Рішення

від 14.01.2015 по справі 927/1799/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

14 січня 2015 року справа №927/1799/14

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Баррістерс Груп", вул. Авіаконструктора Антонова, 5А, м. Київ, 03186; адреса для листування: вул. М. Пимоненка, 13, оф. 6А/23, м. Київ, 04050, до відповідача: приватного акціонерного товариства „Кремінь", вул. Т. Шевченка, 97А, смт. Парафіївка, Ічнянський район, Чернігівська область, 16730, про стягнення 37634,47 грн. Суддя Блохіна Ж.В.

Представники сторін:

від позивача : Дяківський О.С. - директор,

від відповідача: Череп О.О., довіреність №8 від 04.12.2014 року.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю „Баррістерс Груп" подано позов до приватного акціонерного товариства „Кремінь" про стягнення 37634,47 грн., з яких: 36000,00 грн. основної заборгованості з оплати послуг, наданих відповідно до договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01.08.2013 року, у квітні, травні та липні 2014 року; 182,47 грн. 3% річних та 1452,00 грн. інфляційних нарахувань.

Представник позивача підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог і просить у позові відмовити зазначаючи наступне.

01 серпня 2013 між позивачем та відповідачем укладено договір про надання юридичних послуг №21-08/13. Додатковими угодами №1 та №2 до даного договору термін дії договору було продовжено до 30 квітня 2014 року. 31 липня 2014 року ПАТ „Кремінь" надіслало ТОВ „Баррістерс Груп" листа про те, що ПАТ „Кремінь" не має наміру продовжувати дію договору. Також представник відповідача зазначає, що при оплаті юридичних послуг 20 червня 2014 року в платіжному дорученні була допущена помилка, оскільки неправильно зазначений номер рахунку та його дата; фактично це була оплата юридичних послуг за квітень 2014 року згідно рахунку №БГ-0000060 від 01 квітня 2014 року, а не за червень 2014 року. Крім того, додаткова угода №3 від 01 травня 2014 року ПАТ „Кремінь" не була підписана.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2013 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг №21-08/13 (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець надає замовнику юридичні послуги в усіх галузях права з питань, що виникають у результаті господарської діяльності замовника, а саме на умовах та в порядку, визначеному цим договором, що надалі за текстом іменуються „Послуги".

Відповідно до п. 1.2 договору виконавець надає замовнику юридичні послуги, а саме визначає стратегію юридичної діяльності замовника, розробляє концепцію вирішення проблемних питань юридичного характеру, що виникають у замовника, приймає безпосередньо участь у врегулюванні значних правових проблем замовника.

Вартість послуг виконавця за даним договором становить 12000,00 грн. на місяць. Вартість послуг може збільшуватися/зменшуватися за згодою сторін (п. 2.1 договору).

Замовник здійснює 100% оплату вартості послуг, що передбачена у п. 2.1 договору до 5 числа поточного місяця надання послуг (п. 2.2 договору).

Згідно п. 4.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та чинний протягом 3 календарних місяців.

Зміни до договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або в чинному законодавстві України (п. 4.3 договору).

01 листопада 2013 року між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода №1 до договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01.08.2013 року, згідно якої сторони домовились продовжити дію договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01 серпня 2013 року до 31 січня 2014 року.

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що сторони домовились викласти п. 4.1 договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01 серпня 2013 року в наступній редакції: „Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 січня 2014 року".

01 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода №2 до договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01.08.2013 року, згідно якої сторони домовились продовжити дію договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01 серпня 2013 року до 30 квітня 2014 року.

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що сторони домовились викласти п. 4.1 договору про надання юридичних послуг №21-08/13 від 01 серпня 2013 року в наступній редакції: „Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30 квітня 2014 року".

В позовній заяві позивач зазначає, що додатковою угодою №3 від 01.05.2014 року дію договору було продовжено до 31.07.2014 року. Проте, саму додаткову угоду позивач до матеріалів позовної заяви не додав.

08.12.2014 року позивачем було подано клопотання про витребування від відповідача належним чином засвідченої додаткової угоди №3 до договору про надання юридичних послуг. Дане клопотання обґрунтовувалось, тим, що позивач не може надати додаткову угоду №3, оскільки дана угода не була відправлена приватним акціонерним товариством „Кремінь" на поштову адресу позивача, що призвело до відсутності її на підприємстві та неможливості її надання на вимогу суду. На думку позивача дана додаткова угода повинна бути в наявності у відповідача.

Задовольняючи вищевикладене клопотання позивача, суд ухвалою від 09.12.2014 року витребував від відповідача належним чином засвідчену копію додаткової угоди №3 до договору.

У відзиві на позов відповідач зазначає що додаткова угода №3 від 01 травня 2014 року ПАТ „Кремінь" не була ним підписана. Дані обставини були також підтверджені представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У ст. 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено наступне. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищевикладених норм, суд доходить висновку про те, що позивач не довів належними засобами доказування факту укладення з відповідачем додаткової угоди №3 від 01.05.2014 року про продовження строку дії договору до 31.07.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем були складені, підписані та скріплені печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно яких виконавцем (позивачем) були проведені, а замовником (відповідачем) прийняті юридичні послуги: за актом №БГ-0000076 від 30.04.2014 року послуги за квітень 2014 року в сумі 12000,00 грн.; за актом №БГ-0000119 від 30.05.2014 року послуги за травень 2014 року в сумі 12000,00 грн. Також в даних актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Позивач, пред'являючи позовні вимоги, просить стягнути з відповідача заборгованість з оплати наданих юридичних послуг у липні 2014 року в сумі 12000 грн. За твердженням позивача, доказами надання відповідачу юридичних послуг у липні 2014 року є: копія рахунку-фактури від 01.08.2014 року №0000139 на суму 12000 грн.; копія позовної заяви від 06.06.2014 року та докази надсилання заяви до Ічнянського районного суду; копія заяви про забезпечення позову від 03.07.2014 року; копія звітування по витратам; копія забезпечення позову від 07.07.2014 року; копія ухвали Ічнянського районного суду від 16.07.2014 року; копія супровідного листа Ічнянського районного суду від 16.07.2014 року.

З вищевказаних доказів вбачається, що громадянами Юрченко В.Я. та Ковальчук І.В. надавались певні юридичні послуги громадянці Сенчик Валентині Андріївні, пов'язані з розглядом справи в Ічнянському районному суді Чернігівської області.

Проте, належних і допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, надання саме позивачем і саме відповідачу юридичних послуг у липні 2014 року на виконання договору позивачем не надано.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України: "Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином."

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У частині 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 договору передбачено, що замовник здійснює 100% оплату вартості послуг, що передбачена у п. 2.1 договору, до 5 числа поточного місяця надання послуг.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору, відповідач не виконав вчасно свої зобов'язання з оплати вартості наданих йому послуг у квітні та травні 2014 року в сумі 24000,00 грн.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів надання відповідачу послуг в липні 2014 року в сумі 12000 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення даної суми задоволенню не підлягають.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню частково в сумі 24000,00 грн. за надані юридичні послуги в квітні та травні 2014 року.

Посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 182,47 грн. за період прострочення платежу з 06.04.2014р. по 05.08.2014р. та 1452,00 грн. інфляційних нарахувань за період з 06.04.2014 року по 05.08.2014 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, заявлених до стягнення позивачем у позовній заяві, дійшов висновку про неправомірність їх нарахування за прострочку грошового зобов'язання в сумі 12000 грн., що становить вартість послуг за липень 2014 року, оскільки надання таких послуг відповідачу не знайшло свого підтвердження в судовому розгляді.

Відтак, позивачем правомірно нараховані і пред'явлені до стягнення 3% річних за період прострочення платежу в сумі 12000 грн. ( послуги за квітень 2014 р.) та 24000 грн. ( послуги за квітень та травень 2014 року) з 06.04.2014 року по 05.06.2014 року в сумі 90,74 грн. та інфляційні нарахування за квітень, травень та липень 2014 року в сумі 1404 грн., виходячи зі складених позивачем розрахунків.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 25494,74 грн., з яких 24000,00 грн. основного боргу, 90,74 грн. 3% річних та 1404,00 грн. інфляційних нарахувань.

Твердження відповідача про те, що при оплаті юридичних послуг 20 червня 2014 року в сумі 12000 в платіжному дорученні була допущена помилка у визначенні номеру рахунку, його дати та місяця виконаних робіт, які оплачуються, оскільки це була оплата юридичних послуг за квітень 2014 року згідно рахунку №БГ-0000060 від 01 квітня 2014 року, а не за червень 2014 року, не приймаються судом до уваги в зв'язку з тим, що згідно банківської виписки, яка міститься в матеріалах справи, зазначено, що перерахування 12000 грн. здійснюється за юридичні послуги згідно рахунку №00121 від 02.06.2014 року. В подальшому відповідач не здійснив жодних дій по зміні призначення платежу у встановленому порядку.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір покладається на відповідача в сумі 1224 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства „Кремінь" (вул. Т. Шевченка, буд. 97А, смт. Парафіївка, Ічнянський район, Чернігівська область, ідентифікаційний код 22817612, р/р 26004301103030 у Філії „Ощадбанк" м. Чернігів ТВБВ 10024/0235, МФО 353553) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Баррістерс Груп" (вул. Авіаконструктора Антонова, 5А, м. Київ; адреса для листування: вул. М. Пимоненка, 13, оф. 6А/23, м. Київ, ідентифікаційний код 38716842, р/р 26005405493 відкритий в АТ „Райффайзен Банк АВАЛЬ", МФО 380805) 24000,00 грн. боргу, 90,74 грн. 3% річних, 1404,00 грн. інфляційних нарахувань та 1224,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 19.01.2015 року.

Суддя Ж.В. Блохіна

.