Постанова

від 15.01.2015 по справі 910/1193/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року Справа № 910/1193/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційних скаргКиївської міської ради та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.14 у справі№910/1193/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" доКиївської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 2.Головне управління Держземагентства у місті Києві за участюПрокуратури міста Києва пропро визнання недійсним рішення В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Тунік А.В. - за дов. від 02.12.13;

від відповідача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

від третьої особи-1: Апалько О.С. - за дов. від 26.11.14;

від третьої оосби-2: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

від прокуратури: Боднарчук В.М. - прок. ГПУ, посв. №023013 .

Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" у січні 2014 року заявлений позов до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01.11.12 №245/8529 "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 1, 22га на перетині проспекту Леся Курбаса та вулиці Академіка Корольова у Святошинському районі міста Києва". Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 25.09.07 між ним та відповідачем, на підставі рішення Київської міської ради від 22.02.07 №237/898, укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої на перетині проспекту 50-річчя Жовтня (сучасна назва - проспект Леся Курбаса) та вул. Академіка Корольова у Святошинському районі міста Києва, площею 8000 кв.м, з цільовим призначенням, враховуючи зміни внесені додатковою угодою, для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-торгівельно-розважального комплексу. Позивач зазначав, що договір оренди від 25.09.07 , укладений строком на 5 років, втім 07.09.12 товариство скерувало на адресу ради повідомлення з додатковою угодою, в якому висловило намір поновити термін дії договору оренди земельної ділянки, однак від відповідача листів - повідомлень із запереченнями щодо продовження договору оренди на адресу товариства не надходило, відтак позивач вважав, що договір оренди є поновленим. Позивач вказував на те, що він продовжив користуватись спірною земельною ділянкою та своєчасно сплачує орендні платежі, однак, 01.11.12 Київська міська рада прийняла рішення №245/8529, яким надала статус "скверу" земельній ділянці, переданій позивачеві в оренду, чим обмежила його права на користування цією ділянкою та унеможливила здійснення будівництва комплексу. Окрім цього, позивач зауважував, що згідно витягу з Державного земельного кадастру орендована ним земельна ділянка не є сквером. При цьому, позивач посилався на приписи статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 20 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.14, ухваленим колегією суддів у складі: Босий В.П. - головуючого, Любченко М.О., Чеберяк П.П., позовні вимоги задоволено повністю. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції установив, що договір оренди від 25.09.07 є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах у відповідності до статті 33 Закону України "Про оренду землі", з огляду на відсутність, у встановлений вказаною статтею строк, заперечень відповідача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки. Суд першої інстанції установив, що ухвалене Київською міською радою рішення від 01.11.12 порушує права та інтереси позивача як законного користувача орендованої земельної ділянки. Місцевий суд також установив, що спірне рішення прийнято без розроблення та погодження документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, що є порушенням статті 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка площею 1,22 га, якій рішенням Київської міської ради надано статусу скверу, не зареєстрована в Державному реєстрі земель, відсутні відомості про державну реєстрацію даної земельної ділянки також і в Державному земельному кадастрі. Судове рішення обґрунтовано приписами Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.03 №174, Закону України "Про Державний земельний кадастр", постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.12 №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, яке затверджено Указом Президента України від 08.04.11 №445, статей 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Іоннікової І.А. - головуючого, Тарасенко К.В., Зубець Л.П., постановою від 19.11.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційні скарги Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишив без задоволення. Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказує на порушення судами приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", статті 21 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор не погоджується з висновком судів про те, що на момент прийняття спірного рішення частина земельної ділянки перебувала в оренді позивача на підставі поновленого договору оренди. Наголошує прокурор і на тому, що позивач не посилався на порушення при ухваленні міськрадою спірного рішення статті 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Водночас, прокурор зазначає, що суд безпідставно скасував рішення міськради повністю, оскільки спірним рішенням статус скверу надано земельній ділянці площею 1,22 га, в той час, як права товариства могли бути порушені лише щодо частини земельної ділянки, яка перебувала в оренді площею 0,80 га. Разом з цим, прокурор зазначає, що земельна ділянка, яка перебувала в оренді позивача не вилучена з Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста та відповідно до статті 51 Земельного кодексу України відноситься до земель рекреаційного призначення.

Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Київська міська рада, в якій також просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на помилковість висновку суду про продовження дії договору. Скаржник вважає хибним висновок судів про необхідність розроблення технічної документації з питань благоустрою територій для надання статусу скверу згідно зі статтею 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що на момент передачі позивачеві в оренду земельної ділянки ця ділянка вже відносилась до складу озеленених територій загального користування та надавалась позивачеві в оренду з обмеженням, а саме використовувати з урахуванням рішення Київради від 19.07.05 №806/3381 "Про затвердження Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста". Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву", Головного управління Держземагентства у місті Києві, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відзивів на касаційні скарги судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 22.02.07 Київською міською радою прийнято рішення №237/898 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивного комплексу на перетині просп. 50-річчя Жовтня та вул. Академіка Корольова у Святошинському районі м. Києва", яким міськрада затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачеві для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивного комплексу на перетині просп. 50-річчя Жовтня та вул. Академіка Корольова у Святошинському районі м. Києва та передала у короткострокову оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,80 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови. На виконання цього рішення 25.09.07 між Київською міською радою - орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" - орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачеві надано в оренду терміном на 5 років вказану земельну ділянку. Цей договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 08.10.07. Судами також установлено, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.08 у іншій справі №35/391, між цими ж сторонами укладено додаткову угоду, якою внесені зміни до договору оренди від 25.09.07: визначено в редакції "призначення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивно-торгівельно-розважального комплексу". Судами установлено і те, що 01.11.12 Київською міською радою прийнято рішення №245/8529 "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 1,22 га на перетині проспекту Леся Курбаса та вулиці Академіка Корольова у Святошинському районі м. Києва", а саме спірній земельній ділянці надано статус скверу, внесено зміни до "Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування земельних насаджень в центральній частині міста", і додано вказану земельну ділянку до переліків скверів Святошинського району міста Києва. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01.11.12 №245/8529 "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 1, 22 га на перетині проспекту Леся Курбаса та вулиці Академіка Корольова у Святошинському районі міста Києва". Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема способом такого захисту може бути визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституції. За приписами статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"унормовано, що спори про поновлення порушених прав юридичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, за приписами якої захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі . Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судом першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішення Київської міської ради від 01.11.12 №245/8529 "Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 1,22 га на перетині проспекту Леся Курбаса та вулиці Академіка Корольова у Святошинському районі міста Києва", прийнято під час дії договору оренди земельної ділянки від 25.09.07, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" набуло в оренду земельну ділянку на перетині просп. 50-річчя Жовтня та вул. Академіка Корольова у Святошинському районі м. Києва, адже, як установлено судами обох інстанцій, строк дії договору від 25.09.07, який укладений на 5 років, був продовжений на той самий строк і на тих самих умовах у відповідності до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на момент виникнення у позивача переважного права на поновлення договору. Втім, як установлено судами обох інстанцій, оспорюване рішення прийнято міськрадою без повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву", за його відсутності та без врахування його інтересів як законного користувача орендованої земельної ділянки, що призвело до порушення прав останнього на подальше землекористування. Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Разом з цим, відповідно до пункту 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.03 №174 (який був чинний, на момент проведення державної реєстрації договору оренди) державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою автоматизованої системи державного земельного кадастру. Законом України "Про Державний земельний кадастр", який набрав чинності з 01.01.13, та постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.12 №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" створено єдиний Державний земельний кадастр. Відповідно до пунктів 4, 5 цього Порядку ведення Державного земельного кадастру здійснює Держземагентство та його територіальні органи, до складу яких входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень. За приписами пунктів 10, 15 вказаного Порядку відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення. Документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, подається Державному кадастровому реєстраторові, що здійснює внесення таких відомостей у паперовій формі та у формі електронного документа. Судами попередніх інстанцій установлено, що державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагентства у місті Києві перенесено інформацію про земельну ділянку на перетині проспекту 50-річчя Жовтня (Леся Курбаса) та вул. Академіка Корольова з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, про що свідчить витяг від 17.10.13. З вказаного витягу убачається, що земельна ділянка площею 0,80 га, яка є об'єктом оренди за договором від 25.09.07, зареєстрована в державному земельному кадастрі, однак відомості про віднесення даної земельної ділянки до території скверу відсутні. Водночас, судами установлено, що земельна ділянка площею 1,22 га на перетині проспекту Леся Курбаса та вулиці Академіка Корольова у Святошинському районі м. Києва, якій Київська міська рада надала статус скверу, не зареєстрована в Державному реєстрі земель, відсутні відомості про державну реєстрацію даної земельної ділянки і в Державному земельному кадастрі. Згідно з пунктом 22 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.11 №445, Держземагенство бере участь у погодженні документації із землеустрою, організовує та проводить в установленому законодавством порядку державну експертизу проектів землеустрою, документації з оцінки земель, а також матеріалів і документації державного земельного кадастру та надає за результатами її проведення відповідні висновки. Відповідно до пункту 3.11 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.02 №182/342 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради погоджує документацію із землеустрою, а також готує та подає в установленому порядку проекти рішень Київської міської ради, розпоряджень Київського міського голови, розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), а також подає свої висновки з питань розпорядження землями в межах міста Києва. Згідно з приписами статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики. Статтею 35 вказаного Закону унормовано, що технічна документація з питань благоустрою територій населених пунктів (проекти, схеми, карти, атласи тощо) розробляється з метою здійснення комплексу заходів з благоустрою територій, окремих об'єктів благоустрою, їх частин і може бути включена до правил благоустрою території відповідного населеного пункту. Технічна документація з питань благоустрою населених пунктів погоджується в установленому порядку та затверджується її замовником. Судами попередніх інстанцій установлено, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління Держземагенства у місті Києві не надавали висновків чи погоджень з приводу надання статусу скверу земельній ділянці площею 1,22 га, відповідної документації із землеустрою щодо організації та встановлення меж і режимів використання земель щодо даної земельної ділянки не розробляли. Отже, як установлено судами обох інстанцій, рішення Київської міської ради від 01.11.12 №245/8529 прийнято без розробленої та погодженої технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, з порушенням частини 1 статті 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Виходячи з того, що судами обох інстанцій установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання рішень органів місцевого самоврядування недійсними, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Посилання прокурора на те, що позивач при зверненні з позовом не посилався на порушення міськрадою при ухваленні спірного рішення статті 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" під час розгляду справи в суді першої інстанції вказувало на невідповідність рішення міськради наведеній нормі (59 арк. спр. 2 тому). При цьому враховується, що доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального не вважаються зміною підстав позову. Щодо доводу прокурора про те, що рішення міськради підлягало визнанню недійсним частково, то, по - перше, рішення органу місцевого самоврядування може бути визнано частково недійсним у разі оскарження окремого пункту рішення, по - друге, як убачається з матеріалів справи рішення від 01.11.12 ухвалено міськрадою щодо однієї земельної ділянки без її поділу та розмежовування на ділянки з яких вона складається. Не може бути підставою для скасування постанови у справі і непогодження скаржників з висновком судів про поновлення договору оренди від 25.09.07, оскільки такі твердження спростовуються установленими судами обставинами щодо продовження вказаного договору та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до приписів вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Інші доводи, викладені і касаційних скаргах, зокрема щодо не дослідження судами обставин щодо виконання позивачем умов договору оренди, обставини стосовно дотримання чи недотримання позивачем визначених обмежень при використанні земельної ділянки, також не може бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки стосуються обставин, які можуть бути підставою для розірвання договору, однак в даному випадку такий позов не заявлявся, і такі обставини не входять до предмета доказування при вирішенні даної категорії спору. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційних скарг не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги Київської міської ради покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.14 у справі № 910/1193/14 залишити без змін.

Касаційні скарги Київської міської ради та Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець