Ухвала

від 20.11.2014 по справі 826/5593/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/47453/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фемілі Фокус Філмс» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 у справі №826/5593/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фемілі Фокус Філмс» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фемілі Фокус Філмс» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 06.11.2013 №79326552207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду з 18.10.2013 по 24.10.2013 згідно з нормами пп. 75.1.2 п. 75.1, п. 79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.06.2013 №1904, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «АЙСІПІ» за липень - серпень 2012 року, за результатами якої складений акт від 25.10.2013. №560/26-55-22-07/32851438 про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 71656,00 грн., в туму числі за липень 2012 року на суму 13304,00 грн. та за серпень 2012 року на суму 58352,00 грн.

06.11.2013 відповідачем підставі наведеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №79326552207, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу, за порушення вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 107484,00 грн., в тому числі 71656,00 грн. основного платежу та 35828,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали правомірним донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, мотивувавши рішення не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «АЙСІПІ» укладено 9 договорів: №14-05/12 від 14.05.2012, №18-07/12 від 18.07.2012, №20-07/12 від 20.07.2012, №24-07/13 від 24.07.2012, №25-07/12 від 24.07.2012, №26-07/12 від 26.07.2012, №07-08/12 від 07.08.2012, №09-08/12 від 09.08.2012, №09-08/12 від 09.08.2012, за умовами яких ТОВ «АЙСІПІ», як виконавець, зобов'язався виконати для позивача роботи.

При цьому, названі договори різняться лише в частині строків виконання робіт та вартості таких робіт. У решті положень, договори, укладені між позивачем та ТОВ «АЙСІПІ» є ідентичними та закріплюють, що прийом робіт та послуг оформлюється актом здачі-приймання виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін. А також замовник надає концепцію, ескізи та сценарій для виконання робіт, інформаційні, технічні параметри, у відповідності з якими надаються послуги; погоджує з виконавцем терміни надання послуг, затверджує умови надання майнових прав (пункт 2.1. Договорів).

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт, суди окрім дослідження первинних документів (податкові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, виписка по рахунку), складених на реалізацію вищенаведених договорів, також дослідили подальше використання придбаних робіт у відповідному податковому періоді, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «АЙСІПІ» не мають фактичного (реального) підґрунтя.

Надаючи оцінку обставинам справи, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно звернули увагу на відсутність концепцій, ескізів та сценаріїв, інформаційних, технічних параметрів, у відповідності з якими виконувались роботи та надавались послуги ТОВ «АЙСІПІ» на виконання пунктів 2.1.1, 2.1.2 договорів; на відсутність актів здачі-приймання виконаних робіт на підтвердження виконання договорів №14-05/12 від 14.05.2012 та №18-07/12 від 18.07.2012; а також на суттєвий недолік в податковій накладній №73 від 09.08.2012 щодо невідповідності предмету договору №18-07/12 від 18.07.2012, зазначеному в ній.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фемілі Фокус Філмс» відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун