Ухвала

від 11.12.2014 по справі 815/8221/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 року м. Київ К/800/38875/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Юрченко В.П.

Суддів Блажівської Н.Є.

Моторного О.А.

за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014

у справі № 815/8221/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Дар»

до Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Дар» до Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2013 року №0000172200 про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 4585351,00 грн., з яких: 3669942,00 грн. - основний платіж та 915409,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція, та за №0000182200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2928039,00 грн., з яких: 2541225,00 грн. - основний платіж та 386814,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, як такі, що прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена позапланова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із платниками податків: ТОВ "Аван-Тайм", ТОВ "Баярд-К", ТОВ "Айкарб", ТОВ "Дайкор", ТОВ "Арагон Торг", ТОВ "Айсберг Пром", ТОВ "Бізнесстандарт ЛТД", ТОВ "Вістан ЛТД", ТОВ "Арсаон", ТОВ "Базисстандарт" за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року., за результатами якої складено акт №00088/2200/32272111 від 02 вересня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме: п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.22, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1. п.138.1 ст.138, ст.185, ст.188, п.198.2, 198.3, 198.6, ст.198, п.201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст.201 ПК України та ч.1, ч.5 ст. 203, ч.1 ст.207, п.1-2 ст.215, ч.1 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2013 року №0000172200 про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 4585351,00 грн., з яких: 3669942,00 грн. - основний платіж та 915409,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція, та за №0000182200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2928039,00 грн., з яких: 2541225,00 грн. - основний платіж та 386814,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення тим, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню з підстав їх прийняття на підставі суб'єктивних припущень посадових осіб податкового органу, викладених в акті перевірки, їх висновки є передчасними, які не підтверджені належними доказами , без фактичного аналізу господарської діяльності позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийняття податкових повідомлень-рішень виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач уклав договори: №1/04-2012 від 01 квітня 2012 року з TOB "Айсберг Пром" про постачання поліетиленової та картонної продукції; №1 від 01 квітня 2012 року з TOB "Бизнесстандарт" про постачання дизельного палива; №1/02-2012 від 01 лютого 2012 року з TOB "Вістан ЛТД" про постачання поліетиленової продукції; №1 від 01 лютого 2012 року, №2 від 01 березня 2012 року з TOB "Арсаон" про постачання гофрокартонної продукці та залізобетонних стовпів відповідно; №1-БТ від 01 травня 2012, з TOB "Базисстандарт" про постачання з дизельного палива; №1-АТ від 01 квітня 2012 року та №2-АТ від 01 червня 2012 року, з TOB "Арагон Торг" про постачання з ємкості емальованої горизонтальної V 4800 дал. та гофроящиків відповідно; № Д-1 від 01 червня 2012 року з TOB "Дайкор" про постачання пиломатеріалу обрізного; №1-02-11 від 26 січня 2011 року, №2-02-11 від 01 лютого 2011 року, №3-02-11 від 01 лютого 2011 року, №4-02-11 від 01 лютого 2011 року, №5-02-11 від 26 січня 2011 року, укладені з TOB "Айкарб" про постачання з стелажів виробничих , матеріалу для підв'язування, листа цинкового, дизельного палива, проволоки оцинкованої 3,0 мм.; №АЙ 01-02-11 ОБ від 27 лютого 2011 року, укладена з TOB "Айкарб" про продаж позивачу обладнання; №8/06/11 від 01 червня 2011 року, №К-2/11 від 30 квітня 2011 року, №К-1/11 від 31 березня 2011 року з TOB "Баярд-К" про постачання продукції; №7/03/11 від 31 березня 2011 року та № 6/03/11 від 31 березня 2011 року, з ТОВ "Аван-Тайм" про постачання труб крапельних та стовпів залізобетонних.

Фактичне виконання договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами: податковими та видатковими накладними, товаро-транспортними накладними.

Відповідно до п.п.138.2 ст. 138, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 ст. 139 ПК України, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність та повнота податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно прийшли до висновку, що надані документи первинного та бухгалтерського обліку підтверджують фактичну поставку товару, та позивач обґрунтовано довів про протиправність податкових повідомлень-рішень в їх частині.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про нікчемність вищезазначених договорів. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Аналогічна позиція викладена в постанові пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Жодних підстав визнавати зазначені договори нікчемними у податкового органу не було.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

Н.Є.Блажівська

О.А.Моторний