Ухвала

від 29.12.2014 по справі 591/5221/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №591/5221/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клименко А. Я. Номер провадження 22-ц/788/2270/14 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Білецького О. М.

за участю секретаря судового засідання -

Кияненко Н.М.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 жовтня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства « Банк Форум » про визнання недійсним іпотечного договору,

за позовом Публічного акціонерного товариства « Банк Форум » до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

та за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства « Банк Форум » про визнання поруки припиненою,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2014 року ПАТ « БАНК ФОРУМ » ( далі - ПАТ ) звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2008 року №0396/08/17-CLNv в сумі 83 721,12 доларів США та про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.03.2014 року справа була передана на розгляд до Зарічного районного суду м. Суми ( а.с. 70 ).

В травні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Зарічного районного суду м. Суми з позовом, в якому просить визнати майнову поруку по кредитному договору від 13 червня 2008 року припиненою.

В липні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до Зарічного районного суду м. Суми з позовом, в якому просить визнати недійсним іпотечний договір від 13 червня 2008 року, укладений між нею та ПАТ.

Зарічним районним судом м. Суми позови ОСОБА_4 та ПАТ були об»єднані в одне провадження.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору та про визнання поруки припиненою відмовлено за необґрунтованістю.

Позов ПАТ задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 83 721, 12 доларів США.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій відповідно до Закону України « Про виконавче провадження ».

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення в частині відмови у визнанні договору іпотеки недійсним та звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, ухваливши нове, яким її позовні вимоги з приводу визнання вказаного договору недійсним задовольнити.

Вказує, що суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що спірна квартира підпадає під дію Закону Україну « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті » ( далі - Закон №1304-VII ), яким заборонено примусове стягнення іпотечного майна. Зазначає також, що іпотечний договір від 13 червня 2008 року не містить додатків, які ним передбачені, а кредитний договір їй не надавався навіть для ознайомлення.

В частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою та в частині задоволення позову ПАТ про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором в сумі 83 721,12 доларів США, рішення суду не оскаржується.

Заслухавши пояснення представника ПАТ, який заперечує проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13 червня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №0396/08/17-CLNv, згідно умов якого останньому видано кредит, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 61 800 доларів США, зі сплатою 13,5 % за користування кредитом, строком до 12 червня 2018 року ( а.с. 36 -38 ).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 13 червня 2008 року ОСОБА_4 в іпотеку банку було передано нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею 70,12 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 10-11 ).

У відповідності до приписів ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, тому позичальник зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Однак, ОСОБА_5 умови договору не виконує, станом на 21 лютого 2014 р., утворилась заборгованість в сумі 83 721,12 доларів США, в тому числі:

• 61 568,25 доларів США - заборгованість по тілу кредиту;

• 18650,90 доларів США - заборгованість за відсотками;

• 2 310, 52 доларів США - пені.

Доказів погашення боргу суду надано не було.

Ухвалюючи рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний іпотечний договір відповідає вимогам ст. 18 Закону України « Про іпотеку », а тому в зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, є підстави для звернення стягнення на іпотечне майно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України « Про іпотеку », іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права та обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Вимоги до іпотечного договору визначені в ст. 18 вказаного закону, у відповідності до якої він повинен містити:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доводи апеляційної скарги в частині недійсності іпотечного договору в зв'язку з недотриманням вимог п. 2) ч. 1 ст. 18 Закону України « Про іпотеку » є безпідставними, виходячи з наступного.

Зокрема, пунктом 1.1 іпотечного договору від 12 червня 2008 року встановлено, що даний договір забезпечує виконання боржником - ОСОБА_5 зобов'язань, що випливають з укладеного між ним та ПАТ кредитного договору №0396/08/17-CLNv від 13 червня 2008 року та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого боржник зобов'язаний повернути ПАТ кредитні кошти в розмірі 61 800 доларів США, з кінцевим терміном повернення 12 червня 2018 року ( здійснювати часткове повернення кредиту згідно з графіком, зазначеним в додатковій угоді до кредитного договору, яка є невід'ємною частиною цього договору іпотеки ) щомісячно сплачувати нараховані відсотки за користування кредитними коштами з розрахунку 13,5% річних і можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених основним зобов'язанням, а також інші витрати на здійснення передбаченої заставою вимоги.

Отже, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому включені всі істотні умови, необхідні для даного виду угод, а саме: зміст та розмір основного зобов'язання, строки та порядок його виконання, предмет іпотеки та узгоджений обсяг матеріальної відповідальності іпотекодавця.

Слід зазначити також, що ОСОБА_4, не є стороною кредитного договору, вимоги щодо ознайомлення під розпис іпотекодавця, як з кредитним договором, так і графіком часткового повернення кредиту та вручення їх копії, чинним нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини, не передбачено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а укладений між ПАТ та ОСОБА_4 іпотечний договір містить всі істотні умови, передбачені ст. 18 Закону України « Про іпотеку ».

Посилання апелянта на Закон України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті », як на підставу відмови в задоволені позову ПАТ в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 даного Закону протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, з викладеного слідує, що вказаним Законом введено мораторій на примусове відчуження житлових приміщень, які є предметом іпотеки та забезпечують виконання зобов'язань позичальниками за валютними кредитами.

Відчуження - це перехід права власності від однієї особи до іншої. Примусове відчуження майна можливе лише в порядку, визначеному чинним законодавством, зокрема Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до положень цього Закону, таке примусове відчуження полягає у реалізації майна з прилюдних торгів.

Мораторій - це відстрочення виконання зобов'язань на певний термін або до закінчення будь-яких певних подій.

Окрім того, у п.п. 1 п. 1 Закону №1304-VII йде мова про неможливість примусового стягнення на предмет іпотеки саме без згоди власника. Отже, законодавець не виключає, що така згода може бути отримана, внаслідок чого мораторій не застосовується.

Пункт 3 даного Закону вказує на тимчасовість обмежень у примусовому стягненні нерухомого майна боржника.

З урахуванням вищенаведених норм, колегія суддів приходить до висновку про те, що мораторій поширюється лише на стадію звернення стягнення на майно боржника примусово, у виконавчому провадженні та не є перешкодою для захисту порушеного права іпотекодержателя судом шляхом задоволення заявлених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Слід зазначити також, що дія Закону №1304-VII поширюється на нерухоме житлове майно, яке в тому числі повинно використовуватись, як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя за умови, що в нього у власності не знаходиться іншого нерухомого житлового майна.

Статтями ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Однак, ОСОБА_4 не надано жодних доказів на підтвердження використання спірної квартири, як місце постійного проживання її разом з малолітньою дитиною, та відсутності в неї на праві приватної власності іншого нерухомого житлового майна. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на день укладення іпотечного договору і до 23 липня 2014 року була зареєстрована та проживала за адресою : АДРЕСА_1, а в спірній квартирі вона зареєструвалась лише після звернення до Зарічного районного суду м. Суми з позовом про визнання недійсним іпотечного договору, а саме 23 липня 2014 року.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 жовтня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -