Постанова

від 16.01.2015 по справі 922/3486/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 922/3486/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шекіна А.С. дов. б/н від 01.04.2014 року

відповідача - не з"явився

третя особа - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ (вх. №3630 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2014 року у справі № 922/3486/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокус Плюс", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кооператив індивідуального будівництва житла "Верхнє Семідвірря 1", м. Сімферополь

про стягнення 30175413,82 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.2014 по справі №922/3486/14 (суддя О.В.Смірнова ) в позові про стягнення 30175413,82 грн. відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фокус Плюс" та Кооператив індивідуального будівництва житла "Верхнє Семідвірря 1" відзивів на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання 13.01.2015 не з'явилися, причини їх неявки суду невідомі.

Про час та місце проведення судового засідання у справі були повідомлені належним чином, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали про відкладення розгляду апеляційної скарги, яка є належним доказом повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.11, 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

В матеріалах справи міститься акт Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 за №12/44/305 про неможливість напривити на адресу третьої особи копію ухвали про відкладення розгляду апеляційної скарги.

До Харківського апеляційного господарського суду 16.12.2014 повернулась ухвала суду від 27.11.2014, яка була направлена на адресу відповідача, з поштовою довідкою - відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом ( абзац 3 п.3.9.1).

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст. 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач та третя особа своїх представників у судове засідання 13.01.2015 не направили, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» (в подальшому - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фокус Плюс» (відповідач у справі - позичальник), укладено кредитний договір №01-2008.

Згідно умов вищевказаного договору банк надав позичальнику кредит у вигляді відкличної відновлювальної лінії в розмірі 22500000,00 грн. зі строком повернення кредиту - не пізніше 18.08.2011, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 25% річних (з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору).

Сторонами передбачено, що банк зобов'язується щомісячно, в останній робочий день кожного місяця, нараховувати відсотки за користування кредитом методом "факт/факт", за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день поточного місяця (період нарахування) (пункт 3.4 договору).

Крім іншого, зі змісту п. 4.2 договору вбачається, що відповідач зобов'язався сплачувати за користування кредитом нараховані проценти за період, вказаний в п. 3.4 договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок нарахованих доходів № 206820135844 в КФ ВАТ "Інпромбанк" у м. Феодосія, МФО 384481, в останній робочий день поточного місяця та в день остаточного повернення кредиту.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту надання кредиту та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

До спірного кредитного договору сторонами було укладено низку договорів про внесення змін та доповнень.

Так, договором №3 від 02.03.2009 внесені зміни до п. 4.2 кредитного договору №01-2008 та викладено його в наступній редакції: «сплачувати за користування кредитом нараховані проценти за період, вказаний в п. 3.4 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок нарахованих доходів № 206820135844 в КФ ВАТ "Інпромбанк" у м. Феодосія, МФО 384481, при надходженні грошових коштів до позичальника, але не рідше одного разу на 2 (два) місяці та у день остаточного повернення кредиту.

Договором № 8 від 18.07.2011 внесені зміни до п.1.2 кредитного договору №01-2008 та викладено його в наступній редакції: «кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 18.08.2011 року".

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із невиконанням відповідачем належним чином умов кредитного договору з урахуванням додаткових угод до нього Відкрите акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» звертався до відповідача з вимогою від 29.11.2013 №2586 щодо сплати заборгованості (т. 1, а.с. 63).

Відповідно до висновків постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі № 43/308-10 вимога про виконання боржником зобов'язання в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України має бути вчинена у активній формі поведінки однієї сторони, доведеної до іншої. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, вона може бути пред'явлена будь-яким шляхом: як шляхом звернення з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього звернення з вимогами, оформленими у іншій спосіб, ніж позов (відмінними від нього), за висновком Верховного Суду України, фактично призведе до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, буде суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України.

Однак, відповідач належним чином на вимогу позивача не відреагував, відповіді не надав, отримані в кредит грошові кошти та проценти за користування ними не повернув.

11.05.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горбатюк І.В. на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі вчинення виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 вчинено виконавчий напис №175, відповідно до якого звернено стягнення на земельну ділянку площею 9,7756 га, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, с. Семидвір'я, кадастровий номер 0110391400:03:001:0028, що належить на праві власності майновому поручителю - Кооперативом індивідуального будівництва житла "Верхнє Семидвірря-1".

05.09.2012 Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрите виконавче провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В ході примусового виконання описано та арештовано майно боржника, а саме: земельну ділянку площею 9,7756 га, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, с. Семидвір'я, кадастровий номер 0110391400:03:001:0028, що належить на праві власності майновому поручителю Кооперативом індивідуального будівництва житла "Верхнє Семидвірря-1".

Згідно листа ТОВ «Уккрспецторг» від 29.04.2013 №3411/13, прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки площею 9,7756 га, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, с. Семидвір'я, кадастровий номер 0110391400:03:001:0028, що належить на праві власності майновому поручителю Кооперативом індивідуального будівництва житла "Верхнє Семидвірря-1" не відбулися у зв'язку із відсутністю зареєстрованих покупців.

Відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 16.12.2013 р. та акту №34203470/3 від 16.12.2013 земельна ділянка, площею 9,7756 га, яка розташована за адресою : Автономна Республіка Крим, місто Алушта, с. Семидвір'я, кадастровий номер 0110391400:03:001:0028 була передана ПАТ "Інноваційно- промисловий банк" в рахунок погашення заборгованості згідно виконавчого напису № 175, виданого 11.05.2012 р. приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Горбатюк І.В.

22.0.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» (первісний кредитор-продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (новий кредитор-покупець) укладено договір №733 про відступлення права вимоги, відповідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає (відступає) права вимоги та передає їх покупцю, а покупець купує, приймає їх і сплачує загальну купівельну ціну (том 1, а.с. 44-49).

Пунктом 2.3 цього договору передбачено, що права вимоги переходять від продавця покупцю та обов'язки продавця вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання - передачі прав вимоги.

За актом приймання - передач прав вимоги до договору купівлі - продажу прав вимоги від 22.05.2014 р. від продавця було передано покупцю ПАТ "Дельта Банк" права вимоги, зазначені в додатку до цього акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

Отже, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", м. Київ є новим кредитором відповідача за кредитним договором.

Враховуючи, що відповідач кредит не повернув, зобов'язання, передбачені кредитним договором з урахування додаткових угод до нього, не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду справи не погашена і позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив стягнути з відповідача заборгованість позичальника за кредитом та заборгованість по відсотках за користування кредитом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, зважаючи на наступні підстави.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

З огляду на ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статей 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відкрите акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №01-2008 від 23.01.2008 з урахування додаткових угод до нього виконало в повному обсязі, а саме, надано позичальникові грошові кошти.

Однак, позичальник (відповідач у справі) свої зобов'язання за кредитним договором, з урахуванням додаткових договорів до нього, належним чином не виконував, у зв'язку з чим у позичальника утворилась прострочена заборгованість за кредитом та за процентами.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.

Отже, за договором відступлення права вимоги (цессії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених таким договором умовах. При цьому, цивільним законодавством не вимагається оплатного відступлення прав вимоги від первісного кредитора до набувача.

У зв'язку з викладеним вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", м. Київ є новим кредитором по відношенню до зобов'язань відповідача за договором.

Згідно з поданими позивачем до позовної заяви розрахунками, станом на 12.08.2014 заборгованість позичальника за кредитом становить 12956399,48 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом становить 16146725,48 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів в підтвердження належного виконання умов кредитного договору №01-2008 від 23.01.2008 з урахуванням додаткових угод до нього щодо своєчасної сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитними коштами у встановленому порядку та розмірі. Також, відповідачем не надано до суду доказів на спростування пред'явленого позивачем до позовної заяви розрахунку сум заборгованості та заявлених сум до стягнення по кредиту та процентам за користування ним.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає,що у відповідності до приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 12956399,48 грн. - заборгованості за простроченим кредитом, та 16146725,48 грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок нарахування штрафних санкцій, а саме, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 611 Цивільного Кодексу України передбачено сплату неустойки як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених договором.

У відповідності до пункту 7.1. договору за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом позичальник сплачує на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасної сплаченої суми простроченої за кожний день прострочки. Нарахування пені здійснюється за період, який становить 1 (один) рік.

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Із матеріалів справи прослідковується, що за порушення відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором позивачем нарахована пеня по кредиту в сумі 484178,87 грн. та 588109,99 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків.

Суд апеляційної інстанції перевірив правильність та обґрунтованість даної суми, та дійшов до висновку, що вона обрахована із дотриманням вимог статті 258 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України та підлягає стягненню з відповідача у заявленому в позові розмірі, а саме: в сумі 484178,87 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та в сумі 588109,99 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Колегія суддів зазначає, що висновки господарського суду першої інстанції, відповідно до яких зобов'язання відповідача припинено шляхом його виконання в повному обсязі (за рахунок передачі предмета іпотеки, як часткове погашення боргу) у зв'язку з чим не має правових підстав для задоволення позовних вимог, не можуть бути прийняті колегією суддів виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що Іпотечний договір укладається між іпотекодавцем та іпотекодержателем з метою, зокрема, можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами та інших коштів, визначених умовами відповідного договору.

Судом встановлено, що 28.02.2009, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» (іпотекодаржатель) та Кооперативом індивідуального будівництва житла «Верхнє Семидвірря-І» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір б/н, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку земельну ділянку, зазначену у п. 1.2 цього договору, а іпотекодержатель приймає її в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі.

Земельна ділянка надана в іпотеку знаходиться на території Автономної республіки Крим, а саме: м. Алушта, с. Семидвір'я та невід'ємно пов'язане з господарською діяльністю іпотекадавця на території АР Крим.

Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно з статтями 1 та 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з п. 12.1 Перехідних положень Закону України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією N 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України.

В окремих випадках, прямо визначених цим Законом, початком тимчасової окупації вважається дата набрання чинності Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Таким чином, враховуючи ситуацію, що склалась на території Автономної Республіки Крим, а саме, окупація частини території України підрозділами збройних сил Російської Федерації, укладення «договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення - Севастополь», і, як наслідок, інтеграції «нових суб'єктів Російської Федерації» в економічну, фінансову, кредитну та правову системи Російської Федерації, законодавче та інше нормативно-правове регулювання діяльності на територіях «Республіки Крим» та міста Севастополя законодавством Російської Федерації, дане призвело до наявності обставин, за якими неможливо звернення стягнення на предмет іпотеки за вище зазначеним договором іпотеки в разі невиконання позичальником (відповідачем) своїх зобов'язань за кредитним договором.

Враховуючи, що відповідачем не виконано свого обов'язку перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" в частині погашення суми заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевий господарський суд не правомірно відмовив у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30175413,82 грн.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Крім того, позивачем надані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23.12.14 земельна ділянка площею 9,7756 га, яка розташована за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Алушта, с. Семидвір'я, кадастровий номер 0110391400:03:001:0028 зареєстровано на праві власності за Кооперативом індивідуального будівництва житла "Верхнє Семидвірря-1".

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року у справі № 922/3486/14 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування, та задоволенню апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню, як зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 73080,00 грн., так і зі сплати судового збору за подання апеляційної в розмірі 36540,00 грн.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2,4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року у справі №922/3486/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокус Плюс" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 11 код ЄДРПОУ 32678110) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) грошові кошти в сумі 30175413,82 грн., з яких : сума заборгованості за кредитом - 12956399,48 грн., сума заборгованості за відсотками - 16146725,48 грн., розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 484178,87 грн., розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 588109,99 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокус Плюс" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 11 код ЄДРПОУ 32678110) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 73080,00 грн. та 36540,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 січня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.