Рішення

від 12.01.2015 по справі 910/25727/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25727/14 12.01.15 Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП АРТЕЛЬ» доРеспубліканського вищого училища фізичної культури простягнення 6504 грн. 34 коп. Представники сторін:

від позивача: Слободяник С.А. - керівник;

Ліснича М.С. - представник за довіреністю б/н від 18.12.2014;

від відповідача: Шевчук В.І. - представник за довіреністю № 1 від 08.08.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.11.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП АРТЕЛЬ" з вимогами до Республіканського вищого училища фізичної культури про стягнення 12430 грн. 04 коп., з яких 11502 грн. 00 коп. основного боргу та 928 грн. 04 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 28-1/04 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.04.2014, не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар за видатковими накладними № 108, № 110 від 06.05.2014 та № 115 від 08.05.2014, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 11502 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 928 грн. 04 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 порушено провадження у справі № 910/25727/14 та розгляд справи призначено до розгляду на 08.12.2014.

08.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.01.2015.

У судовому засіданні 12.01.2015 представники позивача подали письмові пояснення по суті спору та заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просили суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 5832 грн. 00 коп. та пеню в загальному розмірі 672 грн. 34 коп., зважаючи на часткове погашення заборгованості відповідачем, а саме, за видатковою накладною № 115 від 29.05.2014.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог, як зменшення позовних вимог в частині основного боргу та пені і розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 28-1/04 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.04.2014 у загальному розмірі 6504 грн. 34 коп., з яких 5832 грн. 00 коп. основного боргу (а саме, борг за видатковими накладними № 108, № 110 від 06.05.2014) та 672 грн. 34 коп. пені.

У судовому засіданні 12.01.2015 представники позивача надали усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в редакції заяви про зменшення позовних вимог підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.01.2015 заперечив проти задоволення позову у зв'язку із відсутністю належного доказу щодо отримання уповноваженими особами відповідача поставленого товару, надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив факт поставки відповідачу товару за видатковими накладними № 108, № 110 від 06.05.2014 на загальну суму 5832 грн. 00 коп.

У судовому засіданні 12.01.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2014 між Республіканським вищим училищем фізичної культури Міністерства освіти і науки України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП АРТЕЛЬ» (продавець) укладено Договір № 28-1/04 про закупівлю товарів за державні кошти (Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується у 2014 році поставити та передати у власність замовника «яблука» (код за ДК 016:2010-01.24.1) (товар), в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а замовник - прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору, приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством.

Згідно з п. 3.3 Договору, розрахунки за поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку згідно видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.2 Договору, розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення продавцем оформлених належним чином (підписи, печатка, тощо) рахунка на оплату товару та видаткової накладної . До рахунка обов'язково додаються видаткові накладні.

Оплата за товар здійснюється впродовж 15 календарних днів з дати підписання рахунку та за умови, що продавець виконав умови п. 4.3 Договору (п. 4.4 Договору).

Згідно з п. 4.5 Договору, у випадку якщо продавець не виконав умови п. 4.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється впродовж 15 календарних днів з дати надання замовнику всіх належних чином оформлених документів згідно п. 4.2.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що продавець зобов'язується поставити (передати) товар замовнику впродовж двох робочих днів з моменту отримання від замовника заявки (усної чи письмової).

Продавець зобов'язується поставити (передати) товар на склад замовника за адресою: м. Київ, вул. Матеюка, 4 (п. 5.2 Договору).

Відповідно до п. 5.5 Договору, товар вважається поставленим замовнику з моменту підписання замовником видаткової накладної на відповідну партію товару.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 Договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.05.2014.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 5832 грн. 00 коп. позивач посилається на накладну № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. та накладну № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп., що, як стверджує позивач, свідчать про факт поставки ним товару відповідачу за Договором № 28-1/04 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.04.2014, та, відповідно, є підставою для оплати за поставлений товар.

Втім, відповідач у судовому засіданні 12.01.2015 проти задоволення позовних вимог заперечив, зважаючи на відсутність належного доказу щодо отримання уповноваженими особами відповідача поставленого товару, надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечив факт поставки відповідачу товару за видатковими накладними № 108, № 110 від 06.05.2014 на загальну суму 5832 грн. 00 коп.

Дослідивши надані позивачем у судовому засіданні 12.01.2015 оригінали накладних № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. та № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що вони не є належними та допустимими доказами факту поставки товару, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/70 від 05.06.1995, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так само, відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/70 від 05.06.1995, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд приходить до висновку, що накладні № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. та № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп. не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема у вказаних накладних не зазначено посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Також, суд наголошує на тому, що чинним законодавством України передбачено, що первинний документ (в даному випадку накладні № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. та № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп.) має містити особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зважаючи на те, що з наявного на спірних накладних підпису відповідача неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача, про що також наголосив відповідач у судовому засіданні 12.01.2015, та враховуючи, що Договором № 28-1/04 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.04.2014 сторони не передбачили, які саме конкретні посадові особи мають право брати участь у здійсненні господарської операції, зокрема, приймати товар та ставити підпис на накладних, у суду відсутні підстави розцінювати накладні № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. та № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп. як належні та допустимі докази в підтвердження факту здійснення господарської операції, а саме поставки товару позивачем відповідачу.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/70 від 05.06.1995, залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Суд приходить до висновку, що за відсутності можливості ідентифікувати особу, яка приймала участь у господарській діяльності за підписом, наявним на спірних накладних, достатнім доказом факту поставки товару могла б бути довіреність на одержання цінностей, форма та умови застування якої визначені Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 (чинна станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Втім, позивачем не надано суду довіреностей на одержання цінностей.

Натомість, позивач посилається на ч. 3 ст. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 (чинна станом на дату виникнення спірних правовідносин), де зазначено, що при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Однак, суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність необхідності довіреності на одержання цінностей є необґрунтованим, оскільки позивачем не надано суду будь-яких доказів того, що відповідач за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив позивача (постачальника) про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей (додаткові угоди, листи, тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 та ч. 1 ст. 246 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, від імені юридичної особи мають право вчиняти правочини її органи, уповноважені законом або установчими документами, або ж особи, уповноважені на підставі довіреності.

Однак, позивачем не було надано суду доказів, які б підтвердили факт прийняття товару за спірними видатковими накладними саме уповноваженими особами відповідача, зокрема, позивачем не були надані довіреності на отримання товару. Так само, відсутні будь-які докази схвалення відповідного правочину (прийняття товару за спірними накладними) юридичною особою - відповідачем, зокрема, відсутня печатка відповідача на видаткових накладних, позивачем не надано будь-яких доказів часткової оплати за спірними накладними, листів відповідача, в яких би він визнавав або схвалював прийняття товару, актів звірки, або письмових заявок на поставку відповідної кількості товару у вказаний період.

Щодо наявності відбитку штампу на видаткових накладних суд приходить до висновку, що він не є достатнім доказом вчинення правочину від імені відповідача, з урахуванням відсутності вищевказаних належних та допустимих доказів.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення поставки товару за Договором № 28-1/04 про закупівлю товарів за державні кошти від 28.04.2014 на суму 5832 грн. 00 коп. за накладними № 110 від 06.05.2014 та № 108 від 06.05.2014, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП АРТЕЛЬ» в частині стягнення з Республіканського вищого училища фізичної культури суми основного боргу в розмірі 5832 грн. 00 коп.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 448 грн. 23 коп. пені за накладною № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп. та 224 грн. 11 коп. пені за накладною № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. за період з 21.05.2014 по 18.11.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з п. 7.4 Договору, за порушення умов договору замовником (крім обставин, зазначених в п. 7.2 даного договору), останній сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості наданого товару.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено суду факту поставки товару за накладними № 110 від 06.05.2014 на суму 1944 грн. 00 коп. та № 108 від 06.05.2014 на суму 3888 грн. 00 коп., суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави заявляти до стягнення з відповідача пеню в загальному розмірі 672 грн. 34 коп., оскільки порушення господарського зобов'язання з боку відповідача відсутнє.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 17.01.2015

Суддя І.М. Отрош