Постанова
від 25.02.2015 по справі 911/5044/14
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа№ 911/5044/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 25.02.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» на рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 (повне рішення підписано 05.01.2015)

у справі №911/5044/14 (суддя Конюх О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив»

до приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний»

про стягнення 68 425,88 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» на користь публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» 47 500,00 грн. основної заборгованості, 10 935,61 грн. процентів за користування позикою, 1 569,45 грн. 3% річних, 8 296,42 грн. інфляційних втрат, 1 823,68 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 скасувати та припинити провадження у справі.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 28.01.2015 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/5044/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Публічним акціонерним товариством «Запоріжвогнетрив» на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 - без змін.

Представник позивача брав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» - без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 скасувати та провадження у справі припинити.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2002 між закритим акціонерним товариством «Пансіонат Прибережний» (нині - приватне акціонерне товариство «Пансіонат «Прибережний», далі - пансіонат) та відкритим акціонерним товариством «Запоріжвогнетрив» (нині - публічне акціонерне товариство «Запоріжвогнетрив», далі - товариство) укладено контракт про надання поворотної фінансової допомоги №18-181, відповідно до якого товариство передає пансіонату грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. для використання на реконструкцію 4 і 5 поверхів корпусу №8 на підготовку святкування 45-ти річчя пансіонату.

На виконання умов контракту позивач перерахував відповідачу 100 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №612 та №613 від 12.02.2003.

Відповідно до умов п. 3.2.1. контракту термін повернення суми допомоги: 30 000,00 грн. - не пізніше 20 років від дати отримання фінансової допомоги, залишок - не пізніше 7 років від дати отримання суми фінансової допомоги.

10.02.2010 сторони уклали додаткову угоду №1, відповідно до якої змінено строк повернення суми допомоги, а саме встановлено, що 70 000,00 грн. підлягає поверненню рівними частинами на протязі 4-х місяців, а саме: до 01.07.2010 - 17 500,00 грн., до 01.08.2010 - 17 500,00 грн., до 01.09.2010 - 17 500,00 грн., до 01.10.2010 - 17 500,00 грн., частина, що залишилася 30 000,00 грн. - не пізніше 01.09.2013.

З копії реєстру кредитових платіжних документів, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що відповідач свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, перерахувавши платіжним дорученням від 02.09.2010 №1414_92025 на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 52 500,00 грн. (а. с. 29).

20.09.2010 сторони уклали додаткову угоду №2, відповідно до якої встановили строк повернення залишку суми допомоги - 47 500,00 грн. не пізніше 01.09.2013.

14.01.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просить перерахувати на його рахунок 47 500,00 грн. боргу наданої фінансової допомоги до 27.01.2014.

На вказану претензію ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» надано відповідь листом від 13.02.2014 №01-25/13 в якому просив позивача відстрочити погашення заборгованості на курортний сезон (літо-осінь), а саме до 01.09.2014, шляхом підписання додаткової угоди №4 до контракту (а. с. 32-33).

Натомість, позивач звернувся до відповідача з письмовим досудовим нагадуванням від 04.03.2014 №18-449, в якому відмовив у відстрочці повернення фінансової допомоги в розмірі 47 500,00 грн. та просив у семиденний строк з моменту отримання даного листа перерахувати на рахунок позивача суму претензії (а. с. 34).

Даний лист ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» отримав 12.03.2014, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 35).

Однак, відповідач не повернув фінансову допомогу у розмірі 47 500,00 грн., у зв'язку з чим у листопаді 2014 року ПАТ «Запоріжвогнетрив» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» про стягнення 68 425,88 грн. з яких 47 500,00 грн. заборгованість з фінансової допомоги, 11 056,10 грн. процентів за час користування позикою, 8 296,42 грн. інфляційного збільшення та 1 573,36 грн. 3 % річних.

При прийнятті оскаржуваного рішення суду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме з ПрАТ «Пансіонат «Прибережний» на користь ПАТ «Запоріжвогнетрив» підлягає стягненню 47 500,00 грн. основної заборгованості, 10 935,61 грн. процентів за користування позикою, 1 569,45 грн. 3% річних, 8 296,42 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов контракту, позивач платіжними дорученнями від 12.02.2003 №612 та №613 перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією реєстру відправлених документів системи клієнт-банк через АРМ-НБУ за 12.02.2003 (а. с. 28-29).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що відповідач, залишок суми позики в розмірі 47 500,00 грн. позивачеві не повернув, термін оплати якої сплив 01.09.2013.

У відповідь на претензію позивача з вимогою повернути ПАТ «Запоріжвогнетрив» 47 500,00 грн. заборгованості, відповідач просив позивача відстрочити погашення заборгованості шляхом підписання додаткової угоди №4 до контракту, однак суду не подано доказів того, що вказана додаткова угода №4 сторонами була підписана. Суду також не надано доказів того, що позивач в порядку ч. 1 ст. 207 ЦК України, ч. 1 ст. 181 ГК України погодив зміну істотної умови договору позики - відстрочення терміну повернення грошових коштів.

Отже, ПрАТ «Пансіонат Прибережний» свого зобов'язання за контрактом, який полягає в поверненні фінансової допомоги в розмірі 47 500,00 грн. в строк, визначений п. 3.2.1. контракту, в редакції додаткової угоди №2 від 20.09.2010 до нього, а саме до 01.09.2013 не виконало.

Відповідно до частини 1 ст. 651, ст. 654 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, яка вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.

Згідно з ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в сумі 47 500,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти, передбачені ч. 1 ст. 1048 ЦК України, в сумі 11 056,10 грн. нараховані за період користування позикою з 01.11.2011 по 08.10.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у ч.1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умови, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятидесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Отже, у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні ч.2 ст.1048 ЦК України, позичальник зобов'язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-36цс14.

Оскільки контрактом не передбачено його безоплатності, крім того, укладений сторонами контракт не підпадає під визначення ч. 2 ст. 1048 ЦК України, судом встановлено наявність права позивача нараховувати та стягувати з відповідача проценти від суми позову в розмірі облікової ставки НБУ як винагороду позикодавцю за весь час користування позикою.

Зазначені проценти не є штрафними санкціями, а є платою позикодавцю за надані грошові кошти, відповідно до нарахування зазначених процентів не застосовується обмеження терміну нарахування, передбачене ч. 6 ст. 232 ГК України, та не застосовується скорочений строк позовної давності.

Позивачем заявлено до стягнення проценти не за весь час користування позикою, а з 01.11.2011 по 08.10.2014 включно.

Суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог (їх розміру та періоду нарахування).

Місцевий господарський суд провівши перерахунок процентів за користування позикою, який здійснено позивачем, дійшов висновку, що вимога про стягнення 11 056,10 грн. процентів підлягає задоволенню частково у розмірі 10 935,61 грн.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок процентів за користування позикою, дійшов висновку, що перерахунок, який здійснено господарським судом Київської області, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено стягнення процентів у розмірі 10 935,61 грн.

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 1 573,36 грн. та інфляційні втрати в сумі 8 296,42 грн. за період з 01.09.2013 по 08.10.2014.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Місцевий господарський суд провівши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, який здійснено позивачем, дійшов висновку, що вимога про стягнення 1 573,36 грн. 3% річних підлягає задоволенню частково у розмірі 1 569,45 грн. та вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі, у розмірі 8 296,42 грн.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що перерахунок, який здійснено господарським судом Київської області, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги про стягнення 1 569,45 грн. 3% річних та 8 296,42 грн. інфляційних втрат.

Стосовно тверджень скаржника, що висновок господарського суду Київської області про те, що він повноважний вирішувати справу, де відповідачем є суб'єкт господарювання, який знаходиться в Автономній Республіці Крим є незаконним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства на нормам міжнародного права колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 3, 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 визначено поняття «тимчасова окупована територія України» і встановлено особливий правовий режим цієї території, особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ. Зокрема, забезпечено розгляд господарських справ господарського суду Автономної Республіки Крим - господарським судом Київської області, а господарських справ господарського суду міста Севастополя - господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.

Отже, з огляду на вищенаведене, господарський суд Київської області правомірно порушив провадження та прийняв рішення у справі №911/5044/14, а тому твердження скаржника, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального права є помилковим та не обґрунтованим.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, з приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» на користь публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» підлягає стягенню 47 500,00 грн. основної заборгованості, 10 935,61 грн. процентів за користування позикою, 1 569,45 грн. 3% річних та 8 296,42 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Пансіонат «Прибережний» на рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 16.12.2014 у справі №911/5044/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/5044/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення25.02.2015
Оприлюднено03.03.2015
Номер документу42884974
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/5044/14

Постанова від 25.02.2015

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Майданевич А.Г.

Ухвала від 28.01.2015

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Майданевич А.Г.

Рішення від 16.12.2014

Господарське

Господарський суд Київської області

Конюх О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні