Рішення

від 29.12.2014 по справі 907/1080/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.12.2014 Справа № 907/1080/14

за позовом громадської організації „Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", м. Ужгород

до відповідача виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про стягнення суми 92077,00 Євро (1766957,60 грн.).

та за зустрічним позовом виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача громадської організації „Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", м. Ужгород

про визнання недійсним Генерального договору б/н від 14.05.13

Колегія суддів у складі: головуючого судді - Васьковського О.В., суддів - Івашкович І.В., Якимчук Л.М.

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом)- Лосяков С.Г. - адвокат (дов. б/н від 13.07.14)

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Орбан Н.Л. (дов. 03-18/302 від 27.11.14), Яцков М.М (дов. 03-18/302 від 27.11.14)

СУТЬ СПОРУ: за первісним позовом про стягнення суми 92077,00 Євро (1766957,60 грн.) у відповідності до умов Генерального Договору б/н від 14.05.13 про розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 років від 14.05.13 та за зустрічним позовом про визнання недійсним Генерального договору б/н від 14.05.13.

Позивач за первісним позовом просить задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідач всупереч умов Генерального Договору б/н від 14.05.13 про розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 років від 14.05.13 не здійснював перерахування коштів, відповідно до умов укладеного договору, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Відповідач за первісним позовом заперечує позовні вимоги повністю та не погоджується з доводами позивача за первісним позовом. Вважає, що позивач у даному проекті є нефінансовим партнером, а відповідно до Проекту міжнародної технічної допомоги зобов'язувався бути інформаційним партнером, отже позбавлений права виділення частки фінансування у бюджеті проекту. Крім того, позивач вказує, що спірний договір - Генеральний Договір б/н від 14.05.13 не має жодного юридичного зв'язку із Грантовою угодою №IPBU.01.02.00-18-354/11-00 від 22.07.13 та Договором про партнерство від 14.05.13, в яких не зазначено обов'язку відповідача вчиняти будь-які дії в інтересах заявника чи переказувати йому цільові кошти. Доводить, що спірний договір сума якого 184154 Євро, містить ознаки правочину про здійснення державних закупівель, так як відповідно до ст.2 Закону України „Про здійснення державних закупівель" цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів) послуг (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень. Стверджує, що обмеження, які накладаються на використання бюджетних коштів, поширюються і на кошти, які надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги та рахуються власними надходженнями бюджетних установ. Також вважає, що спірний договір припинив свою чинність 14.03.2013, оскільки у грантовій угоді №IPBU.01.02.00-18-354/11-00 яка укладена 22.07.13, тобто пізніше ніж спірна, виконавчий комітет Ужгородської міської ради повинен самостійно вчиняти дії на виконання заходів на території України.

Позивач за зустрічним позовом просить суд визнати Генеральний Договір б/н від 14.05.13 недійсним з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства України. Окрім доводів, викладених у запереченнях на первісний позов, позивач за зустрічним позовом вказує, як підставу визнання недійсним спірного договору порушення правил валютного регулювання, оскільки в договорі зазначені грошові зобов'язання, які виражені у валютному еквіваленті - євро, що є порушенням Декрету Уряду про валютне регулювання, позиції Вищого господарського суду України, що визначена в постанові від 30.05.12 у справі 6-29цс12. Також, позивач вказує, що спірний договір не відповідає вимогам цивільного законодавства України, зокрема ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину суперечить вимогам цивільного законодавства та інтересам держави, а його дійсність прямо заперечується позивачем на підставах, встановлених законом. Крім того, зміни до даного договору були підписані особою, яка не мала повноважень та доручення на вчинення таких дій та за відсутності повної інформації, а внесення змін до спірного договору відбулося під дією помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Відповідач за зустрічним позовом у поданому 09.12.14 відзиві зазначає, що зустрічна позовна заява є безпідставною та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства з огляду на підстави, вказані у відзиві. Зокрема, вказує, що спірний договір немає жодного юридичного зв'язку із Грантовою угодою, тому має виконуватись окремо від неї; відповідач у відповідності до грантової угоди та угоди про партнерство не має фінансування в проекті, однак дані угоди не є предметом розгляду даної справи, а зобов'язання, взяті сторонами, виникли на підставі спірного договору; посилання позивача на порядок фінансування відповідно грантової угоди та угоди про партнерство не має жодного юридичного значення, а також вказує, що формування бюджетних коштів чітко визначено законодавством України, а кошти, які перераховані позивачу відповідно до оспорюваного правочину не можна визначати як бюджетні. З наведених підстав, відповідач просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 24.12.14, 25.12.14 та 26.12.14 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оголошувалася перерва.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила:

Між позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) та відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) 14.05.13 у м.Ужгород укладено Генеральний договір б/н про розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 (далі - Генеральний договір), згідно якого, сторони даного договору - Виконавчий комітет Ужгородської міської ради (партнер 1 Грантового проекту за даним договором) та громадська організація „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" (партнер 2 Грантового проекту за даним договором) спільно діють в інтересах один одного та виключно з метою належної реалізації міжнародного договору по впровадженню Грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 (далі - Грантовий проект), в якому сторони виступають рівними партнерами зі сторони України.

Відповідно до п.1. Генерального договору, партнер 1 виступає у власних інтересах та в інтересах партнера 2 при укладенні грантової угоди, відтак здійснює отримання та розподіл отриманого грантового фінансування між партнером 1 та партнером 2 відповідно до нижченаведених розподілів коштів.

Партнер 2 уповноважує партнера 1 отримати на власний валютний рахунок від інших партнерів грантового проекту фінансування для реалізації партером 2 взятих на себе зобов'язань та виконання партнерської угоди. Сторони даного договору здійснюють розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 та визначають обсяг спільних зобов'язань за грантовою угодою, а також здійснюють розмежування обов'язків та чіткий перелік заходів, які партнер 1 та партнер 2 повинні здійснювати самостійно за рахунок фінансів по вищезгаданому грантовому проекту.

Відповідно до п.2.6. Генерального договору партнер 1 зобов'язується здійснювати перерахування партнеру 2 коштів в національній валюті України, які отримані партнером 1 в іноземній валюті в рамках проекту у відповідності до гармонограми (плану-графіку) фінансування витрат партнера 2, відповідно до вказаних у даному договорі статей витрат.

Відповідно до п. 3.1 Генерального договору валютою договору є гривня, п.п.3.2.- 3.4. зазначені обсяги фінансових асигнувань з боку іноземних партнерів в адресу партнера 1 та партнера 2 та становить 860514 євро; в адресу партнера 1 на користь партнера 1 - 676360 Євро, в адресу партнера 1 на користь партнера 2 - 184154 євро (згідно змін, внесених до Генерального договору - додаток №1 від 20.05.14).

Згідно п.4.1 Генерального договору фінансування на реалізацію грантового проекту перераховується грантовим партнером на рахунки партнера 1, частина коштів, визначена в п.3.4. даного договору перераховується партнером 1 шляхом банківського переказу на рахунок партнера 2 у вигляді восьми траншів щоквартально на протязі 24 місяців реалізації проекту, у відповідності до гармонограми (плану-графіку) фінансування витрат партнера 2 та отриманого фінансування.

Кожний транш коштів проводиться на протязі першого місяця кварталу, починаючи з дати реалізації проекту (п. 4.2. Генерального договору).

Пунктом 4.6. Генерального договору визначено статті та об'єм асигнувань, передбачені для виконання 2 цілей проекту у відповідності до поданої заявки на отримання гранту та реалізації грантового проекту на загальну суму 184154 євро (згідно змін, внесених до Генерального договору - додаток №1 від 20.05.14).

Відповідно до п.4.8 Генерального договору партнери 1 та 2 укладають угоду по грантовому проекту та у відповідності до статей витрат, вказаних у п.4.6. даного договору визначають об'єм виконуваних кожним з партерів робіт та здійснення заходів.

Згідно п.п.6.1, 6.6. Генерального договору він набуває чинності з моменту його складання (підписання) та діє на протязі 24 місяців, в будь-якому випадку до повного впровадження проекту; сторони дійшли згоду укласти спільно договір або угоду по реалізації грантового проекту.

Всупереч вищезазначених умов договору, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання з перерахування траншів не виконав, будь-яких перерахувань в адресу позивача за зустрічним позовом не здійснив, що завдало складності позивачу в реалізації грантового проекту.

31.07.14 позивач звертався до відповідача з листом-претензією щодо виконання зобов'язань за Генеральним договором, тобто перерахування траншів з 01.09.13 для здійснення заходів щодо реалізації грантового проекту та вимогою до 30.09.13 усунути вказані порушення по виконанню Генерального договору, на яку 07.08.14 листом №1745/03-17 відповідач надав відповідь, в якій відображено прохання надати додаткові обґрунтування претензій, а саме договір, на підставі якого виникла заборгованість.

12.08.14 позивач повторно надіслав лист-претензію відповідачу, в якій зазначено, що у разі невиконання відповідачем порушених умов договору, позивач звернеться до суду за захистом своїх порушених інтересів. Однак, відповідач залишив лист-претензію без відповіді та задоволення.

Відповідач, за твердженням позивача за первісним позовом, свої зобов'язання за Генеральним договором не здійснив, внаслідок чого в нього виникла і рахується заборгованість у розмірі, що відповідно до поданого позивачем розрахунку станом на 09.09.14 становить 92077,00 Євро, тобто 1766957,60 грн. (розрахунок подано позивачем за первісним позовом).

Проаналізувавши подані матеріали, колегія суддів дійшла наступного висновку.

14.05.13 у м. Ярослав між м. Ярослав, Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, який бере участь у проекті, далі Партнер 1 або фінансовий партнер та Староством Ярославського повіту, що виконує роль партнера у проекті, далі Партнер 2 або нефінансовий партнер та Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", що виконує роль партнера, який бере участь у проекті, далі партнер 3 або нефінансовий партнер уклали договір про партнерство щодо співпраці в рамках проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 (далі - договір про партнерство).

Предметом даного договору відповідно до п.1 §2 є принципи співпраці між партнерами, взаємні обов'язки сторін та вимоги щодо належного управління сторонами договору фінансовими засобами виділеними на реалізацію проекту, який також окреслює умови повернення головним партнером неналежно витрачених сум під час реалізації грантового проекту.

Даний договір набуває чинності з дня його підписання усіма партнерами та діє до дня закінчення проекту разом з розрахунком.

Відповідно до §5 договору про партнерство фінансовий партнер зобов'язується: виконувати свої зобов'язання відповідно до документів, які регулюють імплементацію програми, співпрацювати з Лідером під час реалізації проекту, звітності та моніторингу, надання доступу, на вимогу лідера, до всієї необхідної документації, пов'язаної з реалізацією проекту; обов'язок партнера 1 забезпечити фінансові ресурси на реалізацію власних заходів у розмірі, що становить щонайменше 10 % власних прийнятих витрат бюджету; відкрити власний валютний рахунок для потреб реалізації проекту та вести окрему бухгалтерію; дотримуватись при державних закупівлях п.7.1 Детальних умов та додатку IV до грантової угоди (процедури заключення контрактів). Пунктом 2 §5 договору про партнерство передбачено, що фінансовий партнер несе цілковиту відповідальність за будь-які неточності, які стосуються задекларованих ним видатків та повинен повернути Лідеру проекту неналежно переказаних сум.

У §6 договору про партнерство встановлені права та обов'язки не фінансового партнера даного договору, зокрема: реалізація заходів, необхідних для своєчасної та цілковитої реалізації частини, яка на нього припадає; реалізація усіх необхідних заходів з метою уможливлення головному партнеру виконання обов'язків, передбачених грантовою угодою, невідкладно інформувати головного партнера про обставини, що мають вплив на правильність, своєчасність, ефективність та довершеність реалізованих ним заходів.

Відповідно до встановленого даним договором способу імплементації проект буде втілюватись спільно партнерами договору згідно з поділом завдань, які виникають з опису проекту, що становить додаток І до грантового договору, що означає, що фінансовий партнер проекту є уповноваженим до понесення витрат на рівні з лідером проекту, з дотриманням національного законодавства та умов спів фінансування.

Відповідно до §17 договору про партнерство, у випадку цілковитого або часткового невиконання обов'язків якимось партнером проекту, головний партнер протягом максимально місяця звернеться до відповідного партнера з метою наполягання на виконання своїх обов'язків. Головний партнер зв'яжеться з партнером з метою вирішення проблем, що зявилися, включаючи звернення про допомогу до органів програми.

Відповідно до довідки №08-12/173 від 25.12.14 відповідач на виконання грантової угоди від 22.07.13 по Програмі транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 відкрив валютний рахунок в ПАТ КБ «Хрещатик» в жовтні 2013 року, на який в тому ж місяці поступили кошти в розмірі 167044,45 Євро, на якому, на даний час знаходяться кошти в розмірі 153731, 45 євро. Частина коштів, згідно пояснень представника відповідача за первісним позовом вже витрачена на цілі визначені грантовою угодою.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про партнерство, відповідач, як фінансовий партнер отримав кошти для здійснення заходів для реалізації грантового проекту, однак будь-яких перерахувань в адресу позивачу на виконання умов генерального договору не здійснив.

Колегія суддів бере до уваги спільну позицію сторін, щодо відсутності юридичного зв'язку спірного договору з договором про партнерство та грантовою угодою. Спірний договір та договір про партнерство за своєю природою є правочинами про спільну діяльність за елементами інших договорів, зокрема договорів послуг. Вказані правочини мають самостійний предмет регулювання та кожний окремо визначає права та обов'язки його сторін. Зокрема, позивач у договорі про партнерство має певні права та обов'язки, що окреслюють його статус, як нефінансового партнера. Спірний договір, як окремий і самостійний договір, передбачає для позивача інше коло прав та обов'язків. На думку колегії суддів можливість укладення таких право чинів випливає з наступного.

Грантова угода та договір про партнерство визначають, що відповідач за первісним позовом самостійно вчиняє дії на виконання заходів на території України. Умовою співпраці з третіми особами - з зовнішніми суб'єктами, у відповідності до п. 1 §9 договору про партнерство, включаючи підрядників, фінансовий партнер відповідає виключно перед головним партнером за відповідність дій зовнішнього суб'єкта, який діє від імені та для партнера, згідно з записами даного договору якого головний партнер повинен бути негайно повідомлений про предмет та сферу договору, укладеного з зовнішніми суб'єктами; права та обов'язки, що виникають з предметного договору не можна передавати частково або цілком іншим суб'єктом, без попередньої згоди решти партнерів та СОУ.

Як вбачається з матеріалів справи, жодних дій щодо звернення з претензією щодо будь-кого з партнерів чи щодо укладення спірного правочину від Головного партнера не надходило. При цьому, як вбачається з пояснень представників сторін головний партнер поінформований про укладення такого договору.

Доводи відповідача за первісним позовом викладені в заперечені від 29.12.14 року та надані ним докази, свідчать, що і позивач і відповідач є реципієнтами Проекту Ярослав - Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст побратимів, тобто особами, які за визначенням, безпосередньо одержують міжнародну технічну допомогу згідно з проектом (програмою). Цей проект зареєстрований відповідно до Порядку залучення використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги затвердженого постановою КМУ №153 від 15.02.2002р (далі - Порядок №153) у Порядку підготовки та реалізації проектів у рамках програм прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства, затвердженого постановою КМУ №1111 від 08.12.2010р. (далі - порядок №1111) за порядковим №211.

Відповідно до п.43 Порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги затвердженого постановою КМУ №153 від 15.02.2002р. та п.18 Порядку №1111 реципієнти повинні забезпечити цільове використання коштів, одержаних для реалізації міжнародної технічної допомоги.

Колегія суддів вважає, що дана обставина підтверджує, а не спростовує позовні вимоги, оскільки предметом спірного договору є реалізація міжнародного договору по впровадженню Грантового проекту Ярослав - Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст побратимів.

Суд відхиляє і доводи відповідача, що спірний договір є припиненим за згодою всіх сторін шляхом укладення 14.05.2013р. іншого правочину у м.Ярослав з іншим розподілом прав та обов'язків сторін. Дані обставини спростовуються, виходячи із змісту вище приведених правочинів, де немає жодної умови щодо припинення спірного договору. Відтак відповідач за первісним позовом не довів передбачених главою 50 Цивільного кодексу України підстав припинення спірного правочину.

Водночас з запереченнями на первісну позовну заяву, відповідач за первісним позовом подав зустрічний позов про визнання спірного договору недійсним. Мотиви заперечень за первісним позовом та обґрунтування за зустрічним по суті співпадають.

Щодо зустрічної позовної заяви судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п'ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, тощо.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у до п. 3.1 Генерального договору встановили, що валютою договору є гривня, а п.п.3.2.- 3.4. зазначені лише обсяги фінансових зобов'язань, зазначені у валюті - євро, що не суперечить нормам валютного регулювання України. Зокрема, вказано, що обсяг фінансових асигнувань з боку іноземних партнерів в адресу партнера 1 та партнера 2 становить 860514 євро; в адресу партнера 1 на користь партнера 1 - 676360 Євро, в адресу партнера 1 на користь партнера 2 - 184154 євро (згідно змін, внесених до Генерального договору - додаток №1 від 20.05.14).

Відповідно до п.2.6. Генерального договору партнер 1 зобов'язується здійснювати перерахування партнеру 2 коштів в національній валюті України, які отримані партнером 1 в іноземній валюті в рамках проекту у відповідності до гармонограми (плану-графіку) фінансування витрат партнера 2, відповідно до вказаних у даному договорі статей витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, здійснення перерахування траншів позивачем відповідачу розміру асигнувань, визначеному у п.п.3.2-3.4 зазначених в іноземній валюті, не суперечать дотриманню суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо валютного регулювання згідно норм чинного законодавства, а також, оскільки позивач є органом місцевого самоврядування іншого способу для перерахування коштів, крім як в національній валюті України не може бути. Тому доводи позивача щодо недійсності спірного договору з підстав порушення вимог чинного законодавства щодо валютного регулювання не знаходять свого підтвердження, тому судом відхиляються.

У частині доводів про недотримання процедури закупівлі на вчинення робіт згідно спірного договору на суму 184154 Євро, колегія судів враховує наступне.

У відповідності до ст. 1 Закону України „Про здійснення державних закупівель" замовниками у розумінні цього Закону є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є одержувачем бюджетних коштів та уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, в межах такого фінансування; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

У відповідності до ст. 2, цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень.

Згідно з п.п. 12, 15. Порядку №1111 грант спрямовується згідно з грантовим контрактом на: закупівлю товарів, робіт та послуг; виплату заробітної плати особам, які залучаються до реалізації проекту, нарахування на заробітну плату (податки та збори (обов'язкові платежі) і внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в тому числі пенсійне страхування, що сплачуються одночасно з виплатою заробітної плати); компенсацію витрат, пов'язаних з відрядженням осіб, які залучаються до реалізації проекту, зокрема транспортних витрат; покриття адміністративних витрат, пов'язаних з реалізацією проекту; покриття інших витрат, пов'язаних з виконанням грантового контракту.

Закупівля товарів, робіт та послуг за рахунок гранту здійснюється відповідно до законодавства та угоди про фінансування.

При укладені спірного договору на суму 160154 Євро сторони не визначали повної характеристики товарів, робіт та послуг, на які необхідно використати відповідні кошти, точний період їх придбання. Тому встановити на момент укладення генерального договору б/н від 14.05.2013р. питання необхідності застосування процедур закупівель відповідно до Закону України „Про здійснення державних закупівель" виходячи із змісту правочину не вдається можливим. Відтак доводи позивача за зустрічним позовом, у цій частині також слід відхилити. При цьому слід вказати, що на обидві сторони покладається обов'язок, дотримуватися чинного законодавства, у тому числі щодо закупівель.

Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо підписання спірного договору під впливом помилки, оскільки договір був підписаний міським головою, як уповноваженою особою виконавчого комітету Ужгородської міської ради та в межах повноважень, наданих посадовій особі-міському голові у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування».

У відповідності до ч.1,3 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста; сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Міський голова у відповідності до повноважень, визначених ч.4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

У питаннях визначення вирішення спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарським судам слід враховувати Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема позицій Вищого господарського суду України виходячи з наступного.

За змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Між тим, колегія суддів встановила, що інші доводи позивача за зустрічним позовом не знайшли свого документального підтвердження та спростовані запереченнями відповідача за зустрічним позовом та наявними в матеріалах справи доказами.

Беручи до уваги вищенаведені висновки, у господарського суду відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору з підстав обраних позивачем за зустрічним позовом.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічної позовної заяви з підстав необґрунтованості та недоведеності. Такі вимоги відхиляються судом та не підлягають задоволенню у повному обсязі, а відтак у позові за зустрічною позовною заявою слід відмовити повністю. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє також клопотання позивача про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою господарського суду від 18.11.14.

Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180 Господарського кодексу України встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Між тим, суд зазначає, що дії учасників вищенаведених договірних відносин були направлені на: обов'язковість виконання зобов'язальних відносин належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (тобто відповідали ст. 193 ГК України, ст.526 ЦК України); в межах здійснення цивільних прав (п.3. ст.13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово-майнового стану сторони у спорі; здійснення діяльності у межах встановленого правового господарського порядку, з додержанням вимог законодавства (ст.5 ГК України).

Спірний договір укладений між сторонами в порядку визначеному чинним законодавством, зокрема відповідають вимогам, що ставляться до договорів такого виду Цивільним та Господарським кодексами України. Вказані договори не суперечать актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, що зазначені в умовах договорів. Договори та первинні документи складені на їх виконання, вчинено у формі встановленій законодавством, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і не містять ознак фіктивних правочинів.

Отже, сторони у спорі здійснювали свою господарську діяльність як суб'єкти господарювання межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Окрім того, сторони, укладаючи спірний договір діяли в межах наданих їм повноважень, досягли домовленості по всім істотним умовам даного договору та відповідно до вимог чинного законодавства, а також маючи на меті реалізацію спільного грантового проекту, яке має надзвичайно важливе соціально-економічне та історико-культурне значення для територіальної громади м.Ужгорода та сприяє розвитку та зміцнення міжнародних відносин України з іншими державами -спільноти Європейського Союзу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів в цілому заслухала всі доводи сторін, якими ті підтверджували, доводили свої вимоги або спростовували позицію протилежної сторони, проте вони не впливають на вищенаведені висновки суду. Таким чином, судова колегія суддів констатує, що позовні вимоги позивачем за первісним позовом належним чином обґрунтовані та доведені відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Судовою колегією встановлено, що позивачем за первісним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 17.11.12) помилково визначено суму предмету позову, а саме зазначено стягнення суми 92077,00 Євро, що на день звернення становить суму еквівалентну 1766957,60 грн. Однак, станом на день звернення позивача з заявою про зміну предмету позову 17.11.14 офіційний курс НБУ становив 19.07 грн.=1 євро. Таким чином, станом на 17.11.14 сума позову становить 92077,00 Євро, що за офіційним курсом НБУ на дату звернення із позовом (заяви про зміну предмету позову) становить 1755908,39 грн.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 92077,00 Євро, підлягає задоволенню у повному обсязі, однак з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на день звернення із позовом, позов слід задоволити частково.

Згідно з ст.49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1827,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Також, підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом в дохід державного бюджету решта судових витрат за розгляд первісної позовної заяви у сумі 33291,17 грн. судового збору, у відповідності до ст.49 ГПК України.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд зустрічної позовної заяви слід покласти на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 1, 4-6, 15, 32, 33, 34, 35, 43, 49, 60, 68, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

первісний позов задоволити частково.

Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради, (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код 04053699) на користь громадської організації „Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Баб'яка , 1/78, код 37809312) суму 1755908, 39 гривень , що за офіційним курсом НБУ становить 92077,00 Євро за рахунок коштів, що розміщені на валютному рахунку, відкритому виконавчим комітетом Ужгородської міської ради у приватному акціонерному товариству комерційному банку «Хрещатик» №26003001119667, код валюти -978, найменування валюти - євро.

Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради, (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код 04053699) на користь громадської організації „Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Баб'яка, 1/78, код 37809312) суму 1827 грн. судового збору.

Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради, (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код 04053699) в доход державного бюджету (отримувач коштів - Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38015610, банк отримувача - ГУДКCУ у Закарпатській області, код банку отримувача (МФО) - 812016, рахунок отримувача - №31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, найменування суду - господарський суд Закарпатської області) суму 33291,17 грн. судового збору

В іншій частині первісного позову відмовити.

У зустрічному позові відмовити повністю.

Судові витрати за зусртічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.12.14.

Головуючий суддя Васьковський О.В.

Суддя Івашкович І.В.

Суддя Якимчук Л.М.