Рішення

від 14.01.2015 по справі 910/24494/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24494/14 14.01.15

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Біохімакт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології ЛТД" простягнення 101 459,71 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Онищук Р.Ю. - представник за довіреністю від 01.10.2014 (посвідчення адвоката № 3122 від 29.11.2007) від відповідача Назаренко Є.О. - представник за довіреністю від 02.12.14

В судовому засіданні 14.01.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімакт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології ЛТД" про стягнення 101 459,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.12.2012 між сторонами було укладено договір поставки № 405/12, на підставі якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 77750,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № 206 від 18.04.2013. За доводами позивача, відповідач не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар, в результаті чого в останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 101 459,71 грн., з яких: 54750,40 грн. основного боргу, 13400,06 грн. - збитків від інфляції; 30779,44 грн. - пеня та 2529,81 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.11.2014 порушено провадження у справі № 910/24494/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 03.12.2014.

У судовому засіданні 03.12.2014 за клопотання відповідача було оголошено перерву до 17.12.2014.

16.12.14 через загальний відділ діловодства суду відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує з тієї підстави, що позивачем при поставці товару було надано лише висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи та документ, викладений англійською мовою. В той час як відповідно до п.4.1 договору товар повинен відповідати вимогам нормативної документації країни-виробника і його якість повинна бути засвідчена: сертифікатом аналізу якості виробника, сертифікатом походження, гігієнічним висновком МОЗ України, листом безпеки. Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що позивач не виконав своїх зобов'язань по договору стосовно надання повного пакету документів на товар, що дає право відповідачу затримати оплату товару відповідно до п.5.1 даного договору. Відповідач зазначає, що у нього не настав обов'язок оплатити за поставлений товар, а отже позов є передчасним.

У судове засідання, призначене на 17.12.2014, з'явились представники сторін, які надали пояснення по суті спору. Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи та подав письмове клопотання про продовження строку вирішення спору. Представник позивача щодо відкладення розгляду справи зазначив на розсуд суду.

Суд задовольнив клопотання представника відповідача, продовжив строк вирішення спору та ухвали відкласти розгляд справи на 14.01.15.

05.01.15 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких позивач зазначив, що відповідачу було передано товар належної якості, з відповідним маркуванням та надано комплект документів на товар згідно вимог чинного законодавства України. Крім того, у випадку наявності претензій щодо комплекту документів або якості товару, відповідач зобов'язаний був діяти у спосіб передбачений чинним законодавством України, зокрема, Інструкціями № П-6 і П-7, затвердженими постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.01.2015 підтримав подане через канцелярію суду клопотання про витребування додаткових доказів по справі. Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував, зазначаючи, що документи, які відповідач просить витребувати, не стосуються предмету спору, а клопотання спрямоване на затягування розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача, суд відмовив в його задоволенні.

Представник позивача надав додаткові пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача надав додаткові докази по справі, а саме докази часткової сплати заборгованості, проти позову заперечував,

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

21 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біохімакт" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології ЛТД" (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки товарів № 405/12 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, позивач зобов'язується поставити та передати у власність покупця хімічну сировину (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура, асортимент, кількість, ціна та строк поставки товару зазначаються в специфікаціях або в рахунках-фактурах (виставлених на підставі узгоджених з постачальником заявок покупця, у випадку, якщо специфікація не складається), які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п.2.1 договору поставка товару здійснюється партіями, узгодженими сторонами за кількістю, асортименту та строкам поставки, на підставі заявок покупця (у випадку, коли специфікація сторонами не складається, і на підставі заявки покупця безпосередньо виставляється рахунок-фактура на товар) або на підставі специфікації.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах EXW - склад постачальника за адресою: склад № 23/4, вул. Краснознаменна, 34, м. Київ, згідно Інкотермс в редакції 2010 року.

Відповідно до п. 2.5 договору датою поставки (передачі) товару є дата відвантаження зі складу продавця (дата видаткової накладної) з додатком пакету документів, передбачених п.4.2 цього договору.

Згідно з п.2.6 договору приймання товару за якістю та кількістю здійснюється відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю», затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРС від 25.04.1966, № П-7, «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРС від 15.06.1965, № П-6, зі змінами та доповненнями.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата за кожну партію товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури. Відстрочка платежу 30 днів з моменту відвантаження товару - складання видаткової накладної.

В п.4.1 договору передбачено, що товар має відповідати вимогам нормативної документації країни-виробника і його якість має бути засвідчена:

- сертифікатом аналізу якості виробника;

- сертифікатом походження;

- гігієнічним висновком МОЗ України;

- листком безпеки.

Відповідно до п.4.2 договору документи, що посвідчують якість товару (які зазначені в п.4.1 договору), оригінали рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної передаються (направляються) покупцю разом з товаром.

Згідно з п.8.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2014 року.

18.02.13 сторони підписали Специфікацію № 1 до договору поставки товарів № 405/12, в якій визначили умови оплати - 30 днів відстрочки платежу з моменту відвантаження товару - складання видаткової накладної.

Позивач на виконання умов Договору здійснив поставку товару відповідачу на суму 77750,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № 206 від 18.04.13 та довіреністю № 268 від 17.04.13, що підписані та скріплені печаткою відповідача (копії наявні в матеріалах справи, оригінали були оглянуті в судовому засіданні).

Вказана видаткова накладна підписана з боку відповідача без жодних зауважень та заперечень щодо належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Біохімакт" прийнятих на себе за договором № 405/12 від 21.12.12 зобов'язань в частині поставки товару неналежної якості та/або неповного комплекту документів вказаних у п. 4.1. договору.

Внаслідок підписання вказаної видаткової накладної та приймання товару в обсягах поставлених позивачем у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу вартість поставленого товару в сумі 77 750,40 грн.

Відповідач в порушення умов Договору, оплату поставленого позивачем товару в повному обсязі не здійснив. Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень та виписок з рахунку позивача, відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 19000,00 грн. - 24.05.13, 4000,00 грн. - 09.10.14 та 4000,00 грн. - 06.11.14.

Враховуючи викладене, за твердженням позивача у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки в розмірі 54750,40 грн., оскільки, відповідач, в порушення своїх зобов'язань за Договором поставки оплату за поставлений товар не здійснив, позивач також просить суду стягнути з відповідача 13400,06 грн. збитків від інфляції; 30779,44 грн. пені та 2529,81 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем зобов'язання з поставки товару передбаченого договором виконано повністю, в свою чергу відповідачем оплату отриманого товару не проведено.

Заперечення відповідача щодо невиконання позивачем своїх зобов'язань по договору стосовно надання повного пакету документів на товар, не приймаються судом з наступних підстав.

Згідно п. 14 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» від 25.04.1966 р. № П-7 приймання продукції по якості і комплектності виробляється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними й Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідного акту про відсутність документів відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем вимоги про надання документів передбачених у п. 4.1 та 4.2. договору позивачу до початку розгляду даного спору в суді не направлялись. Претензія вих. № 22/12 від 22.12.2014 року була направлена відповідачем на адресу позивача лише після обговорення в судових засіданнях обставин не звернення відповідача до позивача з вимогами про надання необхідного комплекту документів.

Крім того, відповідачем не надано доказів встановлення позивачу строку для надання документів, що стосуються товару, не надано доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, тому суд дійшов висновку, що зобов'язання позивач виконав відповідно до умов договору.

Отже, посилання відповідача на не настання строку оплати товару не приймаються судом та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Після звернення позивача до суду відповідач сплатив суму основної заборгованості в розмірі 4000,00 грн, на підтвердження чого відповідачем надано копію платіжного доручення № 2140 від 06.11.14 на суму 4000,00 грн.

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд припиняє провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 4000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору поставки товарів № 405/12 від 21 грудня 2012 року товар, станом на момент вирішення спору складає 50750,40 грн., а строк виконання зобов'язань покупцем своїх грошових зобов'язань станом на момент вирішення спору настав.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 13 400,06 грн. - збитків від інфляції; 30779,44 грн. - пені та 2529,81 грн. - 3% річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором поставки строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних нарахувань та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, у зв'язку з чим суд зазначає наступне. Судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань та 3 % річних становлять суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі, заявленому позивачем - 13400,06 грн. та 3 % річних в розмірі 2529,81 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору поставки товарів № 405/12 від 21 грудня 2012 року у разі прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % в день від вартості товару, неоплаченого в строк.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом здійснено перерахунок розміру пені нарахованої на заборгованість з урахуванням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, розміру облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та враховуючи, що відповідно до умов п. 3.2 договору прострочення зобов'язання почалось 20.05.2013 року.

Пеня за прострочення виконання зобов'язань за перерахунком суду складає:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 77750.4 20.05.2013 - 23.05.2013 4 7.5000 % 0.041 % 127.81 58750.4 24.05.2013 - 09.06.2013 17 7.5000 % 0.041 % 410.45 58750.4 10.06.2013 - 12.08.2013 64 7.0000 % 0.038 % 1442.20 58750.4 13.08.2013 - 20.11.2013 100 6.5000 % 0.036 % 2092.48

Всього: 4 072,94 грн.

Таким чином, пеня за прострочення виконання зобов'язань зі сплати за поставлений товар підлягає стягненню в сумі 4072,94 грн., в частині стягнення 26 706,50 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 6000,00 грн. в якості витрат за надання юридичної допомоги.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору та послуг адвоката відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник з вини відповідача, а сплата суми основної заборгованості в розмірі 4000,00 грн. була здійснена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, то судові витрати в цій частині відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2014 р. між позивачем (клієнт) та адвокатом Онищук Руслан Юрійович (адвокат) було укладено Договір № 2810-14/Б/2 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати допомогу клієнту у вигляді консультацій, роз'яснень та бути його представником з питань стягнення суми боргу з ТОВ "Українські хімічні технології ЛТД".

Згідно з п.4.1.1 договору за надання правової допомоги, передбаченої п.1.1 цього договору клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 6000,00 грн. Розмір винагороди не залежить від процесуального результату виконання доручення клієнта та сплачується авансом згідно прибуткового ордеру.

На підтвердження виконання клієнтом своїх зобов'язань за вказаним договором позивачем надано копію квитанції до прибуткового касового ордера № 2810-14/Б/2 від 28.10.14 на суму 6000,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати позивача по оплаті послуг адвоката в сумі 6000,00 грн. є документально підтвердженими та обґрунтованими, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, вимога про стягнення витрат на оплату послуг адвоката є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню у розмірі 4420,66 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Вимога позивача про стягнення 38,56 грн. банківських витрат задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою. Виходячи з викладеного, оплата послуг банківської установи за перерахування судового збору до складу судових витрат не відноситься.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, ст..ст. 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімакт» задовольнити частково.

2. В частині позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 4000 грн. 00 коп. провадження припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології ЛТД" (02092 м. Київ, вул. Довбуша, будинок 37, ідентифікаційний код 34426212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімакт» (01011 м. Київ, вул. Рибальська, будинок 22, ідентифікаційний код 38105727) основну заборгованість у розмірі 50 750 (п'ятдесят тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 40 коп., інфляційні втрати в розмірі 13 400 (тринадцять тисяч чотириста) грн. 06 коп., 3 % річних в розмірі 2 529 (дві тисячі п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 81 коп., пеню в розмірі 4 072 (чотири тисячі сімдесят дві) грн. 94 коп., 1 495 (одну тисячу чотириста дев'яносто п'ять) грн. 07 коп. судового збору, витрати на оплату послуг адвоката в сумі 4 420 (чотири тисячі чотириста двадцять) грн. 66 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.01.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин