Постанова

від 16.01.2015 по справі 922/3895/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 12» січня 2015 р. Справа №922/3895/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцова І.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Вартанян Н.Н., за довіреністю №8220/29-10/18 від 10.11.2014 року;

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, м.Чугуїв (вх.№4128Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2014 року по справі №922/3895/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМІ», м.Маріуполь,

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, м.Чугуїв,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чугуївське управління Державного казначейства України у Харківській області, м.Чугуїв,

про стягнення 105761,19 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АМІ» (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (відповідача) заборгованість в розмірі 91485,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 10072,89 грн. та 3% річних в розмірі 4203,30 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №879/7-2012п/29 від 17.12.2012 року, укладеним між позивачем та відповідачем. Позивач також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2115,23 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.11.2014 року у справі №922/3895/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМІ» заборгованість в розмірі 91485,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 10072,89 грн., 3% річних в розмірі 4195,78 грн. та судовий збір в розмірі 2115,08 грн.

В решті позову відмовлено.

Чугуївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2014 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 12.01.2015 року була направлена позивачу та третій особі рекомендованими листами 04.12.2014 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 09.12.2014 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, позивач та третя особа у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою суду від 03.12.2014 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення позивача та третьої особи про час та місце судового засідання, а також те, що їх явка не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за їх відсутністю.

У судовому засіданні 12.01.2015 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника скаржника та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМІ» (постачальник, позивач у справі) та Чугуївською об'єднаною ДПІ Харківської області ДПС (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №879/7-2012п/29.

У порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення, вказані у специфікації на товар, що є додатком №1 до цього договору, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити такий товар (п.1.1. договору).

Згідно з п.1.2. договору позивач та відповідач у специфікації на товар (додаток №1 до договору) узгодили найменування товару (номенклатуру, асортимент), одиниці виміру, кількість товару, а саме - комп'ютерна система LenovoThinkCentre M72z, в кількості 15 шт.

У пункті 3.1. договору сторони погодили ціну та загальну вартість товару в сумі 91485,00 грн. (дев'яносто одна тисяча чотириста вісімдесят гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ 15247,50 грн.

Відповідно до п.2.2 договору документом, що підтверджує кількість поставленого товару, є товарна (видаткова) накладна або інший документ, оформлений постачальником відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами п. 4.1. договору сторони встановили строк поставки товару: до 31 грудня 2012 року.

У пунктах 9.1.1. та 10.1. сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року.

Вказаний договір складений в двох автентичних екземплярах, що мають юридичну силу, по одному екземпляру для кожної із сторін.

Договір поставки підписано представниками сторін, а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої договірні зобов'язання за договором поставки належним чином, а саме, поставив відповідачу товар на загальну суму 91485,00 грн. а відповідач прийняв зазначений товар, що підтверджується видатковою накладною №1219/102 від 19.12.2012 року, підписаною уповноваженими представниками сторін, та довіреністю №22 від 19.12.2012 року (а.с. 17, 18).

Проте, матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором поставки №879/7-2012п/29 від 17.12.2012 року.

При цьому, в матеріалах справи міститься копія акту звіряння взаємних розрахунків між Чугуївською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області та ТОВ «АМІ» станом на 01.01.2014 року, який підписано сторонами та згідно якого відповідач визнає та обліковує за собою заборгованість у розмірі 91485,00 грн. по договору поставки.

Відповідно до п. 3.5. договору відповідач здійснює розрахунок після поставки товару згідно видаткової накладної протягом 7 календарних днів після поставки або отримання бюджетного призначення.

Розрахунки за договором поставки здійснюються в національній валюті України, в безготівковій формі шляхом переказу на поточний рахунок постачальника в установі банку вартості продукції. Обов'язок по оплаті вважається виконаним у момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.6. договору).

За умовами п.6.1.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату товару на умовах цього договору.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар за договором поставки №879/7-2012п/29 від 17.12.2012 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 91485,00 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідач, заперечуючи проти неналежного виконання умов договору поставки та стягнення з нього коштів вказує, що за умовами п. 3.4. договору джерело фінансування за цим договором - загальний фонд Державного бюджету України, КЕКВ 2110, КПКВ 3507010, коди ДК 016-97 вказані в специфікації на товар.

Станом на 20.12.2012 року грошові кошти на оплату комп'ютерної техніки на рахунки ДПІ в органах державної казначейської служби України надійшли у повному обсязі, що підтверджується випискою з рахунку, які містяться у матеріалах справи. При цьому, документи на оплату (договір, видаткова накладна та платіжне доручення) надані до органів державної казначейської служби України без порушення термінів, що підтверджується штампами органів державної казначейської служби України на договорі та видатковій накладній.

Розділ 8 Бюджетного кодексу України «Виконання державного бюджету України» містить статтю 49 «Здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань».

Відповідно до частини 1 статті 49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, як вказує апелянт, проведення платіжних доручень не здійснено органами державної казначейської служби України з причин, що не залежали від нього, а саме недостатності ресурсу (платоспроможності) на єдиному казначейському рахунку.

Проте, твердження відповідача в апеляційній скарзі про невиконання Держказначейством своїх зобов'язань по проведенню платежів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України саме на відповідача покладено обов'язок надати докази по сплаті за отриманий товар. В той же час, це є підставою для притягнення цієї особи до відповідальності саме за неналежне виконання своїх зобов'язань перед платником (відповідачем у справі), однак, не звільняє платника від його договірних зобов'язань перед контрагентами, кому цей платіж був призначений.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вказаної норми закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення інфляційних втрат у розмірі 10072,89 грн. та 3% річних у розмірі 4203,30 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правомірний висновок щодо стягнення 10072,89 грн. інфляційних витрат та, перевіривши розрахунок 3% річних, стягнув з відповідача на користь позивача 4195,78 грн., відмовивши у стягненні 3% річних у розмірі 15,04 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі за договором поставки №879/7-2012п/29 від 17.12.2012 року.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2014 року по справі №922/3895/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2014 року по справі №922/3895/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16 січня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.