Рішення

від 14.01.2015 по справі 902/1634/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2015 р. Справа № 902/1634/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А. , при секретарі судового засідання Віннік О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" 21050, м.Вінниця, вул.1 Травня, 60

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" 21009, м.Вінниця, вул.Київська, 4

про стягнення 12288,02 грн. заборгованості

За участю представників сторін:

позивача: Слічна О.Г., довіреність № б/н від 26.11.14, представник;

відповідача: Чайковська Н.А., довіреність № б/н від 02.04.14, представник.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" про стягнення 12288,02 грн. заборгованості, з яких: 11278,24 грн. основного боргу, 840,77 грн. інфляційних та 169,01 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 20.11.14 р. порушено справу за вказаним позовом та призначено справу до розгляду на 08.12.14 р.

Ухвалою суду від 08.12.14 р. в зв''язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено до 14.01.15 р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити з підстав, визначених в позові.

Представник відповідача з наданих усних пояснень та письмового відзиву позов визнає частково в сумі 11278,24 грн., в стягненні інфляційних та річних просила суд відмовити.

При розгляді справи судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

03.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветагент" (Відповідач) було укладено договір №10, відповідно до положень якого, позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача товар, а останній взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити його вартість на умовах 100% авансування вартості відповідної партії товару.

Так, в рамках укладеного договору було здійснено декілька поставок, однак з 14.05.2014 року Відповідач перестав здійснювати перерахування грошових коштів за отриманий товар.

Так, згідно видаткових накладних №РН-00230 від 14.05.2014 року, №РН-00335 від 25.06.2014 року, №РН-00354 від 02.06.2014 року позивач передав, а відповідач прийняв, що підтверджується довіреністю №134 від 14.05.2014 року, №178 від 25.06.2014 року, № 184 від 02.06.2014 року наступний товар - біовіт Л-80 в кількості 160 кг. на суму 5919,36 грн., в кількості 40 кг. на суму 1479,84 грн. та 240 кг. на загальну суму 8879,04 грн.

На підставі усної заявки 14.05.2014р., 25.06.2014 р. та 01.07.14 р. позивач надав відповідачу для здійснення оплати рахунок-фактуру №СФ-0000257 на суму 5919,36 грн., рахунок-фактуру №СФ-0000336 на суму 1479,84 грн., рахунок-фактуру №СФ-0000351 на суму 8879,04 грн. відповідно.

У зв'язку з проведенням господарської операції позивачем було виписано податкові накладні (форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року №10) за порядковим номером 61, 38 та 5 де відображено вказану реалізацію товару.

З пояснень позивача, обумовлений товар було самостійно вивезено відповідачем зі складу позивача.

Згідно призначення платежу, який вказано в банківських виписках позивача від 24.06.2014 року на суму 2500,00 грн., від 17.09.2014 року на суму 1000,00 грн. та від 16.10.2014 року на суму 1500,00 грн. отримані на поточний рахунок грошові кошти зараховуються в якості погашення заборгованості згідно рахунку-фактури №СФ-0000257 від 14.05.2014 року.

Станом на день звернення з позовом до суду остаточний розрахунок відповідач не провів, в результаті чого за останнім утворився борг у розмірі 11278,24 грн., який в добровільному порядку сплачувати відмовляється, що і змусило позивача звернутись з даним позовом до суду.

Крім основного боргу, позивачем заявлено 840,77 грн. інфляційних та 169,01 грн. 3% річних.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладеного між сторонами договору від 03.02.14 р. №10 між ними виникли зобов'язання з договору поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

В силу приписів п. п. 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

З наданих позивачем податкових накладних №61 від 14.05.14 р., №38 від 25.06.14 р. та №5 від 02.07.14 р. відображено у органі державної фіскальної служби факт передачі відповідачу товару.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Актом звірки, підписаним обопільно сторонами та скріпленим їх печатками станом на 26.11.14 р. підтверджено заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 11278,14 грн. Крім того, з наданих пояснень представника відповідача та направленого до суду письмового відзиву, остання суму основного боргу в розмірі 11278,24 грн. визнає повністю, відтак, з врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 11278,24 грн. з відповідача за проданий Товар на умовах договору поставки № 10 від 03.02.2014 р. є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому підлягають повному задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 840,77 грн. інфляційних за період червень - жовтень 2014 р. та 169,01 грн. 3% річних за період з 15.05.14 р. по 14.11.14 р. по кожній накладній окремо, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так як відповідач не виконав своє зобов'язання по оплаті отриманого Товару в строки передбачені укладеним між сторонами договором, то він є таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті вартості отриманого Товару.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача річних та інфляційних заявлено правомірно та підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення наведені відповідачем у відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують належного факту передачі позивачем товару і відповідно правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір розподіляються між сторонами відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" (21009, м.Вінниця, вул.Київська, 4, код ЄДРПОУ 38717385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" (21050, м.Вінниця, вул.1 Травня, 60, код ЄДРПОУ 34722213) 11278,24 грн. основного боргу, 840,77 грн. інфляційних, 169,01 грн. 3% річних та 1827,00 грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам.

Повне рішення складено 19 січня 2015 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 21050, м.Вінниця, вул.1 Травня, 60

3 - відповідачу 21009, м.Вінниця, вул.Київська, 4