Постанова

від 27.08.2009 по справі 6/187/09

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/187/09

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"27" серпня 2009 р. Справа № 6/187/09

 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.І. Бандури

суддів Л.В. Поліщук, В.Б. Туренко

при секретарі судового засідання: О.В. Скуділо

за участю представників сторін:

від позивача —С.О. Кирич

від відповідачів —В.В. Грінченко, А.О. Васильєв, Ю.В. Сакара

від третьої особи —Д.Г. Опанюк

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства транспорту та зв'язку України і Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 17.07.2009 р.

у справі № 6/187/09

за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства “Нібулон”

    2) Миколаївської міської ради

про визнання недійсними договорів оренди

          Згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 138 від 25.08.2009 р. розгляд апеляційних скарг здійснюється колегією суддів у складі: головуючого судді Л.І. Бандури, суддів Л.В. Поліщук,           В.Б. Туренко.

ВСТАНОВИВ:

          Міністерство транспорту та зв'язку України в липні 2009 р. звернулось до господарського суду з позовами про визнання недійсними договору оренди землі, укладеного між Миколаївською міською радою і Спільним українсько-угорсько-англійським сільськогосподарським підприємством “Нібулон” від 08.10.2002 р., та договору від 01.11.2006 р., укладеного між Миколаївською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством “Нібулон”, на підставі ст. ст. 84, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 215, 228 ЦК України, ст. 207 Господарського кодексу України.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Миколаївська міська рада при прийнятті рішень, які стали підставою для укладення договорів оренди землі, вийшла за межі передбачених чинним законодавством повноважень, що призвело до порушення публічного порядку, оскільки спірні земельні ділянки розташовані поза межами міста Миколаєва. Предметом договорів оренди є використання не земельної ділянки, а водної поверхні Бузького лиману з метою переміщення по ній суден як транспортних засобів, тому спірний договір є договором, що передбачає право користування водною поверхнею Бузького лиману, спірний договір є удаваним, оскільки укладений для приховування іншого правочину –фактичного користування водними шляхами. Крім того, позивач посилається, що передані в оренду земельні ділянки належать до внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних та до акваторії Миколаївського морського торговельного порту, а товариство незаконно заволоділо об'єктом державної власності.

          За цими позовами 26.06.2009 р. господарським судом Миколаївської області порушені справи № 6/187/09, № 6/188/09, які в подальшому, в порядку ст. 58 ГПК України, об'єднані в одну справу під № 6/187/09.

          Рішенням господарського суду Миколаївської  області від 17.07.2009 р. (суддя О.В. Ткаченко) в позові відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

          Міністерство транспорту та зв'язку України і Державне підприємство “Миколаївський морський торговельний порт”, не погодившись з прийнятим рішенням, звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

          СП “Нібулон” з доводами, наведеними в апеляційних скаргах, не погоджується, вважає рішення суду таким, що прийнято відповідно до обставин справи, вимог чинного законодавства та просить його залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

          Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши надані докази та обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія встановила:

          Рішенням Миколаївської міської ради від № 5/15 від 26.09.2002 р. “Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міськради і міськвиконкому” затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 203512кв. м., в т. ч. 133512 кв. м. під підхідними каналами, 70000 кв. м під операційною акваторією, із земель водного фонду міста, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до відкритих земель, для обладнання водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу по вул. Індустріальній, 1, і надано Спільному українсько-угорсько-англійському сільськогосподарському підприємству “Нібулон” в оренду строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 203512 кв. м. для обладнання та подальшого функціонування водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу по вул. Індустріальній, 1.

          08.10.2002 р. на підставі названого рішення між Миколаївською міською радою та Спільним українсько-угорсько-англійським сільськогосподарським підприємством “Нібулон” укладено договір оренди землі, за умовами якого підприємству передана в довгострокову оренду строком на 25 років земельна ділянка загальною площею 203512 кв. м. для обладнання та подальшого функціонування водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу по вул. Індустріальній, 1. Названий договір 01.10.2002 р. посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. та зареєстрований у Книзі записів договорів оренди землі Миколаївської міської ради від 10.10.2002 р. №1275.

          Спільне українсько-угорсько-англійське сільськогосподарське підприємство “Нібулон” в 2003 р. було перереєстровано у Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство “Нібулон”.

          Рішенням Миколаївської міської ради від 13.06.2003 р. № 12/17 “Про розгляд протесту прокуратури м. Миколаєва на підпункт 2.87 пункту 2, пункти 6, 7 рішення міськради від 26.09.2002 р. № 5/15 “Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міськради і міськвиконкому” підпункт 2.87 пункту 2 рішення Миколаївської міської ради від 26.09.2002 р. № 5/15 викладено в такій редакції: затвердити проект відведення земельної ділянки загальною площею 203512 кв. м, у тому числі 133512 кв. м. під підхідними каналами, 70000 кв. м. під операційною акваторією, із земель водного фонду, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель річкового транспорту, для обладнання водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу по вул. Індустріальній, 1.

          10.10.2006 р. Миколаївська міська рада рішенням № 6/46 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23412 кв. м. за рахунок земель водного фонду, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель внутрішнього водного транспорту для обладнання та подальшого функціонування водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу на Каботажному спуску, 1 і передала  ТОВ СП “Нібулон” в оренду до 26.09.2027 р. додаткову земельну ділянку площею 23412 кв. м. до раніше наданої рішенням ради від 26.09.2002 р. № 5/15 для обладнання водних підходів та операційної акваторії до зерноперевантажувального терміналу на Каботажному спуску, 1, а 01.11.2006р. уклала з товариством договір оренди землі.

          Приписи статей 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатись своєю власністю.

          Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

          Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни або юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

          В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

          Із матеріалів справи вбачається, що договори оренди землі від 08.10.2002р., 01.11.2006 р. укладені на підставі вищеназваних рішень Миколаївської міської ради, які не оскаржені в установленому порядку, не скасовані, тобто є діючими. Тому посилання скаржників на те, що при прийнятті цих рішень Миколаївська міська рада вийшла за межі повноважень та на те, що земельні ділянки належать до внутрішніх водних шляхів і розташовані за межами м. Миколаєва, не заслуговують на увагу.

          Відповідно до п. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

          Положення ст. 203 Цивільного кодексу України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Відповідно до ст. 15 Закону України “Про оренду землі” істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення статей 4-6, 11, 17, 19 цього Кодексу є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у разі його розробки згідно із законом.

          Згідно частини 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

          Як вбачається із змісту спірних договорів оренди землі, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, актів вибору земельних ділянок, планів земельних ділянок, висновку державної землевпорядної експертизи, проведеної Державним комітетом України по земельним ресурсам, актів прийому-передачі, аналізу вищенаведених норм, договори оренди землі містять всі істотні умови, укладені відповідно до вимог чинного цивільного та земельного законодавства, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

          Відносно права Міністерства транспорту та зв'язку України на звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди землі, апеляційна інстанція зазначає наступне.

          Відповідно до ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

          Захист цивільних прав –це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

          Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб передбачений п. 2 цієї статті.

          Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення (ст. 1 ГПК України). При цьому, частина 2 статті 1 ГПК України містить перелік суб'єктів, право на звернення яких до господарського суду є обмеженим. Так, державні та інші органи, фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду лише у випадках, передбачених законодавчими актами України.

          Згідно частини 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

          Чинне законодавство України не містить визначення поняття “заінтересована особа”, тому коло цих осіб має з'ясовуватись господарським судом в кожному конкретному випадку в залежності від обставин та правових норм, які підлягають застосуванню. Виняток складають прямі вказівки закону, за чиїм саме позовом правочин має бути визнаний недійсним.

          Так, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

          Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (ч. ч. 1, 3 ст. 8 Господарського кодексу України).

          Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. №789 “Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України” Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство транспорту та зв'язку України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

          Повноваження щодо проведення єдиної державної земельної політики та забезпечення раціонального використання і охорони земель покладено на систему державних органів земельних ресурсів у складі Державного комітету України по земельних ресурсах (Держкомзем України) і підпорядкованих йому Державного комітету Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських (міст обласного та районного підпорядкування) управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ (Указ Президента України від 06.01.1996 р. №34/96 “Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів”). При цьому центральним органом виконавчої влади, що очолює систему державних органів земельних ресурсів є Держкомзем України, який здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів (Указ Президента України від 14.08.2000 р. №970/2000 “Про затвердження Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах”).

          Саме на державні органи земельних ресурсів покладається здійснення управління в цій сфері. Зокрема, Держкомзем України в межах своїх повноважень здійснює державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами.

          У відповідності до п. “а” ч. 1 ст. 6 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” до повноважень Держкомзему України як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель.

          Відповідно до п. 2 Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Держкомзему України від 11.03.1997 р. №39, головними завданнями державної землевпорядної експертизи є: організація комплексної оцінки об'єктів державної землевпорядної експертизи; перевірка відповідності проектної документації вимогам земельного законодавства України та діючих нормативно-технічних документів; підвищення якості проектної документації; впровадження передових методів проектування та досягнень науково-технічного прогресу; підготовка об'єктивних висновків державної землевпорядної експертизи.

          З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що Міністерство не входить до системи державних органів у сфері земельних ресурсів. Крім того, Міністерство не уповноважене здійснювати нагляд за додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі в оренду тощо.

          Земельне законодавство не передбачає повноважень Міністерства й у галузі земельних відносин.

          Більш того, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Причому захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України).

          З урахуванням положень ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, захист прав власників земельної ділянки або землекористувачів повинен здійснюватися у судовому порядку за позовами таких землевласників або землекористувачів (п. 7 листа Вищого господарського суду України від 16.1.2001 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства”). Тобто, позивачами у сфері захисту права власності чи користування землею можуть бути лише її власники та землекористувачі.

          Міністерство не є стороною оспорюваних договорів оренди землі і не належить до органів державної влади, уповноважених законом на звернення до суду з вимогою про визнання недійсним господарського зобов'язання на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

          Таким чином, Міністерство не наділено законом правом на звернення до суду з позовом про визнання оспорюваних договорів оренди землі недійсними на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

          Доводи скаржників, що спірні договори оренди земельних ділянок є удаваними угодами, укладеними для приховування інших правочинів —фактичного користування водними шляхами (користування водною поверхнею), не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки спірні договори свідчать, що між відповідачами реально виникли та існують орендні земельні правовідносини, що підтверджується дотриманням процедури узгодження та прийняття міськрадою рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, про надання їх в оренду, фактична передача земельних ділянок, орендні платежі, здійснення орендарем дій, спрямованих на реалізацію умов договорів оренди.

          З огляду на вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Миколаївської області від 17.07.2009 р. у справі № 6/187/09 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

          Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

          Головуючий суддя                                                            Л.І. Бандура

          Суддя                                                                                Л.В. Поліщук

          Суддя                                                                                В.Б. Туренко