Постанова

від 15.01.2015 по справі 917/1582/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2015 р. Справа № 917/1582/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пусан Є.В. дов. б/н від 08.08.2014 року.

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук Полтавської області (вх. №3801 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 жовтня 2014 року у справі №917/1582/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр", м. Кременчук Полтавської області

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 року по справі №917/1582/14 (суддя Плотницька Н.Б) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр" 1800354,00 грн. основного боргу, 171356,68 грн. пені, 218784,93 грн. інфляційних втрат та 31869,17грн. 3% річних, 44447,29 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрцентр" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1627,07 грн., сплачений платіжними дорученнями №56 від 19.09.2014 року.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.11037 від 24.11.2014 року), в якому проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідач в судове засідання 15.01.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Про час та місце проведення судового засідання у справі був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в справі повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 15.12.2014 (а.с.37, том 1).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що участь у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання 15.01.2015 не направив, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрцентр" (постачальник - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки товару за №0552-СН, відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених договором постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються специфікацією(ями), що є додатком до договору (п.1.2 договору).

Сторонами погоджено у п.1.4 договору, що загальна сума товару за договором становить 1299546,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Підтвердження якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості (п.4.1 договору).

Як встановлено у п.6.1 договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів з дати поставки кожної партії. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі (п.6.2 договору).

Товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцеві здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей (п.9.2 договору).

Однак, у п.9.3 договору сторони встановили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (далі іменується - «порушення договору»), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством.

Сплата стороною визначених цим договором та чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та упущена вигода) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі (п.10.3 договору).

Одночасно сторонами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій (додаткові угоди до договору), відповідно до яких зобов'язаними сторонами було узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікаціє є невід'ємною частиною договору.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1800354,00 грн., що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача та печаткою підприємства відповідача на видаткових накладних та довіреностях на отримання цінностей. Крім того, відповідач не спростував той факт, що він не отримував товар.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 1800354,00 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія (вх.№65) від 10.07.2014 року про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов'язань за договором.

Як стверджує позивач, відповіді зобов'язаний контрагент (відповідач) на вказану претензію не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не надав.

Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його цілком правомірним, обґрунтованим та таким, що базується на належних доказах, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

З огляду на ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення та виконання договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів з дати поставки кожної партії (п.6.1 договору).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 1800354,00 грн. відповідачем суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 1800354,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, строк оплати товару, у відповідності до п. 6.1 договору є таким, що настав.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк оплати за поставлену продукцію не розпочався в зв'язку з відсутністю доказів, які б свідчили про передачу позивачем сертифікату якості на поставлений товар визначених пунктом 4.1 договору, оскільки договором та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі. Крім того, відповідач прийняв товар без будь-яких зауважень.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів, не відмовлявся від договору та не відмовився від прийняття товару. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в п. 4.1 договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Також, п. 6.1 договору не пов'язує порядок обчислення строку оплати з моментом передачі документів, визначених в п. 4.1 договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання подавцем обов'язку передати товар договором не визначений.

При цьому, відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковими накладними, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, які також підписані відповідачем та скріплені печаткою.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання ним товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 1800354,00 грн. грн. позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції правомірно встановлено той факт, що відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі, у встановлені договором строки. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача пені.

Як встановлено ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому ст. 549 ЦК України поряд із визначенням неустойки закріплює дефініції понять «штраф» та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що «неустойка» є родовим, а «штраф» і «пеня»- видовими щодо неї поняттями.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Умовами п.10.5 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми прострочення.

Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції правомірно встановлено той факт, що передбачена п. 10.5 договору неустойка за своїм правовим змістом є пенею.

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України вбачається, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Країни від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У відповідності до вимог ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України - штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Така позиція узгоджується з викладеним у п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 р. - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 211836,31 грн. за невиконання договірних зобов'язань.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вказаної вимоги, а саме, в розмірі 171356,68 грн., обґрунтовуючи рішення тим, що період нарахування пені визначено позивачем невірно.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати кожної партії поставленого товару по видатковим накладним, копії яких містяться в матеріалах справи, а також періоду прострочення оплати товару відповідно до вимог ч.6. ст. 232 Господарсько Кодексу України, дійшла висновку щодо правомірного висновку суду першої інстанції про стягненню з відповідача суми пені в розмірі 171356,68 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 року

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд попередньої інстанцій дослідив правильність проведеного позивачем розрахунку сум трьох відсотків та інфляційних втрат, встановив вірні періоди за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 218784,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 31869,17 грн.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, а також правових підстав для виконання відповідачем зобов'язань з оплати за договором №0552- СН від 19.11.2013 року, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Отже, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності заявлених вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права та відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.10.2014 року у справі № 917/1582/14 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19 січня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.