Ухвала

від 11.12.2014 по справі 808/8535/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 грудня 2014 рокусправа № 808/8535/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Нагорної Л.М. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Колеснік О.Г. (дов.від 01.01.2014 року)

відповідача: - туркін О.С. (дов.від 25.07.2014 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 808/8535/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства " Український графіт "

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2013р. №0000273010, № 0000263010, № 0000253010, -

ВСТАНОВИВ:

"01" листопада 2013 р. Публічне акціонерне товариство " Український графіт " звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача:

- від 21.10.2013 №0000273010, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток у розмірі 135 739 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 31 092 грн.;

- від 21.10.2013 №0000263010, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість 141 525 грн.;

- від 21.10.2013 №0000253010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 151 370 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 55 966,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу щодо завищення валових витрат та протиправного формування податкового кредиту, оскільки реальність господарської діяльності та правомірність її відображення в податковому обліку підтверджується належним чином сформованою первинною документацією.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 808/8535/13-а адміністративний позов Публічного акціонерного товариства " Український графіт " до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2013р. №0000273010, № 0000263010, № 0000253010 - задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що зобов'язання за договорами, укладеними позивачем з контрагентами згідно наявних первинних та інших документів виконувались сторонами належними чином: укладені договори не суперечать актам законодавства, товар фактично придбаний позивачем для використання в господарській діяльності, чим спростовано висновок відповідача про фіктивність угод.

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 808/8535/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги по суті є матеріалами перевірки. Скаржник вважає, що судом не в повному обсягу досліджено обставини по справі та не приділено уваги доводам відповідача щодо фіктивності операцій з окремими контрагентами по ланцюгу постачання.

Представниками сторін під час апеляційного розгляду справи надано ґрунтовні пояснення щодо обставин по справі, підтримано позиції викладені в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, фахівцями СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Український графіт» з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах із платниками податків: ТОВ «Вікна плюс» за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р., TOB «Саур» за період з 01.09.2011р. по 30.09.201 lp„ TOB "Ельтон" за період з 01.11.2010р. по 30.11.2010р., TOB «Смішер Нетворкс» за період з 01.03.2012р. по 31,03.2012р., ФОП ОСОБА_2 за період з 01.08.2010р. по 30.09.2010р„ з 01.08.201 1р. по 31.12.2011р., з 01.02.2012р. по 30.06.2012р., TOB ВТП «АРІАНА» за період з 01.02.2010 по 28.02.2010р., з 01.08.2010 по 31.10.2010р., з 01.03.2011р. по 31.03.2011р., з 01.05.2011р. по 31.07.2011р., з 01.11.2011р. по 30.11.2011р., TOB «Інтайм сервіс» за період з 01.05.2012р. по 31,05.2012р., TOB «МАСТЕРТРЕЙД» за період з 01.04.2012р. по 31.08.2012р., TOB «ТД Євротех» за період з 01.07.2012р. по 31.07.2012р., TOB «НВФ «Технології металургійних та будівельних розробок» за період з 01.09.2011р. по 31.11.2011р., TOB НВФ "ЕОЛЛА" за період з 01.06.2010р. по 31.07.2010р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 10.10.2013 № 162/30-20/00196204, яким зафіксовано виявлені під час перевірки порушення податкового законодавства, а саме:

- п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9. п.5.3 ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.27 ст.14, п.138.2. ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.02.2010р. по 31.12.2012р. встановлено його заниження всього у сумі 135 739 грн.

- п.1.3, п.1.8 ст. 1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 , пп. 7.7.2а) п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 14.1.18, п.п. 14.1.181, п.14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст.198, п.200.1, гі.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, п.8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.05р. №244 із змінами та доповненнями, зареєстрованого в Мінюсті України 18.07.05р. №770/11050, п.5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. у редакції наказу від 15.06.05р. №213, зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.05р. №702/10982, п. 10.1. «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних» затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1002, зареєстрованого в Мінюсті України 29 грудня 2010 р. за №1402/18697, завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму ПДВ - 166 485 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 166 485 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на податковій інформації щодо перевірок контрагентів позивача, якими зафіксовані порушення вказаними контрагентами позивача ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу придбання та постачання, а також на підставі наявності порушених кримінальних справ щодо посадових осіб деяких з перелічених контрагентів позивача.

При цьому, наведені доводи скаржник обґрунтовує результатами таких перевірок постачальників позивача щодо взаємовідносин з третіми особами, з яких вбачається відсутність деяких за місцезнаходженням, недекларування податкових зобов'язань, відсутність трудових та інших ресурсів для проведення господарської діяльності тощо.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.10.2013 року

№0000273010, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток у розмірі 135 739 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 31 092 грн.;

- №0000263010, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість 141 525 грн.;

- №0000253010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 151 370 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 55 966,75 грн.

Не погодившись з позицією податкового органу, вважаючи висновки, здійснені під час проведення перевірки, необґрунтованими та такими, що порушують права та законні інтереси суб'єкту господарювання, позивач звернувся до суду.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає вмотивованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.

Щодо висновків податкового органу про завищення валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

З акту перевірки вбачається, що в період, який перевірявся, валові витрати Товариства формувались, крім іншого, за рахунок витрат, понесених позивачем в зв'язку з придбанням:

- товару у ТОВ «НВФ «Еолла» в 1 кварталі 2011 року в сумі 24 660 грн.;

- товару у ТОВ "Ельтон" у 1-4 квартали 2011 року в сумі 69 938 грн.;

- товару у ТОВ "Інтайм" у 2-4 квартали 2012 року в сумі 19 548 грн.;

- товару у ТОВ "ТД Євротех" у 2-4 квартали 2012 року в сумі 57 235 грн.;

- товару у ТОВ «Смішер Нетворкс» за 2-4 квартали 2012 року в сумі 30 800 грн.;

- товару у ТОВ «Мастертрейд» з 2-4 квартали 2012 року у сумі 32 054 грн.;

- товару у ТОВ «НВФ Технології металургійних та будівельних розробок» за 2-4 квартали 2011 року та три квартали 2012 року в сумі 33 801 грн.;

- товару у ТОВ «Саур» 2-4 квартали 2011 року та 2012 рік в сумі 5 767 грн.;

- товару у ТОВ «Аріана» за 2010 рік в сумі 207 198 грн.

На думку СДПІ, Товариством сформовано валові витрати та витрати що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на підставі документів (накладні, податкові накладні, перелік яких наведено в акті перевірки), що не мають статусу первинних документів у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки, враховуючи нікчемність правочинів з вищевказаними підприємствами, такі первинні документи не підтверджують факти здійснення господарських операцій, що призвело до завищення ПАТ «Український графіт» витрат у розмірі 571 854 грн., у т. ч. за 2010 рік - 207 198 грн., за І квартал 2011 року - 176 138 грн., за II-ІУ квартал 2011 року в розмірі 15 751 грн., за 2012 рік в розмірі 172 767 грн.

Так, згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також положеннями абз.1 п.138.2.ст.138 ПК України, що набрав чинності 01.01.2011р., витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Підприємство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, надані до перевірки, що свідчать про реальність господарських операцій з ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА», ТОВ «Вікна плюс», ТОВ «Ельтон», ТОВ «Інтайм», ТОВ «ТД Євротех», ТОВ «СМІШЕР НЕТВОРКС», ТОВ «Мастертрейд», ТОВ «НВФ «Технології металургійних та будівельних розробок», ТОВ «Саур», ТОВ «ВТП «АРІАНА», а саме: договорами та специфікаціями до них, рахунками-фактур, видатковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт (наданих послуг), актами приймання-передачі товару, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, довіреностями, витягами з журналів реєстрації довіреностей, банківськими квитанціями та платіжними документами, які підтверджують оплату Товариством грошовими коштами придбаних товарів та послуг.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання зобов'язання за договорами у повному обсязі підтверджено документально.

Використання Товариством придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність такого відображення і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що всі придбані у підприємств товари і послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності та правомірно віднесено до валових витрат суми коштів сплачених за них.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано вироків суду по кримінальних справах щодо посадових осіб контрагентів позивача. Матеріали кримінальних справ не є вироком суду.

Так, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо недекларування контрагентами позивача доходів, то не передбачався жодною нормою законодавства України обов'язок платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Доводи ж скаржника про встановлену відсутність одного з контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, складських приміщень тощо свідчать про порушення з боку контрагентів позивача, за які чинним законодавством встановлені певні види відповідальності, і не доводять порушення позивачем податкового законодавства, тому колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання.

Посилання скаржника на те, що позивачем протиправно віднесено до складу валових витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Аріана», у зв'язку з тим, що витрати, пов'язані в веденням діяльності, що підлягають патентуванню повинні обліковуватись окремо, колегія суддів вважає помилковим з огляду на наступне.

Згідно до матеріалів справи, 28.01.2010 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Аріана» (Постачальник) укладено договір поставки №804/02880/40 відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити визначений умовами угоди товар (молочні продукти).

Придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, молоко, надавалося працівникам підприємства в межах трудових відносин, що врегульовані Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами у даній сфері правовідносин.

Так, стаття 166 КЗпП України передбачає, що на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

При цьому п.п. 5.4.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлено, що до складу валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України.

Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 994, пунктом 6 якого передбачено, що до складу валових витрат відносяться витрати щодо надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води.

Таким чином, забезпечення молоком працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці відносяться до складу валових витрат.

Щодо завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту, та відповідно завищення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до матеріалів акту перевірки позивачем до складу податкового кредиту включено суми ПДВ по операціях з придбання товарів, робіт та послуг у підприємств:

- ТОВ «НВФ «Еолла» за червень-липень 2010 року на суму 4 932 грн.;

- ТОВ "Ельтон" за листопад 2010 року на суму 13 988 грн.;

- ТОВ "Інтайм" за травень 2012 року на суму 4 768 грн.;

- ТОВ "ТД Євротех" за липень 2012 року на суму 17 245 грн.;

- ТОВ «Смішер Нетворкс» за березень 2012 року на суму 6 160 грн.;

- ТОВ «Мастертрейд» за квітень - серепень 2012 року на суму 8 461 грн.;

- ТОВ «НВФ Технології металургійних та будівельних розробок» за жовтень -листопад 2011 року на суму 8 943 грн.;

- ТОВ «Саур» за вересень 2011 року на суму 1 153 грн.;

- ТОВ «Аріана» за період лютого 2010 року, серепень-листопад 2010 року, березень 2011 року, травень-липень 2011 року, листопад 2011 року на суму 93 835 грн.

Відповідно до висновків акту перевірки, внаслідок порушень вказаних вище, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту у розмірі 166 485 грн., у тому числі: лютий 2010 року - 10 183 грн., червень 2010 року - 4 048 грн., липень 2010 року - 884 грн., серпень 2010 року - 9 845 грн., вересень 2010 року - 10 690 грн., жовтень 2010 року - 10 722 грн., листопад 2010 року - 13 988 грн., грудень 2010 року - 7 000 грн., березень 2011 року - 11 171 грн., травень 2011 року - 9 816 грн., червень 2011 року - 8 750 грн., липень 2011 року - 10 1852 грн., вересень 2011 року - 1 153 грн., жовтень 2011 року - 4 635 грн., листопад 2011 року - 16 784 грн., березень 2012 року - 6 160 грн., квітень 2012 року - 2 155 грн., травень 2012 року - 8 718 грн., червень 2012 року - 606 грн., липень 2012 року - 18 745 грн., серпень 2012 року - 250 грн. та про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування у розмірі 166 485 грн., у тому числі: березень 2010 року - 10 183 грн.; за липень 2010 року - 4 048 грн.; сеперень 2010 року - 884 грн.; вересень 2010 року - 9 845 грн.; жовтень 2010 року - 10 690 грн.; листопад 2010 року - 10 722 грн.; грудень 2010 року - 13 988 грн.; січень 2011 року - 7 000 грн.; червень 2011 року - 9 816 грн.; липень 2011 року - 8 750 грн., серпень 2011 року - 10 182 грн., жовтень 2011 року - 12 324 грн., листопад 2011 року - 4 635 грн., грудень 2011 року - 16 784 грн., квітень 2012 року - 6 160 грн., травень 2012 року - 2 155 грн., червень 2012 року - 8 718 грн., липень 2012 року - 606 грн., серпень 2012 року - 18 745 грн., вересень 2012 - 250 грн.

Так, згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв при формуванні позивачем податкового кредиту) «Податковий кредит звітного періоду… складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку…»

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи з положень даної норми закону, для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту повинні бути наявними у сукупності такі умови:

- понесення витрат на придбання або виготовлення товарів;

- наявність належним чином оформлених податкових накладних;

- використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, підпунктом 5.12.2. пункту 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 166, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.07.97 р. за № 250/2054) (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених норм, вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми, яка фактично сплачується отримувачем товарів (послуг) у будь-якому попередньому податковому періоді. Це узгоджується і з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку ї бюджету у зв'язку і надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Так само, положеннями Податкового органу, який набрав чинності 01.01.2011 року, закріплено, що Відповідно до пп.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, який є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті Закону № 168 про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача статусу платників ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані.

Всі господарські операції з вищевказаними контрагентами підтверджені Товариством шляхом надання до перевірки належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого у ціні товарів і послуг, придбаних у ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА», ТОВ «Вікна плюс», ТОВ «Ельтон», ТОВ «Інтайм», ТОВ «ТД Євротех», ТОВ «СМІШЕР НЕТВОРКС», ТОВ «Мастертрейд», ТОВ «НВФ «Технології металургійних та будівельних розробок», ТОВ «Саур», ТОВ «ВТП «АРІАНА» і, в свою чергу, свідчить про відсутність порушення Товариством вимог п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.6 ПК України.

Крім того, оскаржувана постанова суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яку згідно положень ст.17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на не підтвердження операцій по ланцюгу постачання з огляду на врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Проте, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ч.2 ст.71 КАС України, не доведено порушення Товариством вимог податкового законодавства, тому колегія суддів вважає необґрунтованим визначення позивачу завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції в повному обсягу встановлено та досліджено обставини по справі, вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги, що повністю повторюють висновки акту перевірки, досліджені та спростовані судом першої інстанції, свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи не знайшли, отже в межах доводів апеляційної скарги підстав, передбачених ст.. 202 КАС України для скасування оскаржуваного судового рішення, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 808/8535/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2013 р. у справі № 808/8535/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: Я.В. Семененко