законодавства.

Суд приходить до переконання, що позивачем правомірно було включено до складу витрат - витрати понесені в зв'язку із придбання товару від ТзОВ "СВ Альтера-Львів" на суму 44407 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 2 617 грн., жовтень 2011 року на суму 14 199 грн., за січень 2012 року на суму 7668 грн., за лютий 2012 року на суму 12244 грн., за березень 2012 року на суму 23127 грн., за жовтень 2012 року на суму 1368 грн.

Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на факт узгодженості сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, задекларованих позивачем за 1 квартал 2012 року, за 2 квартал 2012 року, за 3 квартал 2012 року та за 4 квартал 2012 року та їх завищення актом проведеної перевірки №4311/220/30905968 від 26 грудня 2012 року, а також акту №395/220/30905968 від 04.03.2013 року з огляду на те, що в період з 14 листопада по 12 грудня 2012 року Долинською оДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Уніплит" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки було складено акт № 4311/220/30905968 від 26 грудня 2012 року.

На підставі висновків акту перевірки, 10 січня 2013 року Долинською оДПІ було прийнято податкові повідомлення - рішення № 0000010220, № 0000030220 та №0000020220, які позивачем було оскаржено до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Постановою вказаного суду від 20.03.2013 року позов ТОВ "Уніплит" до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000010220, № 0000030220 та №0000020220 задоволено та скасовано прийняті податкові повідомлення-рішення (а.с. 55-64).

Суд не погоджується з твердженням представника відповідача про зменшення задекларованих витрат актом перевірки №395/220/30905968 від 04.03.2013 року, оскільки постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.04.2013 року позов ТОВ "Уніплит" до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними щодо викладених в акті №395/220/30905968 від 04.03.2013 року висновків, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000062200, № 0000072200 та №0000082200 від 13.03.2013 року задоволено та скасовано прийняті податкові повідомлення-рішення, що були винесені за результатами висновків викладених в акті перевірки №395/220/30905968 від 04.03.2013 року (а.с. 65-72).

З урахуванням вищевикладеного, на підставі норм чинного законодавства та даних первинних документів ТзОВ "Уніплит", судом зроблено висновок про те, що позивачем не було порушено вимог п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та не завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування від усіх видів діяльності на суму 34315,00 грн.

Відповідно до п 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового Кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оподаткування коштів у касі платника податку, в разу відсутності такого - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлення відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.201.4 ст. 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Статтею 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, операції, що формують податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, однак в той же час право на формування суб'єктом податкового кредиту не поставлено в залежність від використання ним придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Проте, при проведенні перевірки та викладення висновків, податковим інспектором не було прийнято до уваги, чим в свою чергу порушено законодавчо закріплене та гарантоване Податковим кодексом України, право суб'єктів підприємницької діяльності на завищення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках визначених Законом.

Так в п. 3.1.2. акту податковим інспектором зазначається, що в ході перевірки начебто було встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ТзОВ "Уніплит" та ТзОВ "СВ Альтера-Львів".

В зв'язку з тим, інспектор прийшов до висновку про те, що угода поставки є безтоварною, а господарські операції ТзОВ "Уніплит" з цим контрагентом, на його думку, не мали реального товарного характеру.

Проте суд не може погодитися із такими висновками податкового органу виходячи із наступного.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 цієї ж статті визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, зважаючи на дані висновки податкового органу викладені в суперечності з нормами податкового законодавства, оскільки під час проведення перевірки посадовими особами ТзОВ "Уніплит" для огляду були представлені належним чином оформлені податкові накладні надані контрагентом, які в розумінні п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є беззаперечною підставою для нарахування податку, що відноситься до податкового кредиту.

Як вбачається із викладеного, у відповідності до приписів чинного законодавства України, платник податку набуває права на бюджетне відшкодування у випадку, визначеному ст. 200 Податкового кодексу України, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення цієї суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Щодо посилання податкового органу на неотримання всіх підтверджень по ланцюгу постачальників, варто зазначити, що Розділом V Податкового кодексу України, визначено платників податку на додану вартість, порядок обліку звітування та внесення податку до бюджету, тобто саме нормами зазначеного Кодексу регулюються всі питання пов'язанні із визначенням та сплатою податку на додану вартість, проте нормами зазначеного Кодексу право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період та наявні податкові накладні.

Крім того, в акті перевірки податковим органом також зазначається, що відповідно до "Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагента" встановлено, що по ТзОВ "СВ Альтера-Львів" відсутні податкові зобов'язання по ТзОВ "Уніплит", тобто на думку інспектора не підтверджено факту поставки товару на користь ТзОВ "Уніплит". До такого висновку інспектор прийшов на підставі наявних у податкового органу актів зустрічних податкових перевірок контрагентів позивача.

Зокрема, як зазначається інспектором у акті (п.3. розділу 1) Долинською оДПІ отримано листа від ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 31.01.2014 року №1524/7/22-413 та акт від 28.01.2014 року №101/22-40/33252232 "Про результати документальної позапланової перевірки ТзОВ "СВ Альтера-Львів з питань господарських відносин з ТзОВ "Рельполь Альтера" та з ТзОВ "Укрелектроімпорт" за 2012 рік", в якому зазначено наступну інформацію: ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області у вищевказаному акті використано бази даних Міністерства доходів і зборів України, ІС "Податковий блок", АІС ОР "Податки", АІС "Бест Звіт" "Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" та наступні матеріали перевірок:

- акт від 30.08.2013 року №956/26-55-55-07/32983037 "Про результати документальної позапланової перевірки ТзОВ "Рельполь Альтера" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з МПП фірма "Андромеда" за період квітень-грудень 2012 року, січень 2013 року, ТОВ "Агенція реклами "Лоцман" за серпень 2012 року, ТОВ "БК "Палаццо" за період вересень-листопад 2012 року;

- акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30.10.2013 року № 1978/26-55-22-08/32983037 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Реаполь-Альтера" щодо підтвердження господарських відносин з МПП - фірма "Андромеда" ТОВ "БК "Палаццо" ТОВ "Агенція Реклами "Лоцман" за період діяльності з 01.03.2012 року по 28.02.2013 року;

- акт від 07.11.2013 року №2182/26-55-08/33786077 "Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектроімпорт" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2011 року по 31.01.2013 року.

Також відповідачем в матеріалах перевірки було використано:

- акт Ірпінської оДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 146/22-4/14020271 від 29.04.2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання МППФ "Андромеда" щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2011 року по 31.03.2013 року;

- акт Ірпінської оДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 246/22-4/37696574 від 11.07.2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "РА Лоцман" щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2011 року по 30.04.2013 року;

- акт Ірпінської оДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 156/22-4/31748459 від 14.05.2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "БК Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 23.09.2011 року по 30.04.2013 року.

В даних матеріалах встановлено, що слідчим СВ ДПІ у Солом`янському районі м. Києва ДПС надано лист від 19.04.2013 року № 1091/07-09/086, в якому зазначено, що в провадженні слідчого відділу ДПІ в Солом`янському районі м. Києва ДПС перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №320121100900000086 від 23.03.2013 року.

Досудовим слідством по кримінальному провадженню встановлено, що група осіб у складі гр. ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 тривалий час надавали послуги по конвертації грошових коштів з безготівкової форми в готівкову, використовуючи реквізити СГД з ознаками фіктивності, а саме: МППФ "Андромеда" (код ЄДРПОУ 4020271), ТОВ "Пріум Компані" (код ЄДРПОУ 37779105)БК "Палаццо" (код ЄДРПОУ 31748459), ТОВ "РА "Лоцман" (код ЄДРПОУ 379696574), ТОВ "Новий Градь" (код ЄДРПОУ 37779084)Неопромтрейдінг" (код ЄДРПОУ 38256446), ТОВ "Фруком" (код ЄДРПОУ 38256383), ТОВ "Скомп" (код ЄДРПОУ 38256357) ТОВ "Детемо" (код ЄДРПОУ 37563821), ТОВ "Імортель Груп" (код ЄДРПОУ 31663229) та інші.

Також в ході проведення слідчих дій було встановлено, що вищезазначені підприємства за адресами реєстрації фактично не знаходяться і ніколи не знаходились.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток приватних підприємств, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою формування податкового обліку платника податків.

Наведені в судовому засіданні обґрунтування відповідача, що первинні документи позивача складені з метою формування податкової вигоди, шляхом укладення фіктивних угод, а тому допустимими не є засобами доказування, на думку суду є необґрунтованим та безпідставним, оскільки опираються виключно на результати невиїзних документальних перевірок без безпосереднього дослідження реальності господарських операцій, натомість встановлені судом обставини та досліджені докази, які ці обставини підтверджують, вказують на те, що господарські операцій між позивачем та його контрагентом мали місце в реальному часі.

Крім цього, наявні в матеріалах справи копії первинних документів відповідають їх змісту та містять всі необхідні реквізити первинних документів, що фіксують факти здійснення операцій по поставці товарів.

З огляду на вищенаведене суд зазначає, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03), а також правову позицію Вищого адміністративного суду України, зокрема, викладену у постанові від 24.05.2012 року (Справа №К-26149/10) слід зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням тієї ж судової практики Вищого адміністративного суду України (Постанова ВАС України від 14.11.2012 року №К/9991/50772/12), слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини. Наявність фактів порушення публічного порядку повинні бути доведені певними засобами доказування, в іншому випадку обраний відповідачем підхід надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи із загальних засад судочинства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, є протиправними та такими, що підлягають до скасування податкові повідомлення-рішення за №0001292200 та №0001282200 від 31.10.2014 року, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 2018,52 грн., підтверджується платіжним дорученням за №39948 від 25.11.2014 року (т.1, а.с. 2).

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001292200 та №0001282200 від 31.10.2014 року Долинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.

Повернути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплит", 77552, вул. Заводська, 4, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 30905968 сплачений судовий збір згідно платіжного доручення № 39948 від 25.11.2014 року в сумі 2018,52 (дві тисячі вісімнадцять) гривень 52 копійки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Микитюк Р.В.

Постанова складена в повному обсязі 30.12.2014 року.