Рішення

від 15.01.2015 по справі 920/1950/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.01.2015 Справа № 920/1950/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АУМА Технології

автоматизації", м. Київ,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе", м Суми,

про стягнення 251 196 грн. 20 коп.

Суддя Заєць С.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: предст. ОСОБА_2. (посвідчення № 4504/10 від 20.04.2011 року);

Від відповідача: предст. Тищенко А.В. ( дов. № 18-49/1209 від 28.12.2013 року);

При секретарі судового засідання Тимченко О. О.

Суть спору : позивач просить суд стягнути з відповідача 251 196 грн. 20 коп., в тому числі 200 000 грн. 00 коп. заборгованості за товар відповідно до укладеного між сторонами договору № 4/02-2013 від 04.02.2013 року, 39 069 грн. 19 коп. інфляційних втрат, 12 127 грн. 01 коп. 3% річних, а також 36 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 5 023 грн. 93 коп. судового збору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав в судове засідання відзив на позовну заяву від 15.01.2015 року, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині витрат на оплату послуг адвоката у зв'язку з відсутністю доказів в обгрунтування зазначених витрат. Окрім цього, в судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу, в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань зауважив, що покладається на розсуд суду, контрозрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суду не надав.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

04.02.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АУМА Технології автоматизації» та відповідачем Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В, Фрунзе» було укладено Договір № 4/02-2013.

Відповідно до п 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар - електроприводи, згідно специфікації до договору, в якій зазначена кількість, вартість та строки такої поставки.

Згідно з п. 2.1. договору, кількість та ціна товару за цим договором зазначені в Специфікації до Договору, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до Договору та Специфікації № 1 до нього, загальна сума Договору становить 965 450,34 грн.

Пунктом. 5 Специфікації до Договору, встановлено, що строк поставки становить 12-17 тижнів від моменту зарахування першого платежу в розмірі 50 % від загальної вартості товару за цією Специфікацією на поточний рахунок Постачальника. Цим же пунктом передбачене право Постачальника виконати свої зобов'язання з поставки товару достроково.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов Договору та Специфікації до нього позивач (постачальник) виконав свої зобов'язання перед відповідачем (покупцем) в повному обсязі, зокрема, 23.03.2013 р. поставив товар в повному обсязі.

Факт поставки товару на загальну суму 965 450,34 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною № РН-0000008 від 22.03.2013 р. та товарно-транспортною накладною від 22.03.2013 р., а також не заперечується представниками сторін в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6.1. Договору, умови оплати зазначаються в Специфікації до Договору.

Пунктом 4 Специфікації № 1 до Договору, сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар за даною Специфікацією на рахунок постачальника двома платежами в наступному порядку:

- перший платіж в розмірі 50 % від загальної вартості товару протягом 10 календарних днів після отримання Покупцем від Постачальника рахунку на оплату;

- другий платіж в розмірі 50 % від загальної вартості товару протягом 30 календарних днів після отримання Покупцем від Постачальника товару за Специфікацією.

Позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактура № СФ-0000002 від 21.01.2013 року на оплату поставленого товару в сумі 965450 грн. 34 коп.

З матеріалів справи вбачається, що покупцем була здійснена оплата першого платежу 15.02.2013 р. в розмірі 482 725,17 грн. на підставі отриманого ним рахунку на оплату від 21.01.2013 р., а також 05.07.2013 р. Покупцем на поточний рахунок Постачальника були перераховані грошові кошти в розмірі 182 725,17 грн. та 15.08.2013 - 100 000,00 грн. за поставлений товар.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ними зобов'язання за договором були виконанні належним чином, однак відповідачем в порушення умов укладеного договору не здійснено оплати за поставлений товар в повному обсязі та в належні до оплати строки, в зв'язку з чим заборгованість відповідача за отриманий товар становить 200 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача була направлена Претензія від 21.03.2014 р. (отримана Відповідачем засобами поштового зв'язку 26.03.2014 р.) із вимогою про сплату вищезазначеної заборгованості. Проте, відповідь на претензію Відповідачем не надана, а заборгованість, що є предметом цього позову, залишається не погашеною.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати, господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог до виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем товару від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією товарно-транспортної накладної та копією видаткової накладної, проте в порушення взятих на себе зобов'язань та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати отриманого товару, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 200 000 грн. 00 коп.

Відповідачем факт отримання товару та наявності заборгованості підтверджується в судовому засіданні, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 200000 грн. 00 коп. заборгованості за отриманий товар, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних позивач зазначає, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Згідно з поданим розрахунком, розмір інфляційних втрат становить 39069 грн. 19 коп., 3 % річних - 12 127 грн. 01 коп.

Представник відповідача в судовому засіданні від 18.12.2014 року заперечував проти періоду, за який розраховуються інфляційні нарахування та 3% річних, оскільки на його думку, при здійсненні розрахунку позивачем не вірно були визначені періоди нарахування, а також були здійсненні нарахування штрафних санкцій на суму авансового платежу.

Суд не може погодитись з позицією відповідача враховуючи наступне.

Позивачем в позовній заяви було заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування, сплата яких передбачена частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України. Зазначені нарахування не є штрафною санкцією (неустойка, штраф, пеня), а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. В даному випадку чинним законодавством не передбачене обмеження в застосування статті 625 Цивільного кодексу України до авансових платежів. Зазначена норма застосовується в цілому до грошових зобов'язань і є формою відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів.

Стосовно періоду нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає, що як встановлено раніше, відповідно до п. 4 Специфікації № 1 до Договору, покупець здійснює оплату за товар за даною Специфікацією на рахунок постачальника двома платежами в наступному порядку:

- перший платіж в розмірі 50 % від загальної вартості товару протягом 10 календарних днів після отримання Покупцем від Постачальника рахунку на оплату;

- другий платіж в розмірі 50 % від загальної вартості товару протягом 30 календарних днів після отримання Покупцем від Постачальника товару за Специфікацією.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується представниками сторін в судовому засіданні, що рахунок на оплату (рахунок-фактура № СФ-0000002 від 21.01.2013р.) датований 21.01.2013 р. Окрім цього, відповідач своїми конклюдентними діями (частковою оплатою) підтвердив факт визнання рахунку від 21.02.2013 р., тобто і відрахування 10 календарних днів для оплати першого платежу здійснюється з цієї дати. Відповідно, останнім днем платежу є 31.01.2013 року, а нарахування платежів здійснюється з 01.02.2013 р. Відповідачем 15.02.2013року було здійснено платіж, тобто з простроченням терміну з 01.02.2013 року по 15.02.2013 р., що відповідає термінам розрахунку, які надані позивачем.

Стосовно другого платежу, який повинен бути протягом 30 календарних днів після отримання Покупцем від Постачальника товару за Специфікацією, останнім днем платежу є 21.04.2013 р. Відповідач здійснив частковий платіж 05.07.2013 року та 15.08.2013 року, відповідно розрахунковими періодами є період з 22.04.2013 року до дати платежу, та з дати наступної після дати платежу, що позивачем і здійснено в розрахунку. Окрім цього відповідачем контррозрахунок, з зазначенням свого періоду розрахунку, чи інших даних суду не надано.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних передбачене діючим законодавством України суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань в сумі 39069 грн. 19 коп. та 3% річних в сумі 12127 грн. 01 коп.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 36000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката та понести додаткові судові витрати.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підтверджуються Договором про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 20.11.2014 року № 20/11. Згідно виписки по рахунку позивача від 20.11.2014 року адвокат ОСОБА_2 отримав від позивача кошти у розмірі 36000 грн. 00 коп. відповідно до договору № 20/11 від 20.11.2014 р.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4504/10, виданого на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 20.04.2011 року № 218 на ім'я ОСОБА_2.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокат ОСОБА_2 приймав участь у судових засіданнях у якості представника позивача, надавав усні пояснення та відповідні письмові заяви.

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5000, 00 грн., в інший частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката відмовляє за безпідставністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторонни, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови оплати за поставлений товар, з нього на користь позивача підлягають стягненню 5023 грн. 93 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, п.1-1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе» (40004, м. Суми, вул. Горького,58, код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аума технології автоматизації» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 7, код 37388285) 200000 грн. 00 коп. основної суми боргу, 39069 грн. 19 коп. інфляційних втрат, 12 127 грн. 01 коп. - 3 % річних, 5000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 5023 грн. 93 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.01.2015 року

Суддя С.В. Заєць