Рішення

від 15.01.2015 по справі 471/1146/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №471/1146/14-ц 15.01.2015 15.01.2015 15.01.2015

Провадження №22-ц/784/228/15 Суддя першої інстанції Марценюк С.А.

Категорія 23 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Кудра В.М.,

з участю позивача ОСОБА_2 та представника відповідача Петренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ,,Білоусівка-2007" (далі - ТОВ ,, Білоусівка-2007") на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ТОВ ,,Білоусівка-2007" про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ ,,Білоусівка-2007" про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

Позивач зазначав, що 26 листопада 2013 року він уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 два окремих договори оренди земельних ділянок, площами 9,32 га і 9,23 га відповідно, строком на 5 років, провівши державну реєстрацію цих договорів 10 грудня 2013 року.

До укладення названих договорів, вказаними земельними ділянками користувалось ТОВ ,,Білоусівка-2007" на підставі договорів оренди землі від 1 грудня 2007 року, строк дії яких становив 5 років.

Після реєстрації нових договорів оренди землі, позивачу стало відомо, що 26 січня 2012 року відділ Держкомзему у Братському районі Миколаївської області зареєстрував нібито укладені 15 квітня 2011 pоку між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та ТОВ ,,Білоусівка-2007" додаткові угоди до перших договорів оренди землі, якими продовжено строк їх дії на 7 років.

Посилаючись на те, що зазначені додаткові угоди до договорів оренди землі не підписано ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як власниками земельних ділянок, позивач просив суд визнати їх недійсними, оскільки наявність таких угод перешкоджає йому в повній мірі користуватись правами орендаря.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду від 15 квітня 2011 року, укладену між ОСОБА_4 та ТОВ ,,Білоусівка-2007", що зареєстрована у відділі Держкомзему у Братському районі Миколаївської області 26 січня 2012 року за №482140004001350.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ ,,Білоусівка-2007" на користь ОСОБА_2 243 грн. 60 коп. судових витрат. Також з ОСОБА_2 стягнуто в доход держави 243 грн. 60 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення вимог процесуального права, просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про повну відмову в позові.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_4 не підписувала додаткову угоду до договору оренди землі від 15 квітня 2011 року, а тому цей правочин є недійсним. Разом з тим, суд вважав, що позивачем не надано достатніх доказів, які б достовірно підтверджували, що й додаткова угода між ОСОБА_5 та ТОВ ,,Білоусівка-2007" орендодавцем не підписана, а тому відмовив у задоволенні вимог про визнання її недійсною.

Між тим, з такими висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов до них із грубими порушеннями норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ст. 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість його сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Водночас, ч. 1 ст. 638 та ч. 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов, а договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. ст. 18, 20 Закону України ,,Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV (з наступними змінами) (далі - Закон N 161-XIV) договір оренди укладається у письмовій формі та набуває чинності після його державної реєстрації, яка проводиться у порядку, встановленому законом.

Крім того, статтею 30 Закону N 161-XIV та п. 35, укладених 1 грудня 2007 року договорів оренди землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У той же час, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1, 3, 4, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Пленум Верховного Суду України в п. 5 своєї Постанови №9 від 6 листопада 2009 року ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Крім того, Верховний Суд України при розгляді 7 листопада 2012 року справи № 6-107 цс 12, предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не була стороною цього договору, зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем. Положення ч. 3 ст. 215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним.

Отже, якщо позов про визнання договору недійсним подано особою, яка не була стороною цього договору, то відповідачами у такій справі повинні бути обидві сторони спірного правочину.

З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площами 9,32 га і 9,23 га, кадастрові №№ 4821483000:03:000:0037 і 4821483000:03:000:0038, розташовані в межах території Новоолександрівської сільської ради Братського району Миколаївської області та належали на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

За договорами від 1 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали вказані земельні ділянки в оренду ТОВ ,,Білоусівка-2007" строком на 5 років. Державна реєстрація цих договорів здійснена 5 лютого 2008 року.

26 листопада 2013 року Бідусенки уклали із ОСОБА_2 два нові договори оренди вказаних земельних ділянок строком на 5 років. В той же день за відповідними актами прийому передачі вказана земля була передана в користування позивачу. А 10 грудня 2013 року ці договори пройшли державну реєстрацію в реєстраційній службі Братського районного управління юстиції Миколаївської області.

Разом з тим, 26 січня 2012 року відділ Держкомзему у Братському районі Миколаївської області зареєстрував додаткові угоди від 15 квітня 2011 pоку укладені між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та ТОВ ,,Білоусівка-2007" до перших договорів оренди землі, якими продовжено строк їх дії на 7 років.

Позивач оспорює зазначені додаткові угоди, посилаючись на те, що орендодавці їх не підписували.

Між тим, орендодавці померли ще до пред'явлення в суді даного позову: ОСОБА_5 - 20 березня 2014 року, а ОСОБА_4 - 27 липня 2014 року. Їх спадкоємцем апелянт вказує ОСОБА_6, яку суд до участі у справі не залучив.

При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на ч. 2 ст. 35 ЦПК України, згідно якої треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Між тим, судове рішення за позовом ОСОБА_2 може вплинути на права і обов'язки спадкоємця орендодавців, оскільки він є їх правонаступником, а тому має відповідні права та обовязки.

Водночас апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості виправити цей недолік місцевого суду, оскільки не має права залучати до участі у справі нових осіб на стадії апеляційного провадження.

Таким чином судом першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи і не залучені до участі у справі всі особи, на права і обов'язки яких може вплинути судове рішення. Відтак, оскаржене судове рішення не можна визнати ні законним, ні обґрунтованим.

За таких обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Водночас, ухвалення апеляційним судом нового судового рішення не позбавляє ОСОБА_2, в даному випадку, можливості пред'явити в суді позов про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, але вже до всіх сторін цих правочинів чи їх правонаступників, що дозволить встановити дійсні обставини справи та наявність (чи відсутність) порушення прав позивача.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ,,Білоусівка-2007" задовольнити частково.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ ,,Білоусівка-2007" про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: