Рішення

від 13.07.2009 по справі 17/80(7/105)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/80(7/105)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.09                                                                                 Справа № 17/80(7/105).

За позовом Державного підприємства “Лисичанська теплоелектроцентраль”, м. Лисичанськ  Луганської області

до Приватної комерційної фірми “Тайгер”, м. Лисичанськ  Луганської області

про стягнення 264 415  грн. 66 коп.

                                                                                                     Суддя   Фонова О.С.

                                                            Представники:

від позивача –від позивача - Попова Ю.О., представник, довіреність № 06-5/174 від 03.01.2009;

від відповідача –Лизенко А.В., представник, довіреність № 04/06-09 від 03.06.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 420000 грн., інфляційних нарахувань у сумі 225555,41 грн., 3% річних у сумі 39013,13 грн. (з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог від 17.09.2008  № 06-3/931  про збільшення позовних вимог).

При первісному розгляді спору рішенням господарського суду Луганської області від 13.10.2008  позов задоволено частково, стягнуто на користь позивача  суму основного боргу 420000 грн., інфляційні нарахування у сумі 225555,41 грн. та 3% річних у сумі 38860,25 грн.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2009 постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 скасовано. Рішення господарського суду Луганської області від 13.10.2008  в частині стягнення 3% та інфляційних нарахувань скасовано і справа в цій частині  передана на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. В решті рішення господарського суду Луганської області від 13.10.2008  залишено без змін.

Таким чином, предметом спору у справі № 17/80(7/105) є позовна вимога про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 225555,41 грн. та 3% річних у сумі 39013,13 грн.

Розпорядженням голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 18.05.2009 справу передано на  розгляд судді Фоновій О.С.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 16.03.2009 у справі № 7/105  підставами для направлення справи в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на новий розгляд до господарського суду Луганської  області є розбіжності у висновках місцевого господарського суду та апеляційного господарського суду відносно пред'явлення вимоги про погашення боргу та  не зазначення судом першої інстанції якими саме доказами підтверджено направлення чи вручення відповідачу листів від 05.08.2005 № 03-3/592 та від 27.10.2006 № 03-3/759.

Позивач відповідно до пояснень від 03.06.2009 № 06-4/865, заданих у судовому засіданні 04.06.2009, просить суд стягнути з відповідача  інфляційні нарахування у сумі 225555,41 грн. та  3% річних у сумі 38860,25 грн. Зазначене по суті є зменшенням позовних вимог, яке не суперечить статті 22 Господарського процесуального кодексу України та приймається судом до розгляду.

З огляду на зазначене, позовними вимогами слід вважати вимоги, викладені вище.

Відповідач у відзивах та запереченнях на позовну заяву, проти позову заперечує з посиланням на те, що листів від 05.08.2005 № 03-3/592 та від 27.10.2006 № 03-3/759 з вимогою про сплату боргу він не отримував, а позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту відправлення позивачем даних листів на адресу відповідача.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання,  суд

                                                в с т а н о в и в:

ДП „Лисичанська теплоелектроцентраль” (позивач у справі) та ТОВ „Петрохолдинг” 29.09.2003 уклали договір №29/09Уст про відступлення права вимоги (далі –договір №29/09Уст).

Згідно з п. 1.1 договору №29/09Уст позивач відступив, а ТОВ „Петрохолдинг” прийняло на себе право вимоги до боржника позивача –Відкритого акціонерного товариства „Лисичанська сода” за зобов'язаннями згідно договору на переробку давальницького палива та сировини №1-9 від 01.09.02, укладеного між ВАТ „Лисичанська сода” та ДП „Лисичанська теплоелектроцентраль”.

Згідно п. 1.2 договору №29/09Уст до ТОВ „Петрохолдинг” перейшло право вимоги від ВАТ „Лисичанська сода” боргу у сумі 2477942 грн. 83 коп.

За умовами п. 2.1 договору №29/09Уст за відступлення права вимоги ТОВ „Петрохолдинг” зобов'язувалось перерахувати на користь ДП „Лисичанська теплоелектроцентраль” грошові кошти в сумі 2477942 грн. 83 коп. протягом 60 днів з дати підписання договору.

31.05.2005 ТОВ „Петрохолдинг”, Приватна комерційна фірма „Тайгер” (відповідач у даній справі), та ДП „Лисичанська теплоелектроцентраль” (позивач у даній справі) уклали договір №31/05-2005Д про переведення боргу (далі –договір №31/05-2005Д).

Згідно умовами п. 1.1 договору №31/05-2005Д, ТОВ „Петрохолдинг” переводить свій борг (обов'язки) за договором №29/09Уст та зобов'язується сплатити ПКФ „Тайгер” (відповідачу у даній справі) за прийняття боргу визначену цим договором плату, а ПКФ „Тайгер” заміняє ТОВ „Петрохолдинг” у зобов'язанні, що виникає із договору №29/09Уст, і приймає на себе обов'язки останнього за договором №29/09Уст.

Згідно з п. 2.1 договору №31/05-2005Д  сторони за ним домовились, що ТОВ „Петрохолдинг” переводить на ПКФ „Тайгер” частину боргу (грошового зобов'язання) у розмірі 620000 грн., що виник на підставі п. 2.1 договору №29/09Уст.

Згідно з п. 3.3 договору №31/05-2005Д ПКФ „Тайгер” здійснює погашення заборгованості Державному підприємству „Лисичанська теплоелектроцентраль” згідно погодженого графіка.

Враховуючи той факт, що графік не було погоджено, а рішенням господарського суду Луганської області від 31.07.08 у справі № 4/76пд, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення договору переведення боргу № 31/05-2005Д, то слід зазначити, що в такому випадку строк виконання зобов'язання боржником  обов'язку  не встановлений.   

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2009 у справі № 7/105, законодавством не визначено в який спосіб кредитор має заявити таку вимогу (листом, претензією, позовом чи якимось іншим способом), тому сам факт заявлення позову та участь у його розгляді боржника є достеменним фактом заявлення та отримання боржником такої вимоги.

Однак, стосовно вимог про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 225555,41 грн. за період з серпня 2005 року по квітень 2008 року та  3% річних у сумі 38860,25 грн. за період з серпня 2005 року по квітень 2008 року, Вищий господарський суд зазначив, що при новому розгляді справи слід дослідити якими саме доказами підтверджено направлення чи вручення відповідачу листів від 05.08.2005 № 03-3/592 та від 27.10.2006 № 03-3/759, адже позов подано 30.04.2008, тобто після кінцевої дати в періоді нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Позивачем на підтвердження факту заявлення вимоги надано до матеріалів справи копії листів від 05.08.2005  №03-3/592, що надсилались на юридичну адресу відповідача з вимогою виконати зобов'язання за договором №31/05-2005Д щодо перерахування грошових коштів в сумі 620000 грн. та від 27.10.06 №03-3/759 з вимогою перерахувати заборгованість за договором №31/05-2005Д в сумі 520000 грн. (т.1, а.с.94-95), витяги з журналу реєстрації вихідної кореспонденції позивача (т.1, а.с.96-98),  а також реєстри кореспонденції, що відправлялась позивачем 05.08.2005 та 27.10.2006 з відтиском календарного штемпелю відповідного поштового відділення (т.2, а.с.78-79).

Жодного розрахункового документу на підтвердження поштового відправлення чи опису поштового вкладення позивачем не надано.

Позивач посилається на те, що всі листі, які зазначені у вищевказаних реєстрах  кореспонденції, відправлялись простою  кореспонденцією, у зв'язку з чим розрахунковий документ не видається.

Однак, суд вважає докази відправлення листів з вимогами про сплату боргу такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства,  а доводи позивача з цього приводу –необґрунтованими.  

Відповідно до пункту 11 Правил надання послуг поштового зв'язку,  затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155, що діяли на час відправлення вказаних листів (далі – Правила),  поштові відправлення залежно  від  технології  приймання, обробки,  пересилання,  доставки  (вручення)  поділяються  на такі категорії: прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю, звичайні.

Згідно пунктів 12, 14 Правил, поштові відправлення (поштові перекази)  поділяються  на внутрішні,  що  пересилаються в межах України,  та міжнародні,  що пересилаються за межі  України,  надходять  до  України,  а  також пересилаються через територію України транзитом.

До внутрішніх поштових відправлень  (поштових  переказів) належать, зокрема,  листи (прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю).

Як встановлено у пункті 3 Правил, просте поштове відправлення – поштове  відправлення, що приймається  для  пересилання  оператором  поштового  зв'язку  без видачі розрахункового документа  про прийняття  та доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) без розписки;

Пунктом 74 Правил встановлений порядок відправлення простих поштових відправлень, зокрема, встановлено, що  у   поштові  скриньки  опускаються  для  відправляння  за призначенням   прості    листи   у   поштових  конвертах розмірами 110 х 220 міліметрів,  114 х 162 міліметри,  114 х 229 міліметрів, 162 х  229      міліметрів    та    поштові    картки     розміром 105 х 148 міліметрів.  У поштові скриньки, розміщені в операційних залах об'єктів поштового зв'язку,  можуть також опускатися  прості листи та бандеролі, упаковані в конверти інших розмірів.

Прості поштові   відправлення,  які  за  розмірами  неможливо опустити  в  поштову  скриньку,  а   також   реєстровані   поштові відправлення   (поштові   перекази)   подаються   для  пересилання працівникові  об'єкта  поштового  зв'язку,  який  приймає  поштові відправлення (поштові перекази).

Однак, як вбачається з огляду листів від 05.08.2005 № 03-3/592 та від 27.10.2006 № 03-3/759,  вони не мають таких великих розмірів, щоб їх неможливо було опустити у поштову скриньку.

Крім того, пунктом 85 Правил передбачено, що у разі одночасного відправляння п'яти і більше внутрішніх реєстрованих  поштових відправлень (поштових переказів) відправник складає  список  таких  поштових   відправлень   за формою, що встановлюється  уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку.  До одного такого списку включається не більш як 40  поштових  відправлень  (поштових  переказів)  одного  виду,  а посилок - не більш як 35.

До списку можуть  включатися  поштові  відправлення  (поштові перекази),  згруповані за способом обробки та пересилання.  Список засвідчується підписом відправника.  Якщо відправником є  юридична особа, список скріплюється також печаткою.

Пунктом 86 Правил зазначено, що список згрупованих внутрішніх   поштових  відправлень (поштових переказів),  що  подаються  для  пересилання  юридичними особами,  складається у двох примірниках.  У разі потреби, залежно від категорії або особливостей  обробки  та  пересилання  поштових відправлень  (поштових  переказів),  об'єкт поштового зв'язку може вимагати складання списку у трьох примірниках.

Список згрупованих внутрішніх рекомендованих листів, поштових карток   та   бандеролей  засвідчується  підписом  відповідального працівника  юридичної   особи, який скріплюється відповідною печаткою.  Список  згрупованих  внутрішніх  листів, бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, прямих контейнерів, поштових переказів засвідчується підписами  керівника   та   головного бухгалтера, які скріплюються печаткою юридичної особи.

Як вбачається зі змісту Правил, згрупованими поштовими відправленнями можуть бути тільки реєстровані поштові відправлення.

Відповідно до пункту 3 Правил,  реєстроване поштове відправлення  -  це будь-яке поштове відправлення, що приймається для пересилання з видачею відправнику розрахункового документа  про прийняття  і  доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

З вищевикладеного вбачається, що оскільки позивачем одночасно за наданими реєстрами відправлення кореспонденції відправлялось вісім та п'ять поштових відправлень, що відповідно до Правил, це є згрупованим поштовим відправленням. Однак, проста кореспонденція може надсилатись таким чином тільки у разі як що вона є реєстрованим поштовим відправленням, тобто з видачею позивачу розрахункового документа про прийняття.

Проте, позивачем до матеріалів справи не надано відповідного розрахункового документа, який є належним доказом відправлення листів від 05.08.2005 № 03-3/592 та від 27.10.2006 № 03-3/759 з вимогою про сплату боргу.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо  розмір процентів не встановлено договором або законом.

Однак, у зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження надсилання вимоги про сплату боргу на виконання приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, прострочення грошового зобов'язання у період нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань не доведено позивачем,  а відтак дана вимога не підлягає задоволенню.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні стягнення з відповідача  інфляційних нарахувань у сумі 225555,41 грн. та  3% річних у сумі 38860,25 грн.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за позовними вимогами про стягнення інфляційних нарахувань та  3% річних, які розглянуто у даному провадженні, покладаються на позивача.

Оскільки при первісному розгляді спору судом апеляційної інстанції у задоволенні позову  відмовлено,  то відповідно судові витрати у повному обсязі покладено на позивача.

Постановою Вищого господарського суду України рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу у сумі 420000 грн. залишено без змін.

За новим розглядом у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та  3% річних відмовлено, тому слід перерозподілити судові витрати за позовом.

Таким чином, судові витрати за подачу позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у складі: витрат зі сплати державного мита у сумі 4200 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 45,58 грн.

В частині зменшення позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України,  суд

                                                                в и р і ш и в:

1.          У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у  сумі 225555,41 грн. та  3% річних у сумі 38860,25 грн. відмовити повністю.

 2. Стягнути з Приватної комерційної фірми “Тайгер”, м. Лисичанськ  Луганської області, кварт. Жовтневої революції, б.14, кв. 46, ідентифікаційний код 31380851, на користь Державного підприємства “Лисичанська теплоелектро-централь”, м. Лисичанськ  Луганської області, вул. Енергетиків, б. 98, ідентифікаційний код 00131067, державне мито у сумі  4200 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 45,58 грн., видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.      

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

          Дата підписання рішення:  20.07.2009.

Суддя                                                                                          О.С. Фонова