Постанова

від 13.01.2015 по справі 804/20576/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 р. Справа № 804/20576/14

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Авталекс» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

11.12.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Авталекс» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014 р. №0003582201.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

Судом встановлено, що з 28.07.2014 р. по 31.07.2014 р. податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Компанія «Авталекс» (код ЄДРПОУ 32298358) з питань дотримання вимог податкового законодавства по господарських операціях з постачальником ТОВ «Велар-Д» (код ЄДРПОУ 37748407), за результатом якої складено Акт від 31.07.2014 р. №2261/221/32298358 (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент вчинення правопорушення), в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2014 р. у сумі 60396,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивач 20.08.2014 р. надав заперечення до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (лист від 19.08.2014 р. №32), за результатом розгляду якого висновки Акту перевірки залишені без змін (лист Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.08.2014 р. №16763/10/04-07-22-01-30).

29.08.2014 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0003582201, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму у розмірі 75495,00 грн., в тому числі за основним платежем - 60396,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15099,00 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач 10.09.2012 р. надав скаргу до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (лист від 06.09.2014 р. №35), за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга без задоволення (рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.10.2014 р. №7231/10/04-36-10-08-09).

27.10.2014 р. позивач також надав скаргу до Державної фіскальної служби України (лист від 24.10.2014 р. №43), за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга без задоволення (рішення Державної фіскальної служби України від 07.11.2014 р. №6400/6/99-99-10-01-15).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У період, що перевірявся позивач мав господарські відносили з ТОВ «Велар-Д» (код ЄДРПОУ 37748407) згідно договору поставки №0605/14 від 06.05.2014 р. За умовами договору ТОВ «Велар-Д» приймає на себе зобов'язання поставити продукцію (бензин марки А-92, А-95), а позивач прийняти та оплатити продукцію. Договір набирає чинності з 06.05.2014 р. і діє до 31.12.2014 р. включно.

У травні 2014 р. ТОВ «Компанія «Авталекс» було отримано від ТОВ «Велар-Д» товари на загальну суму 362377,14 грн., в тому числі ПДВ у сумі 60396,19 грн.

Станом на 01.05.2014 р. за даними бухгалтерського обліку по рахунку №631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по взаємовідносинам з ТОВ «Велар-Д» кредиторська заборгованість складає 40755,05 грн.

ТОВ «Компанія «Авталекс» здійснено сплату на розрахунковий рахунок ТОВ «Велар-Д» у сумі 328222,14 грн. згідно платіжних доручень №768 від 22.05.2014 р. на суму 66035,70 грн., №769 від 22.05.2014 р. на суму 65752,44 грн., №770 від 22.05.2014 р. на суму 65491,50 грн., №771 від 23.05.2014 р. на суму 65461,50 грн., №775 від 28.05.2014 р. на суму 65481,00 грн.

ТОВ «Велар-Д» надало товари (бензин А-95, А-92) на адресу позивача на підставі видаткових накладних №0000000148 від 07.05.2014 р., №РН-0000153 від 14.05.2014 р., №РН-0000154 від 16.05.2014 р., №РН-0000159 від 23.05.2014 р., №РН-0000161 від 28.05.2014 р., №РН-0000168 від 30.05.2014 р.; податкових накладних №71 від 07.05.2014 р., №141 від 14.05.2014 р., №161 від 16.05.2014 р., №231 від 23.05.2014 р., №282 від 28.05.2014 р., №307 від 30.05.2014 р.

Станом на 31.05.2014 р. за даними бухгалтерського обліку по рахунку №631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по взаємовідносинам з ТОВ «Велар-Д» кредиторська заборгованість складає 74910,05 грн.

До перевірки надано товарно-транспортні накладні №148 від 07.05.2014 р., №153 від 14.05.2014 р., №154 від 16.05.2014 р., №159 від 23.05.2014 р., №161 від 28.05.2014 р., №168 від 30.05.2014 р.

В ході перевірки ТОВ «Компанія «Авталекс» не надано сертифікати походження товару, які містять інформацію щодо ГОСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника або паспорти якості товарів.

В подальшому придбаний товар (бензин А-92, А-95) було реалізовано через АЗС кінцевому споживачу.

Податковим органом було використано Акт №534/153-120/37442787 від 27.06.2014 р. про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Компанії «Металозбут» (контрагент ТОВ «Велар-Д»).

Згідно вказаного Акту не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальниками, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «Компанія «Металозбут» у березні-травні 2014 р. у загальній сумі ПДВ 31670145,80 грн. по ланцюгу постачання, зокрема, з ТОВ «Велар-Д» на суму ПДВ 2040000,00 грн.

Встановлено, що у ТОВ «Компанія «Металозбут» відсутні необхідні трудові ресурси, відсутні приміщення для здійснення господарської діяльності. Також, згідно довідки ВПМ ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя №2432/7/08-26-07-07 від 27.06.2014 р. підприємство відсутнє за юридичною адресою.

Наведені обставини свідчать, що за перевіряє мий період господарська діяльність ТОВ «Велар-Д» пов'язана з сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків, має ознаки нереальності здійснення. В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбанням та реалізації товарів не мали реального товарного характеру, товар не перевозився.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що надані ТОВ «Компанія «Авталекс» документи по взаємовідносинам з ТОВ «Велар-Д» не дають можливості встановити реальність здійснення операцій та факт використання в господарській діяльності придбаних ТМЦ, а лише фіксують господарські операції з вказаним контрагентом.

Позивач вважає висновки Акту перевірки безпідставними та такими, що носять характер припущень, оскільки господарські відносини між ним та ТОВ «Велар-Д» підтверджені достатніми первинними документами. Вважає неправомірним посилання відповідача на Акт №534/153-120/37442787 від 27.06.2014 р. про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Компанії «Металозбут», оскільки з даним підприємством не має ніяких господарських відносин.

З приводу встановлених порушень суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що придбаний позивачем товар відноситься до небезпечних речовин.

Перевезення небезпечних вантажів (в даному випадку бензин) мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких робіт із відповідними компетентними установами.

Тому, вирішуючи питання про реальність поставки нафтопродуктів на підприємство позивача, суд виходить із специфіки товару, який постачався та вимог чинного законодавства щодо документального оформлення таких операцій.

Умови перевезення небезпечних вантажів, вимоги до транспортних засобів, якими перевозяться небезпечні вантажі визначені Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», зокрема ст.ст.18, 19, 20, в яких зазначено, що небезпечний вантаж допускається до перевезення на умовах, встановлених за рішенням органів, зазначених у статтях 13, 15 та 16 цього Закону, а в разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів умови перевезення встановлюються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до вказаного закону небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Відправник небезпечного вантажу - зазначена в перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка підготовлює та подає цей вантаж для перевезення.

Перевізник небезпечного вантажу - юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка здійснює перевезення небезпечного вантажу.

Одержувач небезпечного вантажу - зазначена в перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка одержує небезпечний вантаж від перевізника.

Дія цього Закону поширюється на такі види діяльності: державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів; виконання робіт і надання послуг, пов'язаних з перевезенням небезпечних вантажів; забезпечення міжнародних зобов'язань у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Фізичний захист і супроводження небезпечних вантажів здійснюються у порядку, встановленому нормативно-правовими актами з питань перевезення небезпечних вантажів залежно від їх класифікації та виду транспорту, яким вони перевозяться.

Відповідно п.10.1 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом МВС України від 26.06.04р. №822, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.04 р. за №1040/9639, для узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу перевізник подає до відповідного підрозділу Державтоінспекції МВС України такі документи: а) заявку на узгодження маршруту перевезення небезпечних вантажів, у якій вказується маршрут руху, адреси і телефони відправника, перевізника та одержувача небезпечного вантажу, його кількість, термін перевезення та прізвище уповноваженого (відповідальної за перевезення особи); б) свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; в) свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; г) письмові інструкції у разі аварії чи надзвичайної ситуації; ґ) чинний договір обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів.

Докази узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363 та зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.98 р. за №128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11 Правил товарно-транспортна накладна - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу та є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Підпунктом 11.1 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до підпункту 11.3 правил дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Відповідно до підпункту 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Згідно з п. 11.5 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (Пункт 11.7 Правил).

Відтак, при здійсненні господарських операцій з транспортних послуг первинними документами бухгалтерського обліку є товарно-транспортні накладні.

Приймання та транспортування такого виду товару, як бензин, повинно відбуватись відповідно до вимог Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.06.2007 № 271/121 та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (надалі - Інструкція № 281/171/578/155).

Суд звертає увагу, що порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлено Інструкцією №281/171/578/155.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів (абз. 2 розділу 1 Інструкції).

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства) (абз. 4 розділу 1 Інструкції).

Так, відповідно до її положень, з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт.

Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Окрім того, Інструкцією №281/171/578/155 встановлено порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом.

Згідно пунктів 7.5.1-7.5.8 вказаної Інструкції нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Відтак, вказаними нормативно-правовими актами передбачено вимоги до документального оформлення операцій, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, відображення цих операцій у бухгалтерському обліку та затверджено типові форми документів, які мають бути складенні в процесі приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку товарної нафти і нафтопродуктів.

Як вбачається із наданих позивачем товарно-транспортних накладних, в них не вказано номер резервуара та час виїзду автоцистерни з підприємства відправника. ТТН №159 від 23.05.2014 р. не містить підпису вантажоодержувача. Не конкретизовано шлях прямування вантажу (вказано лише назви міст), що унеможливлює визначення відстані перевезення товару, кількості кілометрів, обсягу використаного пального.

Суд звертає увагу, що накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми №1-ТТН (нафтопродукт), що додається до подорожнього листа, є документом суворої звітності.

Розділом II додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» документи на перевезення вантажів, крім перевізних документів на перевезення вантажу залізничним транспортом, віднесені до документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну.

Таким чином, всім суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють вантажоотримання або вантажовідправлення нафти і нафтопродуктів, при оформленні операцій з переміщення вказаних продуктів слід обов'язково застосовувати товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми № 1-ТТН (нафтопродукт) за встановленою формою.

Проте, надані представником позивача товарно - транспортні накладні роздруковані на звичайних паперових листах з використанням комп'ютерної техніки.

А відтак, надані позивачем товарно-транспортні накладні на підтвердження факту поставки бензину від ТОВ «Велар-Д», не можуть братися судом до уваги з підстав їх невідповідності встановленим законодавством вимогам.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не надано суду достатніх та належних документів на підтвердження транспортування та перевезення небезпечної речовини.

Крім того, відповідно до положень п. 25 ч.3 ст. 9 Закону України Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» надання послуг з перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом підлягає обов'язковому ліцензуванню.

Відповідно до наданих до суду документів вбачається, що перевезення нафтопродуктів на підприємство позивача здійснювалось силами ТОВ «Компанія «Авталекс» автомобілем марки ГАЗ-5312, державний номер НОМЕР_2. Разом з цим, підприємством було укладено договір про надання послуг по транспортуванню з ПП ОСОБА_1 від 01.04.2014 р.

За даними товарно-транспортних накладних перевізником ПП ОСОБА_1 використався автомобіль марки ГАЗ, державний номер НОМЕР_1.

Суд звертає увагу, що у наданому до суду Свідоцтві про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів вказано автомобіль позивача, тоді як перевезення вантажу здійснювалося і автотранспортом перевізника.

Отже, позивачем не надано суду доказів наявності у автопідприємства ліцензії на право здійснення господарської діяльності у сфері перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом та доказів отримання Свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів на транспортні засоби, якими було транспортовано товар.

Окрім цього, пунктом 14.4 Інструкції №281/171/578/15 передбачено, що для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів, матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти та нафтопродуктів і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах.

Такі журнали позивачем до суду надані не були.

Відсутність вказаних документів не дозволяє встановити факт реальності господарської операції з поставки нафтопродуктів.

Суд звертає увагу, що доводи позивача на підтвердження позовних вимог не спростовують висновків Акту перевірки. Щодо не надання до перевірки певних документів, які б обґрунтовували цілі та задачі укладених договорів, їх виконання, недоліків складання первинних документів (товарно-транспортних накладних) позивачем доводів не наведено.

Таким чином, на думку суду, первинні документи, які засвідчують факт укладання договорів зі спірним контрагентом не є достатніми для того, щоб зробити висновок про реальність проведених операцій, оскільки сам по собі обмін видатковими та податковим накладними, а також виключно наявність податкових/видаткових накладних, товарно-транспортних накладних не підтверджують переміщення товару.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду достатніх обставин та доказів виконання укладеного договору, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 № 568/11/13-10 Верховний Суд України дотримується наступної правової позиції щодо підтвердження товарності господарських операцій: «Відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій».

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав вважати правочини укладені між позивачем та його контрагентом такими, що не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо визнання правочинів такими, що не спричинили реального настання правових наслідків під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової виїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Щодо твердження позивача, що податковим органом неправомірно враховано висновок Акту перевірки ТОВ «Компанія «Металозбут», суд зазначає, що дані висновки не були визначальними та виключними обставинами при визначенні податкових зобов'язань підприємства. При проведенні перевірки досліджувалися виключно господарські відносини позивача з ТОВ «Велар-Д» при виконанні укладеного з ними договору.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Авталекс» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 182,70 грн., із необхідних 1827,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644,30 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Авталекс» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Авталекс» судовий збір у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 13.01.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун