Постанова

від 23.07.2009 по справі 51/64-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

51/64-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2009 р.                                                           Справа № 51/64-09  

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді Фоміної В.О., судді-доповідача Кравець Т.В. судді Шутенко І.А.,

при секретарі Горбачовій О.А.

за участю представників сторін:

позивача –Шишкіної Ю.О. (дов. б/н від 14.07.2009 р.),

відповідача – Лябаха І.Ю. (дов. б/н від 05.05.2009 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Максігрупп”, м. Харків  (вх. № 1555 Х/2-5) на рішення  Господарського суду  Харківської  області від  07.05.2009р. по справі № 51/64-09

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельні рішення”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максігрупп”, м. Харків  

про  стягнення 23594,46 грн. -  

встановила:       

В березні 2009 р. ТОВ „Будівельні рішення” звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, наданих позивачем 23.04.2009 р., просило стягнути на його користь з ТОВ „Максігрупп” заборгованість за  договором поставки № 108/04-03 від 01.04.2008 р. в сумі 17738,92 грн., з яких: 14373,70 грн. - основний борг; 2067,00 грн. - інфляційні нарахування; 1298,22 грн. - десять відсотків річних за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на ст.ст. 526, 611, 692, 712 ЦК України, оскільки відповідач  не виконав зобов'язання з оплати товару в строк, передбачений зазначеним договором. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.05.2009 р. (суддя     Шарко Л.В.) заяву позивача про уточнення позовних вимог задоволено; позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 14373,70 грн. - основного боргу; 2067,00 грн.- інфляційних нарахувань; 1298,22 грн. - десять відсотків річних за користування чужими грошовими коштами; 177,39 грн. - витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення мотивоване тим, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 17738,92 грн. заборгованості обгрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем,  а тому підлягають задоволенню.

Відповідач, не погодившись з зазначеним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, наданих апелянтом 21.07.2009 р., порушує питання про його скасування та прийняття нового рішення, яким задовольнити позов частково, посилаючись на порушення ст. 625 ЦК України, оскільки позивачем були не вірно розраховані інфляційні, а також відсотки за прострочення виконання зобов'язання.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, оскільки,  місцевий суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув обставини справи на підставі наданих доказів, дав їм належну оцінку та постановив обґрунтоване і законне рішення про повне задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши  правильність  застосування норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками  місцевого суду, і приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, 01.04.2008 р. між сторонами був укладений договір поставки № 108/04-03, відповідно до умов якого постачальник (позивач по справі) зобов'язується передавати покупцю (відповідач по справі) будівельні матеріали окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, які погоджуються сторонами в накладних (далі - товар), а відповідач зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах, встановлених даним договором.

Позивач свої зобов'язання по даному договору виконав, поставивши відповідачу товар на загальну суму 36900,74 грн., що підтверджується відповідними накладними та довіреностями (а.с. 13-25).

Відповідно до пункту 2.5 зазначеного договору поставки оплата відповідачем повинна здійснюватись не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав, сплатив лише 17400,74 грн., внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 02.03.2009 р. складала 19500,00 грн.

26.03.2009 р. між сторонами було підписано угоду про залік зустрічних однорідних вимог на суму 5126,30 грн. (а.с. 46).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 23.04.2009 р. складала 14373,70 грн.

Апелянт в своїй уточненій апеляційній скарзі погоджується з зазначеною вище  сумою основного боргу, проте заперечує проти розрахунку позивача в частині стягнення інфляційних витрат на суму 2067,00 грн., оскільки вони розраховувались виходячи із суми заборгованості в розмірі 19500,00 грн., а не з суми заборгованості в розмірі 14373,70 грн. При цьому, на думку апелянта, розмір інфляційних витрат становить 1523,61 грн.

Втім, колегія суддів апеляційної інстанції з таким твердженням апелянта не погоджується, оскільки п. 4.3. договору поставки передбачає, що у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочки платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожний день прострочки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочки.

Прострочення платежу тривала з 03.07.2008 р. (02.07.2008 р. –кінцевий термін оплати вартості останньої поставленої партії товару) по 02.03.2009 р. (момент звернення з позовом), отже інфляційні втрати мають бути обчислені саме за весь вказаний період, тобто з 03.07.2008 р. до 02.03.2009 р.

Отже, розмір інфляційних витрат становить 2067,00 грн., виходячи із заборгованості, яка станом на 02.03.2009 р. складала 19500,00 грн., тобто вимоги позивача в цій частині обґрунтовані й підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Також апелянт заперечує проти вимоги позивача щодо стягнення десяти відсотків  річних від простроченої суми, посилаючись на те, що ст. 625 ЦК України передбачає стягнення три відсотки річних з простроченої суми, а не десять, як вимагає позивач.

Колегія суддів апеляційної інстанції з таким твердженням апелянта теж не може погодитись, виходячи з наступного.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо  інший  розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Але п. 4.5. договору поставки встановлено, що у випадку,  якщо прострочення  платежу буде продовжуватись більше 30-ти календарних днів постачальник (позивач) має право, крім передбачених п. 4.3. договору суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та пені додатково стягнути з покупця (відповідача) десять відсотків від простроченої суми за весь період несплати з моменту відвантаження товару.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача саме десяти відсотків річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 1298,22 грн., обґрунтовані позивачем й  не спростовані відповідачем, отже місцевий суд правомірно визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п. 5 ст. 54 ГПК України позивач зобов'язаний викласти в позовній заяві обставини, на які ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.

Отже, позивач правомірно та обґрунтовано просить суд стягнути з відповідача на свою користь разом 14373,70 грн. основного боргу ще й 2067,00 грн. інфляційних витрат  та 1298,22 грн. десяти відсотків річних, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що  рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2009 р. по справі № 51/64-09 прийняте у відповідності до матеріалів справи та норм чинного законодавства, підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103,  ст. 105, ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно,  -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Максігрупп”, м. Харків, залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2009 р. по справі             №  51/64-09 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.  

Повний текст постанови підписаний 23.07.2009 р.

       Головуючий суддя                                                      Фоміна В.О.

                               Судді                                                                 Кравець Т.В.        

                                                                                                      Шутенко І.А.