Рішення

від 16.12.2014 по справі 911/5044/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"16" грудня 2014 р. Справа № 911/5044/14

за позовом публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» , м. Запоріжжя,

до відповідача приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» ,

м. Ялта, смт. Відрадне

про стягнення 68 425,88 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від позивача: Берегова С.М. , уповноважена, довіреність від 27.12.2013р. №18-160;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - публічне акціонерне товариство «Запоріжвогнетрив», м. Запоріжжя, звернулось до господарського суду Київської області з позовом від 10.10.2014р. №18-2297 до відповідача - приватного акціонерного товариства «Пансіонат "Прибережний», м. Ялта, в якому просить суд стягнути з відповідача 68 425,88 грн. заборгованості за Контрактом про надання поворотної фінансової допомоги від 28.11.2002р. №18-181, в тому числі: 47 500,00 грн. основного боргу, 11 056,10 грн. процентів, 8 296,42 грн. інфляційних втрат та 1 573,36 грн. процентів річних, а також 1 827,00 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідно до умов контракту про надання поворотної фінансової допомоги від 28.11.2002р. №18-181 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., проте відповідач в порушення умов контракту, в редакції укладених до нього додаткових угод, грошові кошти в повному обсязі не повернув, в результаті чого за відповідачем рахується заборгованість в сумі 47 500,00 грн. Крім того, позивач твердить, що з відповідача належить до стягнення проценти за користування позикою в розмірі 11 056,10 грн., а також у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання інфляційні втрати 8 296,42 грн. та 3% річних в сумі 1 573,36 грн.

Частиною першою ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено поняття «тимчасова окупована територія України» (далі - тимчасово окупована територія) і встановлено особливий правовий режим цієї території (стаття 4), особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Так, статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» змінено територіальну підсудність судових справ у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях. Зазначеною статтею Закону передбачено, зокрема, забезпечення розгляду справ господарського суду Автономної Республіки Крим господарським судом Київської області, господарського суду міста Севастополя - господарським судом міста Києва, Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2014р. позовну заяву публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/5044/14 та призначено справу до розгляду в засіданні господарського суду на 16.12.2014р.

16.12.2014р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 47 500,00 грн. заборгованості за Контрактом про надання поворотної фінансової допомоги від 28.11.2002р. №18-181, а також проценти на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України в сумі 11 450,41 грн., суму інфляційного збільшення в розмірі 10 721,11 грн. та річні (3%) в сумі 1 733,42 грн. згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані за період з 01.09.2013р. по 19.11.2014р.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (пункт 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Суд, приймаючи рішення, розглядає спір у справі в межах предмету позову на підставах, які визначає позивач на власний розсуд згідно частини 1 ст. 12, ст. 20 ЦК України. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи із змісту поданої заяви від 16.12.2014р. публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про уточнення позовних вимог, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд встановив, що позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише збільшує суму позову.

Заява про збільшення розміру позовних вимог, за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України, до неї мають бути додані документи, передбачені ст. 57 названого Кодексу. Так, відповідно до пункту 2 частини першої ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

В порушення вищезазначених норм, позивачем - публічним акціонерним товариством «Запоріжвогнетрив» не подано доказів направлення відповідачу копії заяви від 16.12.2014р. (про збільшення позовних вимог) та доданих до неї документів. Зазначене є підставою відмови в задоволенні заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка має бути залучена до матеріалів справи. Така ж позиція викладена в пункті 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарсько-процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В судове засідання 16.12.2014р. з'явився повноважний представник позивача, який подав витребувані судом документи, в тому числі оригінал авіанакладної № AWВ 6758-38646 від 03.12.2014р, якою відповідачу було направлено копію ухвали про порушення провадження у справі. Відповідач в судове засідання 16.12.2014р. не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не подав, про причини нез'явлення суд належним чином не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить залучений до матеріалів справи оригінал вищевказаної авіанакладної від 03.12.2014р.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами, яких достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши позов публічного акціонерного товариства «Запоріжвогетрив», м. Запоріжжя (далі - ПАТ «Запоріжвогнетрив»), до відповідача - приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний», м. Ялта (далі - ПрАТ «Пансіонат «Прибережний»), вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений 28.11.2002р. між ПАТ «Запоріжвогнетрив» та ПрАТ «Пансіонат "Прибережний» Контракт про надання поворотної фінансової допомоги №18-181 (далі - Контракт), предметом якого є надання пансіонату поворотної фінансової допомоги в сумі 100 000,00 грн. для реконструкції 4 та 5 поверхів корпусу №8 та для підготовки святкування 45-ти річчя пансіонату відповідно до протоколу засідання Наглядової ради від 15.11.2002р.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до визначення ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так у відповідності до умов Контракту, позивач платіжними дорученнями від 12.02.2003р. №612 та №613 перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією реєстру відправлених документів системи Клієнт-Банк через АРМ-НБУ за 12.02.2003р.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до умов пункту 3.2.1. Контракту термін повернення суми допомоги: 30 000,00 грн. - не пізніше 20 років від дати отримання фінансової допомоги, залишок - не пізніше 7 років від дати отримання суми фінансової допомоги.

Додатковою угодою №1 від 10.02.2010р. сторонами змінено строк повернення суми допомоги, а саме встановлено, що 70000,00 грн. підлягає поверненню рівними частинами на протязі 4-х місяців, а саме: до 01.07.2010р. - 17500,00 грн., до 01.08.2010р. - 17500,00 грн., до 01.09.2010р. - 17500,00 грн., до 01.10.2010р. - 17500,00 грн., частина, що залишилася 30000,00 грн. - не пізніше 01.09.2013р.

Як твердить позивач та підтверджується залученою до матеріалів справи копії реєстру кредитових платіжних документів від 02.09.2010р., відповідач свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, перерахувавши платіжним дорученням від 02.09.2010р. №1414_92025 на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 52 500,00 грн.

Додатковою угодою №2 від 20.09.2010р. сторони встановили строк повернення залишку суми допомоги - 47500,00 грн. не пізніше 01.09.2013р.

Як твердить позивач, відповідач, залишок суми позики в розмірі 47 500,00 грн. позивачеві не повернув, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за Контрактом в сумі 47 500,00 грн., термін оплати якої сплив 01.09.2013р.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як свідчать наявні у матеріалах справи копії претензії від 14.01.2014р. №18-16 та реєстру направлених ПАТ «Запоріжвогнетрив» рекомендованих листів за січень 2014р., з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією від 14.01.2014р. №18-16, в якій просив добровільно перерахувати суму заборгованості (копії наявні в матеріалах справи).

У відповідь на зазначену претензію ПАТ «Запоріжвогнетрив», відповідач листом від 13.02.2014р. №01-25/13 просив позивача відстрочити погашення заборгованості на курортний сезон (літо-осінь), а саме до 01.09.2014р., шляхом підписання додаткової угоди №4 до Контракту (копії листа від 13.02.2014р. №01-25/13 та Додаткової угоди №4 до Контракту залучені до матеріалів справи).

Відповідно до частини 1 ст. 651, ст. 654 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, яка вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.

Суду не подано доказів того, що вказана додаткова угода №4 сторонами була підписана. Суду не подано доказів того, що позивач в порядку частини 1 ст. 207 ЦК України, частини 1 ст. 181 ГК України письмово (листом, телеграмою, тощо) погодив зміну істотної умови договору позики - відстрочення терміну повернення грошових коштів.

Натомість позивач звернувся до відповідача з письмовим досудовим нагадуванням від 04.03.2014р. №18-449, в якому відмовив у відстрочці повернення фінансової допомоги в розмірі 47 500,00 грн. та просив у семиденний строк з моменту отримання даного листа перерахувати на рахунок позивача суму претензії (копія листа залучена до матеріалів справи). Відповідач лист від 04.03.2014р. №18-449 ПАТ «Запоріжвогнетрив» отримав 12.03.2014р., про що свідчить залучена до матеріалів справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Суду не подано доказів того, що відповідач надав обґрунтовану відповідь на зазначену претензію та/або задовольнив вимоги позивача та повернув фінансову допомогу.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзив на позов не подав, доказів належного виконання своїх зобов'язань за Контрактом в редакції укладених до нього додаткових угод та повернення фінансової допомоги суду не представив, відповідно доводи позивача не спростував.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем - ПрАТ «Пансіонат Прибережний» свого зобов'язання за Контрактом, який полягає в простроченні повернення фінансової допомоги в розмірі 47500,00 грн. в строк, визначений підпунктом 3.2.21. Контракту, в редакції Додаткової угоди від 20.09.2010р. №2 до нього, а саме до 01.09.2013р.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в сумі 47 500,00 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти, передбачені частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, в сумі 11 056,10 грн. нараховані за період користування позикою з 01.11.2011р. по 08.10.2014р.

Правила щодо сплати процентів від суми позики визначені статтею 1048 Цивільного Кодексу України. Так, згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умови, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині 2 статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Так, згідно частини 2 ст. 1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятидесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини 2 статті 1048 ЦК України, позичальник зобов'язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові від 02.07.2014р. у справі №6-36цс14.

Оскільки Контрактом не передбачено його безоплатності, крім того, укладений сторонами контракт не підпадає під визначення частини 2 ст. 1048 ЦК України, судом встановлено наявність права позивача нараховувати та стягувати з відповідача проценти від суми позову в розмірі облікової ставки НБУ як винагороду позикодавцю за весь час користування позикою.

Зазначені проценти не є штрафними санкціями, а є платою позикодавцю за надані грошові кошти, відповідно до нарахування зазначених процентів не застосовується обмеження терміну нарахування, передбачене частиною 6 ст. 232 ГК України, та не застосовується скорочений строк позовної давності. Разом із тим, позивачем заявлено до стягнення проценти не за весь час користування позикою, а з 01.11.2011р. по 08.10.2014р. включно. Суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог (їх розміру та періоду нарахування), за таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

Надання коштівПовернення коштівСума позики, на яку мають нараховуватися проценти, грн.Період нарахування процентівРозмір процентів (облікова ставка НБУ), грн. 12.02.2003р. - 100000,00 грн. 100000,00 13.02.2003р. - 01.09.2010р. 02.09.2010р. - 52500,00 грн. 47500,00 02.09.2010р. - 31.10.2011р. 47500,00 01.11.2011р. - 08.10.2014р. 10935,61 грн. всього 10935,61 грн. судом встановлено, що за заявлений позивачем період з 01.11.2011р. по 08.10.2014р. з відповідача на користь позивача належать до стягнення проценти за користування позикою в сумі 10935,61 грн. Позивач заявив до стягнення 11056,10 грн. процентів, відповідно зазначена вимога підлягає задоволенню частково.

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 1 573,36 грн. та інфляційні втрати в сумі 8 296,42грн. за період з 01.09.2013р. по 08.10.2014р.

Відповідно до ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу. Згідно положень частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Отже, виходячи з наступного розрахунку:

Основний борг, грн.Належна дата поверненняперіод прострочення 3% річних, грн.інфляційні втрати, грн. 47500,00 01.09.2013р. 02.09.2013р.-08.10.2014р. 1569,45 8312,50 суд встановив, що за заявлений позивачем період з відповідача на користь позивача належать до стягнення 1569,45 грн. процентів річних та 8312,50 грн. інфляційних втрат. Позивачем заявлено до стягнення 1573,36 грн. процентів річних, відповідно зазначена вимога підлягає задоволенню частково. Позивачем заявлено до стягнення 8296,42 грн. інфляційних втрат, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, за таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі 8296,42 грн.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» частково та приймає рішення про стягнення з відповідача - приватного акціонерного товариства «Пансіонат "Прибережний» на користь позивача 68301,67 грн. заборгованості, з яких: 47 500,00 грн. заборгованості за Контрактом, проценти за користування позикою в сумі 10935,61 грн., три проценти річних в сумі 1569,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 8296,42 грн. У відповідності до статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 1, 22, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» до приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» (98654, Автономна Республіка Крим, .м. Ялта, смт. Відрадне, ідентифікаційний код 20730769)

на користь публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» (69106, м. Запоріжжя, Північне шосе/вул. Теплична, буд. 22-Б/1, ідентифікаційний код 00191885)

47 500,00 грн. (сорок сім тисяч п'ятсот гривень нуль копійок) основної заборгованості,

10935,61 грн. (десять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень шістдесят одну копійку) процентів за користування позикою,

1569,45 грн. (одну тисячу п'ятсот шістдесят дев'ять гривень сорок п'ять копійок) 3% річних,

8296,42 грн. (вісім тисяч двісті дев'яносто шість гривень сорок дві копійки) інфляційних втрат,

1 823,68 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять три гривні шістдесят вісім копійок) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя О.В. Конюх

Повний текст рішення підписано 05.01.2015р.