У Х В А Л А
Іменем України
23 жовтня 2014 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі:
Головуючого - судді Фазикош Г. В.
суддів - Бондаренка Ю. О., Бисаги Т. Ю.
з участю секретаря - Чучки Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області на рішення Міжгірського районного суду від 11 липня 2014 року по справі за позовом прокурора Міжгірського району в інтересах держави до Новоселицької сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи - Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області та відділ Держкомзему в Міжгірському районі, про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, зобов'язання скасувати державну реєстрацію та визнання недійсним договору дарування, -
в с т а н о в и л а :
Прокурор Міжгірського району звернувся з позовом до Новоселицької сільської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому просив:
- визнати недійсним та скасувати рішення 2-ї сесії 5 скликання Новоселицької сільської ради Міжгірського району від 7 травня 2006 року %5 « Про передачу у приватну власність земельної ділянки» щодо передачі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 розміром 0,1 га;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №039478, реєстр. №2122484801 - 01070600005 від 01.10.2007 року, виданого гр.. ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відділі Держкомзему у Міжгірського районі скасувати державну реєстрацію акту на право власності на землю;
- визнати недійсним договір дарування, посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 08 вересня 2012 року за реєстровим номером №366 в державному акті серії ЗК №039478, реєстр №2122484801 - 0107070600005 від 01.10.2007 року, виданого ОСОБА_1, відповідно до якого право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2
У позові прокурор стверджував, що вказана вище земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, а тому Новоселицька сільська рада розпорядилася нею з перевищенням наявних повноважень, і крім того на той момент вона не відносилася до земель рекреаційного призначення , а тому не могла бути передана фізичній особі для індивідуального дачного будівництва.
Отже, за твердженням прокурора, вказана земельна ділянка була передана у власність відповідачу ОСОБА_1 незаконно з порушенням встановленого законом порядку, а згодом відчужена ним ОСОБА_2 , що, на думку прокурора, є підставою для визнання відповідного рішення органу місцевого самоврядування незаконним та скасування його, визнання недійсним виданого державного акту на право власності на земельну ділянку, та визнання недійсним послідуючого договору дарування, внаслідок якого власником землі стала відповідачка ОСОБА_2 ( а.с. 1-9).
При цьому у позові прокурор також стверджував, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем щодо цієї ділянки, однак оскільки із державної власності ця ділянка вибула незаконно, без згоди власника, вона має бути витребувана з чужого незаконного володіння. Водночас, прокурором у суді першої інстанції такої вимоги заявлено не було ( а.с.6).
Рішенням Міжгірського районного суду від 11 липня 2014 року у задоволенні позову прокурора Міжгірського району було відмовлено повністю ( а.с. 153-155).
На це рішення заступник прокурора Закарпатської області подав апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт стверджує, що, на його думку, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, судом невірно встановлено фактичні обставини справи, зроблено висновки, які цим обставинам не відповідають та не узгоджуються з вимогами матеріального права ( а.с. 157-164).
В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник прокуратури скаргу підтримала та просила задовольнити з наведених у ній підстав, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скаргу не визнали та просили відхилити як безпідставну
Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши зібрані у справі матеріали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. У випадках, встановлених законом, позов до суду може бути пред'явлено прокурором на захист у суді інтересів держави. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).
У відповідності до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України).
З матеріалів даної справи слідує, що згідно рішення Новоселицької сільської ради ІІ сесії V скликання від 7 травня 2006 року відповідачу ОСОБА_1 було передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва розміром 0,10 га в межах населеного пункту с. Новоселиця в ур. «За середнім» ( а. с. 15). 1 жовтня 2007 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на землю серії ЗК № 039478 на дану земельну ділянку ( а. с. 16). У подальшому ця земельна ділянка була подарована ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2.( а.с. 21-24).
Звертаючись з позовом до суду прокурор вказував на те, що дана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Новоселиця, а отже сільська рада не вправі була розпоряджатися нею, і крім того, при її передачі відповідачу не було розроблено проект землеустрою у зв'язку зі зміною цільового призначення цієї земельної ділянки з сільськогосподарського на рекреаційне, що є порушенням закону та є підставою для визнання відповідного рішення недійсним та скасування виданих на його підставі правовстановлюючих документів.
Однак, такі твердження прокурора належними, допустимими та достатніми доказами не доведені. Зокрема, як на доказ, прокурор посилається на інформаційний лист відділу Держземагенства в Міжгірському районі за №14/03/01-97 від 22 01.2014 року та акт перевірки державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 24 січня 2014 року, який стосується кількох земельних ділянок, у т.ч. й спірної, копія якого наявна у матеріалах справи ( а.с.10-14). В обох цих документах міститься посилання на індексно-кадастрові карти, які була розроблені лише у 2011 році відповідно до Закону України « Про державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року за №3613-VI, тоді, коли питання щодо передачі спірної земельної ділянки відповідачу вирішувалося у 2006-2007 роках. Жодних інших доказів прокурором суду надано не було.
В суді апеляційної інстанції прокурору було надано можливість надати належні та достатні докази на підтвердження факту знаходження спірної земельної ділянки саме за межами населеного пункту с. Новоселиця: прокурором було надано копії технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку, видану ОСОБА_1, копію проекту встановлення меж с. Новоселиця з комплексом робіт по першому етапу роздержавлення та приватизації земель Новоселицької сільської ради народних депутатів Міжгірського району та ті з самі картографічні матеріали, на які міститься посилання у позові, поданому до суду першої інстанції ( лист №05/2-855 вих.14 від 07.10.2014 року). Інших доказів не надано.
Між тим, в тексті оспореного прокурором рішення Новоселицької сільської ради від 7 травня 2006 року про передачу цієї земельної ділянки вказано, що вона розташована в с. Новоселиця в ур. «За середнім».
З матеріалів справи також слідує, що вказана земельна ділянка входила до складу земель Новоселицької сільської ради в межах села Новоселиця, які рішенням 7 сесії 5 скликання цієї ради від 18 травня 2007 року були відведенні із земель запасу цієї ради під квартал індивідуальної дачної забудови загальною площею 3.0 га ( а.с. 55). Це рішення є чинним та ніким не скасовано. Проектна документація цієї забудови була розроблена комунальним проектним підприємством «Архутектура» в 2007 році, копія наявна в матеріалах справи ( а.с. 56).
На підставі оспореного рішення Новоселиьскої сільської ради щодо передачі відповідачу спірної земельної ділянки була у встановленому законом порядку виготовлена технічна документація, яка була погоджена компетентними державними установами, у т.ч. районним відділом земельних ресурсів, відділом містобудування, архітектури та ЖКГ Міжгірської РДА, відділом аналізу та координації співпраці з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Державного управління охорони навколишнього середовища в Закарпатській області; Міжгірської районно-санепідемстанції та іншими. В усіх відповідних документах та погодженнях значиться, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту с. Новоселиця та відноситься до земель житлової та громадської забудови ( а. с. 57- 82). Копії цих же документів було подано й прокурором в судовому засіданні в апеляційному суді.
Судом також встановлено, що у подальшому рішенням Новоселицької сільської ради №7 від 15 лютого 2007 року ОСОБА_1 було дозволено будівництво індивідуального дачного будинку на спірній земельній ділянці, виготовлено відповідну технічну документацію та збудовано дачний будинок в 2011 році (а.с.83- 120).
За цих обставин, колегія прийшла до висновку, що при передачі спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 сільська рада за межі наданих їй повноважень не виходила, земельні ділянки за межами населеного пункту не передавала. Посилання прокурора на те, що сільська рада порушила порядок надання земельної ділянки також не знайшли належного підтвердження.
Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та виходив з того, що позовні вимоги не доведені. Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, цього висновку суду не спростовують. Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтею 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області - відхилити.
Рішення Міжгірського районного суду від 11 липня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді
Суд | Апеляційний суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 23.10.2014 |
Оприлюднено | 16.01.2015 |
Номер документу | 42274868 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Апеляційний суд Закарпатської області
Фазикош Г. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні