Рішення

від 17.07.2009 по справі 6/187/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/187/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "17" липня 2009 р.                                                 Справа №  6/187/09

Миколаїв

За позовомМіністерства транспорту та зв'язку України, м. Київ, пр. Перемоги, 14.

Третя особа Державне підприємство «Миколаївський морський торгівельний порт», м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

До  відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон», м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б.

До відповідачаМиколаївської міської ради.

про Визнання недійсними договорів оренди

Представники:

Від позивача Кирич С.О.

Від третьої особиОпанюк Д.Г.

Від відповідачаВасильєв А.О., Грінченко В.В.

Від відповідачаСлободяник О.П.

Суть спору:   До господарського суду Миколаївської області звернулося Міністерство транспорту та зв'язку України з позовами до Миколаївської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон”, в яких просить визнати недійсними договір оренди земельної ділянки, укладений між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством „Нібулон”, посвідчений 01.11.2006 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. (зареєстрований в реєстрі за №4452) та зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП „Центр ДЗК”, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.11.2006 р. за №040600100627, а також договір оренди земельної ділянки, укладений між Миколаївською міською радою та спільним українсько-угорсько-англійським сільськогосподарським підприємством „Нібулон”, посвідчений 01.10.2002 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. (зареєстрований в реєстрі за №2813) та зареєстрований у Книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради від 10.10.2002 р. за №1275.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при укладенні спірних договорів оренди земельних ділянок Миколаївська міська рада вийшла за межі повноважень, передбачених чинним законодавством, що призвело до порушення встановленого публічного порядку, оскільки надані в оренду земельні ділянки розташовані поза межами населеного пункту –міста Миколаєва і належать до земель водного фонду, тобто договори оренди земельних ділянок були укладені неповноважним суб'єктом на підставі явно неправомірного рішення. Позивач також вважає, що спірні договори оренди земельні ділянок укладені з метою приховування іншого право чину, спрямованого на користування водними об'єктами, і тому є удаваними. Крім того, на думку позивача, згідно ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства відведення землі та водного простору для будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів повинно бути погоджено з Міністерством транспорту та зв'язку України. Оскільки при укладенні відповідачами спірних договорів оренди земельних ділянок таке погодження не здійснювалось, то позивач стверджує, що зазначені договори є незаконними і підлягають визнанню недійсними на підставі ст. ст. 21, 84, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 215, 218 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Третя особа позов підтримала в повному обсязі.

Відповідачі проти позову заперечують, оскільки договори оренди земельних ділянок укладені з дотриманням вимог закону. Вказують, що надані товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству „Нібулон” земельні ділянки розташовані в межах міста Миколаєва, а ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України регулює лише відносини, які виникають у сфері торговельного мореплавства, та не можуть застосовуватись щодо земельних правовідносин, в тому числі стосовно питань відведення земельних ділянок. Крім того, відзначають, що Земельний кодекс України не наділяє Міністерство транспорту та зв'язку України повноваженнями (компетенцією) у сфері регулювання земельних відносин, а позивач як суб'єкт владних повноважень має право на звернення до суду лише у випадках, встановлених законом, однак посилань на відповідне законодавство в позовних заявах позивач не навів.

Справи № 6/187/09 та № 6/188/09 за зазначеними позовами об'єднані судом в одне провадження у справі № 6/187/09 як однорідні справи, у яких беруть участь ті ж самі сторони, на підставі ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою заступника голови господарського суду Миколаївської області від 17.07.2009 р. у задоволенні клопотання представника позивача про відвід головуючого по справі судді Ткаченка О.В. відмовлено.

У судовому засіданні 15.07.2009 р. оголошено перерву до 17.07.2009р. У задоволенні клопотань позивача  та третьої особи про відкладення чи оголошення перерви на більш пізніший термін відмовлено, оскільки згідно з їх поясненнями до позовної заяви додано достатньо документів для прийняття рішення по справі.

У судовому засіданні 17.07.2009 р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, господарський суд Миколаївської області, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2002 р. Миколаївською міською радою прийнято рішення №5/15 „Про вилучення, надання, передачу за фактичним  землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам та  внесення змін до рішень  міської ради та міськвиконкому”, підпунктами 2.87 і 2.87.1 пункту 2 якого затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 203512 кв. м, у тому числі 133512 кв. м під підхідними каналами, 70000 кв.м під операційною акваторією,   із  земель водного фонду міста, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до відкритих земель, для обладнання водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу  по вул. Індустріальній, 1, і надано спільному українсько-угорсько-англійському сільськогосподарському підприємству „Нібулон”  в оренду, строком на 25 років, земельну ділянку загальною площею 203512 кв. м  для обладнання та подальшого функціонування водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу  по вул. Індустріальній, 1 (Заводський район).

08.10.2002 р. між Миколаївською міською радою та спільним українсько-угорсько-англійським сільськогосподарським підприємством „Нібулон” укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 203512 кв. м для обладнання водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу, посвідчений 01.10.2002 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. (зареєстрований в реєстрі за №2813) та зареєстрований у Книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради від 10.10.2002 р. за №1275.

Спільне українсько-угорсько-англійське підприємство „Нібулон” було перереєстровано у товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон”.

Рішенням Миколаївської міської ради від 13.06.2003 р. №12/17 „Про розгляд протесту прокуратури м. Миколаєва на підпункт 2.87 пункту 2, пункти 6,7 рішення міської ради від 26.09.02  №5/15 „Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міської ради та міськвиконкому” підпункт 2.87 пункту 2 рішення Миколаївської міської ради від 26.09.2002 р. №5/15 викладено в такій редакції: „Затвердити проект відведення земельної ділянки загальною площею 203512 кв.м, у тому числі 133512 кв.м під підхідними каналами, 70000 кв.м під операційною акваторією, із земель водного фонду, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель річкового транспорту, для обладнання водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу по вул. Індустріальній, 1”.

10.10.2006 р. Миколаївською міською радою прийнято рішення №6/46 „Про вилучення, надання, передачу за фактичним   землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та   виконкому міської ради по   Заводському району м. Миколаєва”, підпунктами 11 та 11.1 пункту 1 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки  площею 23412 кв.м, за рахунок земель водного фонду, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель внутрішнього водного транспорту, для обладнання та подальшого функціонування водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу на Каботажному спуску, 1, і передано товариству з обмеженою відповідальністю  сільськогосподарському підприємству „Нібулон” в оренду строком до 26.09.2027 р. додаткову земельну ділянку площею 23412 кв.м до раніше наданої рішенням Миколаївської міської ради від 26.09.2002 р. №5/15, для обладнання та подальшого  функціонування водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу на Каботажному спуску, 1.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Доказів скасування або оскарження зазначених рішень Миколаївської міської ради позивачем та третьою особою не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з питань використання і охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань використання і охорони земель підлягають державній експертизі, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 р. №39, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.05.1997 р. за №171/1975, головними завданнями державної землевпорядної експертизи є: організація комплексної оцінки об'єктів державної землевпорядної експертизи; перевірка відповідності проектної документації вимогам земельного законодавства України та діючих нормативно-технічних документів; підвищення якості проектної документації; впровадження передових методів проектування та досягнень науково-технічного прогресу; підготовка об'єктивних висновків державної землевпорядної експертизи.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації” державна експертиза землевпорядної документації –це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації” основними завданнями державної експертизи є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації” результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

За результатами державної землевпорядної експертизи проектів землеустрою щодо відведення вищезгаданих земельних ділянок Державний комітет України по земельних ресурсах затвердив позитивні висновки державної землевпорядної експертизи від 12.09.2002 р. №1263 та від 25.09.2006 р. №1540.

Доказів спростування, скасування та оскарження вказаних висновків державної землевпорядної експертизи позивачем та третьою особою не надано.

Таким чином, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Постановою Верховної Ради України від 15.11.1996 р. №518/96-ВР „Про затвердження меж міста Миколаєва Миколаївської області” затверджено межі міста Миколаєва загальною площею 25282,6 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 12 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до листів Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 01.07.2009 р. №02-18/2005 та від 09.07.2009 р. №02-18/2072 надані в оренду земельні ділянки розташовані в межах міста, затверджених постановою Верховної Ради України від 15.11.1996 р. №518/96-ВР, розмежування земель державної і комунальної власності не відбулося.

Доказів проведення розмежування земель державної і комунальної власності у м. Миколаєві і розташування наданих в оренду земельні ділянки поза межами м. Миколаєва позивачем та третьою особою не надано.

Відповідно до п. 1 ст. 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження наданими в оренду земельними ділянками належать Миколаївській міській раді.

Відповідність рішення Миколаївської міської ради від 26.09.2002 р. №5/15 вимогам закону підтверджено рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.01.2004 р. по справі №10/16, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2004 р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.01.2004 р. по справі №10/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2004 р. та постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2004 р., договір оренди земельної ділянки від 08.10.2002 р. визнано таким, що відповідає вимогам закону.

Вищевказані рішення господарського суду Миколаївської області від 15.01.2004 р. по справам №10/16 та №10/17 набрали законної сили, доказів їх скасування та оскарження позивачем і третьою особою не надано.

Як вказано в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. №8 „Про незалежність судової влади”, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Отже, при наданні в оренду товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству „Нібулон” земельних ділянок повністю дотримано вимоги Земельного кодексу України.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України державні органи мають право також звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Це означає, що право на звернення до господарського суду повинно бути прямо передбачене законодавчими актами України за виключенням ситуації, коли державні органи звертаються за захистом своїх прав у правовідносинах, пов'язаних із забезпеченням їхньої діяльності.

Відповідно до положень ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій тощо. Іншими словами, крім сторін за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство (установа, організація), чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. При цьому господарським процесуальним законодавством України не передбачено права підприємств, установ і організацій звертатися з позовами за захистом інтересів інших юридичних осіб.

Положення чинного законодавства України про визнання недійсними правочинів повинні застосовуватися у системному правовому зв'язку з нормами ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, що містять загальне правило щодо звернення підприємств та організацій до господарського суду за захистом саме своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Положення ст. 207 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, прямо не передбачають права особи, яка не є стороною договору, але яка вважає, що її права чи охоронювані законом інтереси цей договір порушує, самостійно звертатися до суду з позовними вимогами про визнання такого договору недійсним, оскільки змістом господарського зобов'язання не є їхні права чи обов'язки. Право особи, яка не є стороною господарського договору, звертатись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним передбачене ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.  

Виняток із загального правила, закріпленого ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, стосується права прокурорів та їх заступників, а також Рахункової палати України на звернення до господарського суду не у власних інтересах, а в інтересах держави. При цьому інші учасники правовідносин –державні та інші органи звертаються до господарського суду лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Таким чином, за законодавством України розрізняються три групи осіб, що мають право звернення до господарського суду: особи за захистом своїх порушених або оспорюваних  прав та інтересів; прокурор або заступник прокурора, Рахункова палата України –інтересах держави; державні та інші органи –у випадках, прямо передбачених у законодавчих актах.

Тому, звертаючись до господарського суду з позовною заявою саме позивач повинен у відповідності до вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами довести обставини порушення спірними договорами оренди земельних ділянок саме його власних прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому під поняттям „охоронюваний законом інтерес”, що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям „права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (п. 1 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)).

Законні інтереси має будь-який суб'єкт правовідносин, який, реалізуючи свій інтерес, не може вимагати певної поведінки від інших, доки він не буде ущемлений й правомірність реалізації цього інтересу не буде підтверджено в судовому порядку. Отже, юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних правовідносин, так і обставини, що укладення відповідачами договорів оренди земельних ділянок порушує права та охоронювані законом інтереси Міністерства транспорту та зв'язку України.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (ч. ч. 1, 3 ст. 8 Господарського кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. №789 „Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України”, позивач є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство транспорту та зв'язку України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Відповідно до Указу Президента України від 06.01.1996 р. №34/96 „Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів” повноваження щодо проведення єдиної державної земельної політики та забезпечення раціонального використання і охорони земель покладено на систему державних органів земельних ресурсів у складі Державного комітету України по земельних ресурсах і підпорядкованих йому Державного комітету Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських (міст обласного та районного підпорядкування) управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ. При цьому центральним органом виконавчої влади, що очолює систему державних органів земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, який здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів згідно Указу Президента України від 14.08.2000 р. №970/2000 „Про затвердження Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах”.

Саме на державні органи земельних ресурсів покладається здійснення управління в цій сфері. Зокрема, Державний комітет України по земельних ресурсах в межах своїх повноважень здійснює державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами.

У відповідності до п. „а” ч. 1 ст. 6 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” до повноважень Державного комітету України по земельних ресурсах як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель.

З чинного законодавства України випливає, що позивач не входить до визначеної законом системи державних органів у сфери земельних ресурсів. При цьому позивач, як свідчить системно-структурних аналіз норм чинного законодавства України, що регулюють земельні правовідносини, не уповноважений здійснювати нагляд за додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі в оренду тощо.

Земельне законодавство не передбачає повноважень Міністерства транспорту та зв'язку України у галузі земельних відносин.

В позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог позивачем не визначено, яким саме законодавчим актом передбачено його право на звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсними спірних договорів оренди земельних ділянок.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України встановлено, що право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, належить власнику земельної ділянки або землекористувачу. Причому захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною (ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України).

Між тим, позивач на порушення вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві не визначив та не обґрунтував конкретні обставини, які б свідчили про порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів унаслідок укладання спірного договору оренди земельної ділянки.

Із позовної заяви не вбачається жодного матеріально-правового інтересу позивача у спірних договірних земельних правовідносинах: позивач не є ані власником, ані користувачем наданих в оренду земельних ділянок; правомочності щодо земельної ділянки у нього відсутні.

Чинні законодавчі акти України не передбачають права позивача звертатися до господарського суду з відповідними позовними заявами, зокрема, в інтересах держави або суб'єкту господарювання, яким наразі є державне підприємство „Миколаївський морський торговельний порт”.

При цьому на позивача не покладено обов'язок щодо здійснення діяльності щодо захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин.

Чинними законодавчими актами позивач не наділений повноваженнями звертатися до господарського суду з позовом в інтересах держави чи державного підприємства, яке належить до сфери його управління, за захистом саме його прав чи інтересів або державних (суспільних) прав та інтересів. Відсутність порушення безпосередньо прав та охоронюваних законом інтересів позивача означає, що він не має права звертатися з такими позовними вимогами до господарського суду.

Натомість зі змісту позовних заяв вбачається, що фактично Міністерство транспорту та зв'язку України звернулося до господарського суду в інтересах суб'єкта господарювання –державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт”.

На думку позивача, в силу положень ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України йому належать повноваження щодо погодження відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства, а також будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів. 

Зазначені доводи позивача судом оцінюються критично, оскільки у відповідності до ст. 1 Кодексу торговельного мореплавства України цей Кодекс регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства, під яким в Кодексі розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, а також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

З наведеного випливає, що Кодекс торговельного мореплавства України регулює лише відносини, які виникають у сфері торговельного мореплавства. До земельних правовідносин, в тому числі стосовно питань відведення земельних ділянок, мають застосовуватись відповідні норми Земельного кодексу України.

Це також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.12.2001 р. по справі №4202-9/98.

На даний час унормований правовими актами України порядок погодження  відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства, а також будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів відсутній. Згідно ж з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. За таких обставин ст. 12 Кодексу  торговельного мореплавства України  у зазначеній частині не може бути застосована до спірних правовідносин, а відтак позивач не може реалізувати свої повноваження внаслідок відсутності правового механізму та порядку погодження відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства.

Крім того, зі змісту ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України вбачається, що погодження Міністерством транспорту та зв'язку України відведення землі або будівництва обумовлюється необхідністю створення безпечних умов для діяльності, пов'язаної з використанням суден і роботою навігаційного обладнання. Доказів того, що надання товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству „Нібулон” в оренду земельних ділянок для обладнання водних підходів та операційної акваторії заважає судноплавству або нормальній роботі засобів навігаційного обладнання позивачем не надано.

У зв'язку з цим доводи позивача про те, що надання Миколаївською міською радою земельних ділянок в оренду товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству „Нібулон” здійснено з перевищенням повноважень та у зв'язку з укладення спірних договорів оренди земельних ділянок порушено права або охоронювані законом інтереси позивача визнаються судом необґрунтованими. Прийняття Миколаївською міською радою рішень від 26.09.2002 р. №5/15 та від 10.10.2006 р. і укладення нею з другим відповідачем договорів оренди земельних ділянок від 08.10.2002 р. та від 01.11.2006 р. здійснено на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, Земельним кодексом України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Законом України „Про державну експертизу землевпорядної документації” та Законом України „Про оренду землі” та з дотриманням вимоги Водного кодексу України. Тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Що ж стосується доводів позивача про те, що спірні договори оренди земельних ділянок є удаваними угодами, укладеними для приховування інших правочинів –фактичного користування водними шляхами (користування водною поверхнею), суд відзначає, що правовою ознакою удаваного правочина є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі,  принаймні одним із них. За удаваним правочином настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Інакше кажучи, удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховання іншого правочину. Це означає, якщо в результаті вчинення правочину наступають й інші правові наслідки, правочин не може бути визнаний недійсним.

Договори оренди земельних ділянок, які оспорюються, свідчать, що воля та волевиявлення відповідачів як сторін договорів спрямовані на настання реальних правових наслідків, передбачених договорами. Між відповідачами реально виникли та існують орендні земельні правовідносини, а їх виникненню передувало попереднє погодження та прийняття Миколаївською міською радою рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та про надання земельних ділянок в оренду другому відповідачеві, а також погодження дозвільної документації на відведення земельних ділянок. Водночас факт передачі-приймання земельної ділянки, орендні платежі за договорами також засвідчують існування між відповідачами саме орендних земельних правовідносин. Крім того, суд приймає до уваги, що після укладення спірних договорів оренди земельних ділянок товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон” здійснило низку дій, спрямованих на реалізацію умов договорів оренди земельних ділянок, результатом чого стало створення проекту проведення днопоглиблювальних робіт на орендованих землях, що визнали і сам позивач та третя особа. При цьому факт розташування над орендованою земельною ділянкою водного об'єкту не є правовою підставою для кваліфікації договірних дій сторін як таких, що спрямовані на користування водними шляхами тощо.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження доводів про те, що на підставі спірних договорів оренди земельних ділянок товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон” користується водною поверхнею Бузького лиману р. Південний Буг з метою переміщення по ній суден як транспортних засобів. Натомість товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон” надано докази сплати орендної плати за орендовані земельні ділянки. Таким чином, спірні договори оренди земельних ділянок мають реальні наслідки і не є удаваними.

Доводи позивача про те, що предметом спірних договорів оренди земельних ділянок є використання водної поверхні Бузького лиману р. Південний Буг з метою переміщення по ній суден як транспортних засобів спростовуються змістом ч. 1 ст. 67 Водного кодексу України, відповідно до якої річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Отже, право користування водною поверхнею Бузького лиману р. Південний Буг для потреб водного транспорту закріплене законом.

Стосовно ж доводів позивача про незаконне заволодіння, на його думку, об'єктами права державної власності, то суд приймає до уваги, що за результатами перевірки адресованих позивачем Генеральній прокуратурі України та Службі безпеки України заяв від 02.02.2009 р. №812/04/14-09 та від 02.02.2009 р. №811/04/14-09 за фактами щодо незаконної, на думку позивача, оренди товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством „Нібулон” земельних ділянок, намаганням вказаної особи здійснити днопоглиблювальні роботи в обхід встановленого порядку шляхом отримання дозволу на підставі судових рішень та неправомірного привласнення державного майна –операційної акваторії з водним підходом до перевантажувального терміналу, у порушенні кримінальної справи відмовлено (постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 30.03.2009 р.), з чим також погодився суд (постанова Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.04.2009 р., залишена без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09.06.2009 р.).  Служба безпеки України листом від 03.04.2009 р. №8/11/11-3301 повідомила про відсутність ознак злочинів, віднесених до її підслідності, і направлення матеріалів до Генеральної прокуратури України за належністю для проведення перевірки. Генеральна прокуратура України листом від 16.06.2009 р. №05/2/1-18762-03 повідомила про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування.

Згідно висновку Міністерства юстиції України від 12.03.2009 р. №2996-0-33-09-23 в результаті укладення спірних договорів оренди земельних ділянок виникнення у товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон” будь-яких речових прав на об'єкти права державної власності не відбулося.

Позивачем і третьою особою не надано жодних доказів набуття товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством „Нібулон” права власності або інших речових прав на будь-які об'єкти права власності народу України або об'єкти права державної власності у зв'язку з укладенням спірних договорів оренди земельних ділянок.

Паспорт акваторії, свідоцтва про реєстрацію гідротехнічних споруд, видані 31.07.2008 р. Регістром судноплавства України за №СР-104-4-72-08 та №СР-104-4-73-08, а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11.05.2007 р. виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, яким за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством „Нібулон” оформлено право гідротехнічну споруду №62 „Облаштування водних підходів та операційної акваторії” у складі об'єкту „Перевантажувальний термінал для перевалки зернових та олійних культур” по вул. Каботажний спуск, 1 у м. Миколаєві, не містить жодних ознак набуття товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством „Нібулон” права власності або інших речових прав на будь-які об'єкти права власності народу України або об'єкти права державної власності і видані на підставах, передбачених чинним законодавством.

Позивачем не надано доказів належності наданих товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству „Нібулон” земельних ділянок ані до акваторії державного підприємства „Миколаївський морський торговельний порт”, відведеної останньому постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 р. №934 „Про надання акваторії у користування державному підприємству „Миколаївський морський торговельний порт”, ані до внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.1996 р. №640 „Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних”.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Доводи позивача про порушення, на його думку, Миколаївською міською радою порядку встановлення та зміни наданих товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству „Нібулон” земельних ділянок належними та допустимими доказами не підтверджені та спростовуються затвердженими Державним комітетом України по земельним ресурсам позитивними висновками державної землевпорядної експертизи від 12.09.2002 р. №1263 та від 25.09.2006 р. №1540, а тому посилання позивача на ст. 21 Земельного кодексу України судом не приймаються.

До того ж, як вбачається зі змісту листа позивача від 13.10.2004 р. №4/35-5-27869, про факт укладення договору оренди земельної ділянки від 08.10.2002 р. позивачеві стало відомо ще у 2004 році.

Тобто позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.10.2002 р., що в силу ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України також є підставою для відмови в задоволенні позову в частині зазначеного договору.

На підставі викладеного, керуючись  ст.ст.82-84 ГПК України,

господарський суд

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити.

   Суддя                                                        О.В.Ткаченко