Постанова

від 06.01.2015 по справі 810/6892/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2015 року 810/6892/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Олеум» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Олеум» (далі - ТОВ «Партнер Олеум» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі або відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.12.2014 №0002932201.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо надання послуг між ним та Приватним підприємством «Віапласт», Приватним підприємством «Ін Кар» (далі - ПП «Віапласт», ПП «Ін Кар») мали реальний характер, послуги надано, прийнято й оплачено позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та ПП «Віапласт», ПП «Ін Кар».

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін, повідомленні своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання, призначене на 06.01.2015, не з'явились. Разом з цим, матеріали справи містять клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника. Причини неявки представника відповідача суду не відомі. Жодних заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності чи про відкладення розгляду справи суду не надходило.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомленні своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом прийнято рішення про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Партнер Олеум», ідентифікаційний код 38559678, місцезнаходження: 08296, Київська область, м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Семеніївська, буд. 1А, кімната 2, зареєстроване як юридична особа 14.02.2013. Як платник податків позивач узятий на податковий облік у податковому органі з 15.02.2013 за №10131330015.

Позивач з 07.03.2013 зареєстрований платником податку на додану вартість, про що ДПІ у Києво-Святошинському районі видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200114878.

Видами діяльності ТОВ «Партнер Олеум» є виробництво продуктів нафтоперероблення; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; неспеціалізована оптова торгівля; складське господарство; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

У період з 30.10.2014 по 05.11.2014 посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі на підставі наказу від 30.10.2014 №1046 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Партнер Олеум» з питань дотримання вимог податкового законодавства за господарськими операціями з ПП «Віапласт» (код за ЄДРПОУ 39161256), ПП «Ін Кар» (код за ЄДРПОУ 38438640) у липні місяці 2014 року.

За результатами перевірки складений акт від 12.11.2014 №575/22-03/38559678 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 198, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 519000,00 грн., у тому числі за червень 2014 року на суму 244000,00 грн. та за липень 2014 року на суму 275000,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання послуг у ПП «Віапласт» та ПП «Ін Кар», що ґрунтується виключно на неможливості проведення перевірок вказаних контрагентів.

В обґрунтування правомірності спірного рішення відповідач зазначив, що на його адресу від Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області надійшли лист від 29.09.2014 №33271/7/15-53-22-3/7 у якому зазначено, що встановити місцезнаходження та опитати директора ПП «Віапласт» ОСОБА_2 не є можливим та лист від 22.09.2014 №32940/7/15-53-22-3/09 у якому зазначено, що ПП «Ін Кар» відсутне за місцезнаходженням.

У зв'язку з неможливістю проведення перевірок ПП «Віапласт» та ПП «Ін Кар» посадові особи Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області дійшли висновку про відсутність у ПП «Віапласт» та ПП «Ін Кар» первинних та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, відсутність фізичних та технічних можливостей, кваліфікованого персоналу для здійснення задекларованих господарських операцій, що свідчить про фіктивність діяльності вказаних підприємств.

Тобто, єдиною підставою для висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість є виключно неможливість проведення перевірок контрагентів позивача - ПП «Віапласт», ПП «Ін Кар» та наявність, на думку податкового органу, порушень правил ведення господарської діяльності постачальниками товарів (робіт, послуг) ПП «Віапласт», ПП «Ін Кар» по ланцюгу постачання.

Таким чином, право позивача на формування податкового кредиту поставлено у залежність від добросовісності ПП «Віапласт», ПП «Ін Кар» та їх контрагентів, з якими позивач не перебував у будь-яких відносинах.

Інших підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не зазначено.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, ДПІ у Києво-Святошинському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.12.2014 №0002932201, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 778500,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 519000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 259500,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач скористався своїм правом оскаржити його у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що між

замовником - ТОВ «Партнер Олеум» та виконавцями - ПП «Ін Кар», ПП «Віапласт» укладено договори про надання послуг від 27.07.2014 №ПО2706 та від 17.07.2014 №ВП/ПО-1706 (а.с.31-38).

Відповідно до умов зазначених договорів, виконавці протягом 2014 року, діючи від свого імені в інтересах замовника, зобов'язуються надавати власними та залученими силами комплекс організаційних заходів, які будуть задіяні в процесі поставки вантажу за місцем призначення, а саме: відстеження руху залізничних цистерн з місця відправки до місця призначення для своєчасного прийняття їх та недопущення простою цистерн; замірювання кількості вантажу в залізничних цистернах спеціальним приладом на місцях поставки без зняття пломб з цистерн; здійснення контролю за прийманням вантажу одержувачем за кількісними та якісними показниками згідно з умовами Інструкції з контролю якості паливно-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та компонентів ракетного палива у Збройних силах України, введеної в дію наказом Міністерства оборони України від 16.12.2011 №777; проведення відбору проб вантажу та залучення інших організацій щодо перевірки якості вантажу в сертифікованих центрах; оформлення документації на поставку вантажу за місцем призначення та передача її до підприємства.

Порядок здачі та приймання наданих послуг, який передбачений умовами зазначених договорів є ідентичним, а саме, шляхом оформлення актів про приймання та передачу наданих послуг після фактичного їх надання (пункти 3.3 договорів).

Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ПП «Ін Кар», ПП «Віапласт», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагентів документи про наявність державної реєстрації та стан юридичних осіб контрагентів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; наявність державної реєстрації як платників податків на додану вартість.

Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців директором ПП «Ін Кар» є ОСОБА_1, а ПП «Віапласт» - ОСОБА_2

Лише після отримання всіх документів позивачем були укладені відповідні договори.

У зв'язку з цим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності ПП «Ін Кар», ПП «Віапласт», наявності дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться податковим органом.

На підтвердження надання ПП «Ін Кар», ПП «Віапласт» на користь позивача послуг, позивачем до перевірки та матеріалів справи надані акти здачі-прйняття робіт (надання послуг) від 30.06.2014 №2974 та від 31.07.2014 №1527 (а.с.39, 41).

За результатами господарських операцій ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» видано на користь ТОВ «Партнер Олеум» податкові накладні від 30.06.2014 №2974 та від 31.07.2014 №1527 (а.с.40, 42).

Як вбачається із змісту Акта перевірки, зазначені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а суми податку на додану вартість включені позивачем до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Розрахунки між позивачем та ПП «Ін Кар» і ПП «Віапласт» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку по рахунку позивача (а.с.218-223).

У ході розгляду справи представник відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Усі зазначені двосторонні документи підписані зі сторони ПП «Ін Кар» ОСОБА_1, зі сторони ПП «Віапласт» - ОСОБА_2, а відтак, уповноваженими на те особами сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять достатню інформацію для розкриття змісту та обсягу вищевказаної господарської операції

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи відповідачем не проаналізовано.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Партнер Олеум», ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, позивач та його контрагенти були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України.

Статус позивача та його контрагентів, як платників податку на додану вартість, не заперечувався сторонами.

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України та наказу Міністерства доходів і зборів України 30.01.2014 №10 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за №185/24962.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що сума податкового кредиту позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім цього, на неодноразову вимогу суду відповідач не надав жодних доказів того, що контрагенти позивача не звітувались до податкового органу, не відображали результати господарських операцій з позивачем та не сплатили до бюджету обов'язкових платежів.

У зв'язку з цим, у суду не виникає сумнівів щодо належного відображення результатів господарських операцій між позивачем та його контрагентами у податковій звітності.

У силу положень пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

За змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання було визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних послуг.

Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угоди є безтоварними, та, як наслідок, формування податкового кредиту за ними вчинено позивачем незаконно.

Водночас, відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту та витрат за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків Акта перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку у документах обліку тощо.

З метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи суд, відповідно до ухвали від 15.12.2014 про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду витребував у відповідача, зокрема, письмову інформацію про наявність у контрагентів позивача основних фондів виробництва (власних чи орендованих), управлінського персоналу тощо; форму № 1ДФ ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт»; письмову інформацію про наявність заборгованості у ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» щодо сплати податків, зборів, обов'язкових платежів.

Однак, відповідачем вказаних вимог ухвали суду не виконано, запитуваних документів не надано та не повідомлено про причини неможливості їх надання.

Разом з цим, як вбачається із змісту Акта перевірки, податковими органами не перевірялись ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» на предмет наявності у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів виробництва, наявності матеріальних ресурсів, кваліфікованого персоналу, господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, транспортних засобів; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

У зв'язку з цим суд констатує, що відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентами зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу.

Висновок про відсутність будь-яких можливостей для здійснення господарської операції зроблений на підставі інформації про неможливість проведення перевірок ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» у зв'язку із відсутністю останніх за вказаним місцезнаходженням.

Однак, жодних належних доказів даного твердження як і наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів про відсутність ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» за місцезнаходженням суду не надано.

Разом з цим, матеріали справи містять витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у міститься запис про підтвердження відомостей про юридичну особу (том І а.с.207-217).

Суд зазначає, що твердження податкового органу про незнаходження контрагента за місцезнаходженням не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки положення Податкового кодексу України не ставлять право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту та витрат у залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням.

Саме така позиція Вищого адміністративного суду України викладена в ухвалах від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12 та від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13.

Вивчивши надані документальні підтвердження, судом не встановлено відсутності мети у позивача щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків.

Факт надання контрагентами позивача послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаних товарів, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не встановлено порушень позивачем вимог вищевказаних норм законодавства.

Суд звертає увагу також на те, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Як встановлено судом, усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме послуги надавались, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання придбаних послуг у власній господарській діяльності.

Так, позивач зазначив, що придбання у ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» послуг було обумовлено необхідністю виконання позивачем своїх господарських зобов'язань перед покупцями, а саме Міністерством оборони України, ТОВ «Елемент Ойл» щодо поставки останнім рідинного палива, палива для ракетних двигунів та нафтопродуктів, на підтвердження чого надав договір від 03.04.2014 №286/1/14/12 про постачання для державних потреб продукції, договір від 18.03.2014 №07 поставки нафтопродуктів та докази на їх виконання: видаткові накладні, акти прийому - передачі продукції, повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, накладні, паспорти якості на продукцію (паливо для ракетних двигунів) (том 1 а.с.77-200).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про підтвердження позивачем належними доказами факту використання у власній господарській діяльності придбаних у ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» послуг.

Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, придбання послуг у ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» було обумовлено здійсненням позивачем діяльності, зазначеної у КВЕД.

З дослідженого Акта перевірки позивача вбачається, що посадові особи податкового органу факти надання послуг не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні висновки посадових осіб податкового органу щодо контрагентів позивача.

Відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та не об'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на неможливості проведення перевірок контрагентів позивача та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Враховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ПП «Ін Кар» та ПП «Віапласт» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання послуг. Надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції та використання придбаних послуг у власній господарській діяльності з урахуванням видів діяльності за КВЕД.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки про порушення законодавства його контрагентами без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; твердження про відсутність факту поставки послуг спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 01.12.2014 №0002932201.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Олеум» понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 478 (чотириста сімдесят вісім) грн. 20 коп. згідно платіжного доручення від 08.12.2014 №367.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови 06.01.2015