Ухвала

від 15.12.2014 по справі 2а-5503/10/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/40642/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Каспрук Л.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Югцемент»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012

у справі № 2а-5503/10/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства «Югцемент»

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області державної податкової служби

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Промресурс ЛТД»,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 № 00003423-1/0. Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено в задоволенні позову повністю.

ПАТ «Югцемент» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, наголошуючи на тому, що цей закон не пов'язує відшкодування покупцю надміру сплаченого податку на додану вартість зі сплатою такого податку продавцем до держбюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 20.08.2010 № 0000342301/0 бюджетного відшкодування за травень 2010 року в сумі 1500000,00 грн. слугували висновки позапланової виїзної перевірки, викладені в акті від 16.08.2010 № 866/23-00293031, про порушення вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

За висновками перевірки порушення наведених вище норм закону полягало у тому, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту за квітень 2010 року податок на додану вартість в сумі 1524888,17 грн., сплачений за операціями з придбання у ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» природного газу за договором від 12.12.2008 № 17-064-08, в результаті чого завищив бюджетне відшкодування за травень 2010 року в сумі 1500000,00 грн.

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаного контрагента існують розбіжності, оскільки податкові зобов'язання контрагента за квітень 2010 року в сумі 1236396,00 грн. та за березень в сумі 288492,17 грн. не підтверджені.

З цих підстав контролюючий орган вважає, що укладений правочин з постачання газу спрямований на отримання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту, тому є нікчемним відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальником товару податкового законодавства щодо декларування та сплати зобов'язань не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця та, як наслідок, бюджетного відшкодування, у зв'язку з такими порушеннями, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним законом не передбачено.

У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм закону, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом першої інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами (договором купівлі-продажу природного газ, договором на транспортування природного газу, податковими накладними), натомість обставини щодо реального вчинення позивачем господарських операцій податковим органом при перевірці взагалі не досліджувалась. Податковий кредит підтверджено податковими накладними, виписаними особою, зареєстрованою платникам податку на додану вартість.

Порушення постачальником податкової дисципліни не свідчить про те, що операції з придбання покупцем товару були направлені на отримання останнім незаконної податкової вигоди.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання природного газу та протиправне складання відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо сплати податку до бюджету є підставою для зменшення бюджетного відшкодування, оскільки відшкодуванню підлягають тільки ті суми, що сплачені до бюджету.

Проте Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо зменшення податковими органами сум податкового кредиту та бюджетного відшкодування з вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний Суд України наголосив на тому, що такий висновок узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини першої статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про незаконність постанови суду апеляційної інстанції, через що остання підлягає скасуванню із залишенням в силі законної та обґрунтованої постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Югцемент» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.10.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун