Постанова

від 24.02.2015 по справі 902/1634/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

    РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" лютого 2015 р.                                                           Справа № 902/1634/14   Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий  суддя                                                                                    Павлюк І. Ю. суддя                                                                                                            Крейбух О.Г. ,  суддя                                                                                                            Юрчук М.І.    при секретарі                                                                                                Ільчук Н.О. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився    від відповідача: не з'явився   розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент", м.Вінниця на рішення  господарського суду Вінницької області від 14.01.15 р. у справі № 902/1634/14   (суддя Мельник П.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим", м.Вінниця до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент", м.Вінниця про стягнення 12288,02 грн. заборгованості ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.01.2015р. у справі №902/1634/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" про стягнення 12288,02грн. заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" 11278,24грн. основного боргу, 840,77грн. інфляційних, 169,01грн. 3% річних та 1827,00грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ветагент" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати частково та прийняти нове, яким відмовити позивачу у стягнення інфляційних втрат в сумі 840,77грн., 3% річних в сумі 169,01грн., 1827,00грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне: - вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм чинного законодавства; - зазначає, що відповідно до п.6.1 договору поставки №10 від 03.02.2014р. сторони не несуть відповідальності за невиконання, несвоєчасне або неналежне виконання будь-якого зобов'язання за цим договором, якщо воно обумовлено обставинами, які виникли всупереч волі і бажанню сторін і які не можна передбачити або уникнути. Таким чином, враховуючи дію даного пункту договору поставки, сторони фактично погодили звільнення від відповідальності при наявності форс-мажорних обставин, які виникли всупереч волі та бажанню сторін та які не можна передбачити; - покликається на те, що протягом останніх років економічна криза в Україні призвела до інфляційних процесів, які охопили всю систему фінансової діяльності, і як наслідок призвела до розриву економічних зв'язків між галузями, підприємствами та містами, а знецінення національної валюти і дестабілізація курсу гривні вплинула на неплатоспроможність населення та неможливість суб'єктам господарювання належним чином виконувати свої договірні зобов'язання. Тобто, такі обставини сторони не могли передбачити та уникнути, тому відповідач вважає їх форс-мажорними обставинами, які не потребують доказування так як є загальновідомим фактом; - завертає увагу суду на те, що незважаючи на складну економічну ситуацію в державі, зменшення обсягу продажу товарів, різке збільшення курсу валюти, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ветагент" все ж таки по можливості виконувало свої договірні зобов'язання та частково розрахувались з позивачем. Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2015р. у справі №902/1634/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" прийнято до провадження та призначено її розгляд на 24.02.2015р.. Позивач  у письмовому відзиві від 02.02.2015р. №5 на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апеляційної скарги. Просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 14.01.2015р. у справі №902/1634/14  залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Сторони в судове засідання 24.02.2015р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили. Водночас, ухвалою суду від 10.02.2015р. про прийняття апеляційної скарги до провадження  участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами. Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та  доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветагент" (покупець) було укладено договір поставки №10 (далі – договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а останній зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього договору вартість товару в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у видаткових накладних (а.с.12-13). Відповідно до п.2.2 договору, датою поставки товару покупцеві є дата видаткової накладної на кожну відповідну партію товару. Датою переходу до покупця права власності на товар та ризиків його випадкового знищення, втрати та пошкодження є дата поставки (п.2.7 договору). Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України гривнях (з врахуванням податку на додану вартість) та вказується в видатковій накладній на відповідну партію товару. Загальна сума договору визначатиметься з вартості товару, що буде встановлено згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною до цього договору на кожну окрему партію товару. (п.3.3 договору). Згідно п.4.1 договору, покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості відповідної партії товару на умовах 100% авансування. Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. За неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.5.1 договору). У відповідності до п.6.1 договору, жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання, несвоєчасне або неналежне виконання будь-якого зобов'язання за цим договором, якщо воно обумовлено обставинами, які виникли всупереч волі і бажання стороні і які не можна передбачити або уникнути, зокрема, але не виключно епідемії, ембарго, урагани, землетруси, повені, пожежі та інші стихійні лиха і техногенні катастрофи та інше. В п.6.3 договору зазначено, що довідка, яка видана ТПП України є достатнім підтвердженням наявності та тривалості дії непереборної сили. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання повноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2015р. (п.8.1 договору). Договір поставки №10 від 03.02.2014р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток. На виконання умов договору поставки №10 від 03.02.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Ветагент" товар, а саме: біовіт Л-80 в кількості 160кг на суму 5919,36грн., в кількості 40кг на суму 1479,84 грн. та 240 кг на загальну суму 8879,04грн., про що свідчать підписані між сторонами видаткові накладні №РН-00230 від 14.05.2014р. на суму 5919,36грн., №РН-00335 від 25.06.2014р. на суму 1479,84грн., №РН-00354 від 02.06.2014р. суму 8879,04грн. (а.с.15, 19, 23), а також рахунки-фактури №СФ-000257 від 14.05.2014р., №СФ-0000336 від 25.06.2014р., №СФ-0000351 від 01.07.2014р., довіреності на отримання товару №134, від 14.05.2014р., №178 від 25.06.2014р., №184 від 02.07.2014р., податкові накладні від 14.05.2014р., від 25.06.2014р., від 02.07.2014р. (форма яких затверджена наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року №10) за порядковим номером 61, 38 та 5 де відображено зазначену реалізацію товару. (а.с.15-18, 20-22, 24-25). Судом встановлено, що зазначений вище товар було самостійно вивезено відповідачем зі складу позивача. Надалі, в якості погашення заборгованості згідно рахунком-фактурою №СФ-0000257 від 14.05.2014р., відповідач частково оплатив отриманий товар 24.06.2014р. на суму 2500,00грн., 17.09.2014р. на суму 1000,00грн. та 16.10.2014р. на суму 1500,00грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками позивача про отримання вказаних коштів на поточний рахунок (а.с.28-30). Відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість в сумі 11278,24грн.. При цьому, докази сплати заборгованості відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні. За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" про стягнення заборгованості в сумі 12288,02грн., з яких: 11278,24грн. основного боргу, 840,77грн. інфляційних втрат та 169,01грн. 3% річних (а.с.2-7). Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Вінницької області від 14.01.2015р. у справі №902/1634/14 позов задоволено повністю (а.с.92-94). Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (част.1 ст.628 ЦК України). Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. У відповідності до ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Приписами ч.1, 6 ст.265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором  купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного  законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пунктом 10 ч.1 ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Враховуючи зазначене вище, належними доказами, які підтверджують здійснення господарської операції та  наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій є правовою підставою для бухгалтерського обліку таких операцій. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки від 03.02.2014р. №10 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Ветагент" товар, а саме: біовіт Л-80 в кількості 160кг на суму 5919,36грн., в кількості 40кг на суму 1479,84 грн. та 240 кг на загальну суму 8879,04грн., що ствержується рахунками-фактурами №СФ-000257 від 14.05.2014р., №СФ-0000336 від 25.06.2014р., №СФ-0000351 від 01.07.2014р., довіреностями на отримання товару №134, від 14.05.2014р., №178 від 25.06.2014р., №184 від 02.07.2014р., податковими накладними від 14.05.2014р., від 25.06.2014р., від 02.07.2014р. (форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року №10) за порядковим номером 61, 38 та 5 де відображено зазначену реалізацію товару, а також підписаними між сторонами видатковими накладними №РН-00230 від 14.05.2014р. на суму 5919,36грн., №РН-00335 від 25.06.2014р. на суму 1479,84грн., №РН-00354 від 02.06.2014р. суму 8879,04грн.. Всього відповідач отримав товару на загальну суму 16278,24грн.. Водночас, в рахунок погашення заборгованості згідно з рахунком-фактурою №СФ-0000257 від 14.05.2014р., відповідач частково оплатив отриманий товар 24.06.2014р. на суму 2500,00грн., 17.09.2014р. на суму 1000,00грн. та 16.10.2014р. на суму 1500,00грн. (всього 5000,00грн.), що стверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками позивача про отримання вказаних коштів на його поточний рахунок. Також, відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків, що підписаний сторонами та скріпленим відтисками їх печаток, станом на 26.11.2014р. підтверджено заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 11278,14грн. (а.с.87) Відповідач не надав господарському суду належних доказів на підтвердження виконання в повному обсязі свого зобов'язання щодо сплати заборгованості за отриманий товар. З наданих пояснень відповідача, які зазначені у письмовому відзиві, убачається що останній суму основного боргу в розмірі 11278,24грн. визнає повністю (а.с.88). З врахуванням наведеного вище, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент" щодо стягнення з останнього 11278,24грн. (16278,24грн. – 5000,00грн. = 11278,24грн.) боргу правомірно задоволені судом першої інстанції. Статтею 525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Також, згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань. Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів. Перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат, нарахованих за період червень – жовтень 2014р. та 3% річних, нарахованих з 15.05.2014р. по 14.11.2014р. за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару, по кожній накладній окремо, колегія суддів дійшла висновку, що він складений правильно, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 840,77грн. інфляційних втрат та 169,01грн. 3% річних правомірно задоволені судом першої інстанції. Покликання скаржника в апеляційній скарзі на ту обставину, що фактично п.6.1 договору поставки від 03.02.2014р. №10 сторони погодили звільнення від відповідальності при наявності форс-мажорних обставин "які виникли всупереч волі та бажанню сторін та які не можна передбачити", а саме, що протягом останніх років, економічна криза в Україні призвела до інфляційних процесів, які охопили всю систему фінансової діяльності, і як наслідок призвела до розриву економічних зв'язків між галузями, підприємствами та містами, а знецінення національної валюти і дестабілізація курсу гривні вплинула на неплатоспроможність населення та неможливість суб'єктам господарювання належним чином виконувати свої договірні зобов'язання, до уваги колегії не береться оскільки відповідач не надав, в порядку ст.33, 34 ГПК України, жодних належних доказів на підтвердження обставин, які можна віднести до форс-мажорних, а покликання скаржника на знецінення національної валюти, зміну курсу гривні, є безпідставними, оскільки світова фінансова криза є явищем, яке не належить до обставин непереборної сили, що позбавляють сторони необхідності виконувати умови укладеного договору, в розумінні розділу 6 договору. Водночас колегією суддів враховано те, що у випадку односторонньої відмови відповідача від виконання умов договору, зокрема щодо оплати поставленого товару, позивач не позбавлений був права вимагати виконання такого договору як від відповідача безпосередньо, так і шляхом захисту своїх прав в судовому порядку. Згідно вимог ст.33 Господарського-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Ензим" є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Інші доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 14.01.2015р. у справі №902/1634/14 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст.ст.101, 103, 105  Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,- ПОСТАНОВИВ: 1. Рішення господарського суду Вінницької області від 14.01.2015р. у справі №902/1634/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветагент", м.Вінниця - без задоволення. 2. Справу №902/1634/14 повернути до господарського суду Вінницької області. Головуючий суддя                                                                       Павлюк І. Ю. Суддя                                                                                              Крейбух О.Г.   Суддя                                                                                              Юрчук М.І.        Віддрук. прим.: 1 – до справи, 2 – ТОВ "Торговий Дім "Ензим" (21050, м.Вінниця, вул.1 Травня, 60), 3 – ТОВ "Ветагент" (21009, м.Вінниця, вул.Київська, 4), 4 – в наряд.