Постанова

від 15.01.2015 по справі 910/3055/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2015 р. Справа№ 910/3055/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Ільєнок Т.В.

за участю представників:

від позивача: представник - Павлова А.А. - за довіреністю,

від відповідача-1: представник - Хапко Ю.Б. - за довіреністю,

від відповідача-2: представник - Дорошенко О.С. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишні озера" та Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 р.

у справі №910/3055/14 (головуючий суддя Васильченко Т.В., судді: Любченко М.О., Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємству", м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишні озера", м. Київ,

2. Київської міської ради

про визнання недійсним договору та визнання права користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємству" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишні озера", Київської міської ради та, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, просило визнати недійсним з моменту укладення договору про інвестування будівництва від 02.02.2010 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Затишні озера", визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" право користування земельною ділянкою за адресою бульвар Кольцова, 7-А у Святошинському районі м.Києва кадастровий номер 8000000000:75:221:0015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 р. у справі №910/3055/14 позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення договір про інвестування будівництва від 02.02.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Затишні озера", визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" право користування земельною ділянкою за адресою: бульвар Кольцова, 7-А у Святошинському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:75:221:0015, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишні озера" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємництву" 2436 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Затишні озера" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, умови оспорюваного інвестиційного договору не суперечать законодавству України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оспорюваний правочин не є удаваним, місцевий господарський суд всупереч положенням чинного законодавства не застосував наслідки пропуску строку позовної давності.

Київська міська рада, також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права.

У відзивах на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр сприяння підприємству" обґрунтовує правомірність рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідачів в судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримали у повному обсязі, просили оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги, відзиви на апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2007 р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (договір оренди), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА), про що зроблено запис від 08.08.2007 р. за №75-6-00354 у книзі записів державної реєстрації договорів.

У відповідності до п.1.1 договору оренди орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.2006 р. №447/504 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно п.2.1 договору оренди об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - бульвар Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва; розмір - 12389 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:75:221:0015.

На виконання умов даного договору на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 08.08.2007 р. позивач прийняв в орендне користування спірну земельну ділянку, а отже набув прав та обов'язків орендаря.

02.02.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» (сторона - 2) укладено Договір про інвестування будівництва (договір інвестування), предметом якого є будівництво з наступною експлуатацією торгівельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом на бульварі Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва.

У відповідності до п.1.2 договору інвестування, Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» взяло на себе зобов'язання повністю здійснювати фінансування будівництва з наступною експлуатацією торговельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом на бульварі Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва.

За умовами п. 9.1 договору інвестування, вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

На виконання умов договору в квітні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» звернулись з спільним листом до Київської міської ради, який був зареєстрований 08.04.2010р. в Головному управлінні земельних ресурсів КМДА за №11985 з проханням підписати угоду до договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007 р. №75-6-00354 про заміну орендаря спірної земельної ділянки, оскільки між ними укладено інвестиційний договір на будівництво за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» торгівельно-розважального, офісного комплексу на вказаній земельній ділянці, яким передбачено заміну сторони у зазначеному договорі оренди з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишні озера».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2010р. у справі №44/347 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів КМДА про визнання укладеною угоди до договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007р. №75-6-00354 задоволено повністю та визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007р. №75-6-00354 в редакції, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Затишні озера».

Задовольняючи вказаний позов суд дійшов висновку, що саме на підставі договору про інвестування будівництва від 02.02.2010р. та листа від 08.04.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» набуло прав та обов'язків орендаря спірної земельної ділянки замість Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву».

Визнана в судовому порядку укладеною угода про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 02.08.2007р. була зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 24 червня 2011 року за №75-6-00520 та згідно положень ст. 125 Земельного кодексу України набула чинності з дати її державної реєстрації.

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним договору про інвестування будівництва від 02.02.2010 р. та визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою, так як вважає, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки вчинений для приховання договору оренди землі та суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 83, 93, 116, 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про оренду землі» та укладений внаслідок зловмисної домовленості директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» Скворцова Д.С. єдиного учасника відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера».

Задовольняючи позов повністю, місцевий господарський суд виходив з того, що оспорюваний правочин є удаваним, так як поведінка сторін договору свідчить про те, що фактично волевиявлення сторін під час його підписання було спрямовано на укладення саме договору оренди землі, яка знаходиться в комунальній власності.

З даним висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Так, загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено, 02.02.2010 р. між позивачем та відповідачем-1 укладено договір про інвестування будівництва, предметом якого визначено будівництво з наступною експлуатацією торгівельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом на бульварі Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва.

Статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів);

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Об'єктами інвестиційної діяльності, відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, чинній на дату укладання інвестиційного договору), можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

При цьому, майнове право, що є предметом інвестиційного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Предметом опорюваного договору сторони визначили будівництво з наступною експлуатацією торговельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом на земельній ділянці, яка передана в оренду позивачу, за адресою: бульвар Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва, при цьому, відповідач-1 зобов'язався повністю фінансувати вказане будівництво.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем-1 зобов'язань з фінансування будівництва, як і здійснення самого будівництва об'єкта нерухомості, що є предметом інвестиційного договору з дати його укладення і до звернення позивача із даним позовом до суду.

При цьому, судом першої інстанції правомірно відхилено як доказ виконання оспорюваного договору зі сторони відповідача-1, надана ним «Концепція житлового комплексу з підземним паркінгом із розміщенням приміщень торгівельного центру та офісів «Затишні озера» на бульварі Кольцова 7-а у Святошинському районі м. Києва» в підтвердження створення та будівництва об'єкту нерухомості, який є об'єктом інвестування, оскільки, будь-яких реальних дій, як-то залучення грошових коштів, укладення договору підряду на капітальне будівництво, отримання відповідних дозволів і погоджень від органів державної влади та місцевого самоврядування відповідач-1 протягом дії оспорюваного договору не здійснював. До того ж, спірна земельна ділянка передавалась відповідачем-2 під будівництво торговельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом, а не під житлову забудову, що спростовує доводи відповідача-1 про підготовку до цільового використання спірної земельної ділянки.

В свою чергу, укладення оспорюваного інвестиційного договору стало підставою для звернення позивача та відповідача-1 до відповідача-2 із пропозицією про внесення змін до договору оренди від 02.08.2007 р. шляхом подачі спільної заяви від 08.04.2010 р. та проекту відповідної угоди щодо заміни орендаря спірної земельної ділянки з позивача на відповідача-1.

Згідно ч. 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні правочину враховується, зокрема, подальша поведінка сторін договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, факт укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» Договору про інвестування будівництва 02.02.2010 р. та подальші дії сторін такого договору щодо подачі спільної заяви від 08.04.2010 р. до Київської міської ради, в якій погоджено перехід права оренди земельної ділянки до відповідача-1, як і бездіяльність останнього щодо виконання зобов'язань з інвестування в об'єкт інвестицій (торговельно-розважальний, офісний комплекс з підземним паркінгом на бульварі Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва) свідчить про досягнення домовленості між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» щодо передачі останньому права оренди земельної ділянки на підставі Договору про інвестування будівництва без відповідного волевиявлення власника.

За таких обставин, поведінка сторін Договору про інвестування будівництва дає обґрунтовані підстави для висновку, що позивач та відповідач-1 мали фактично намір укласти договір оренди землі, яка знаходиться в комунальній власності, без дотримання встановленого законом порядку укладення відповідних договорів.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Проте, порядок набуття права оренди земельної ділянки регулюється ЗК України, ЦК України та Законом України «Про оренду землі» та не може бути змінений за волею не уповноважених на це законом осіб.

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У відповідності з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З аналізу ст. 16 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Отже, законодавчими положеннями регламентований порядок набуття права на землю та передачі її у користування (оренду) і як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами спосіб передачі права оренди на земельну ділянку, що розташована на бульварі Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва від позивача до відповідача - 1, який було узгоджено сторонами в Договорі про інвестування будівництва та у їхньому спільномулисті від 08.04.2010 р. на виконання цього договору, суперечить чинному на той час законодавству.

На підставі рішення Київської міської ради від 21.12.2006 р. №447/504 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального, офісного комплексу з підземним паркінгом на бульварі Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва» позивачу було надано у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку за вказаною адресою. Дане рішення Київської міської ради не скасовувалось та недійсним не визнавалось.

На виконання рішення Київської міської ради від 21.12.2006 р. №447/504 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» та Київською міською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Вказаний договір був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.08.2007 р. за №75-6-00354 у книзі записів державної реєстрації договорів, а земельна ділянка була передана позивачу (як орендареві) згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки від 08.08.2007 р.

Отже, на момент укладення Договору про інвестування будівництва та досягнення між сторонами зазначеного договору домовленості щодо переходу права оренди на земельну ділянку за адресою бульвар Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва від позивача до відповідача-1, мав місце факт здійснення позивачем у справі функцій власника землі, що знаходиться у комунальній власності, а саме факт розпорядження землею шляхом надання відповідачеві-1 права оренди землі.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З аналізу п. 1 ст. 124 ЗК України вбачається, що передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема:

а) розпорядження землями територіальних громад;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Водночас, пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується виключно на пленарному засіданні ради сесії.

Отже, законодавчими положеннями передбачено, що необхідною передумовою укладення договору оренди землі законодавцем визначено згоду власника земельної ділянки передати земельну ділянку в оренду, а отримання такої згоди орендарем має оформлюватися рішенням орендодавця про надання земельної ділянки в оренду, а тому договори та рішення (дії) інших осіб щодо розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права органу місцевого самоврядування на здійснення права власності, зокрема розпорядження землею.

В даному випадку Київською міською радою не приймалось рішення про передачу земельної ділянки за адресою бульвар Кольцова, 7-а у Святошинському районі міста Києва відповідачеві -1.

Слід відзначити і те, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки.

Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Водночас, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а потребує, в цьому випадку, окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, однак передбачає переважне право власника об'єкта на ділянку, на якій цей об'єкт розташований.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права в будь-якому випадку здійснюється у встановленому законом порядку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зміст оспорюваного правочину суперечить вимогам ч. 1 ст. 203, ст. 317 та ст. 319 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 83, 93, 116, 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про оренду землі», що є підставою для визнання його недійсним з моменту укладення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Договір про інвестування будівництва від 02.02.2010 р. та спільний лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» від 08.04.2010 р. зі сторони позивача були підписані Скворцовим Д.С., який згідно протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» від 27.10.2009 р. №12 був призначений на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву».

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, одночасно на дату підписання оспорюваного договору та спільного листа від 08.04.2010 р. Скворцов Д.С. був єдиним засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера», що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 02.02.2010 р.

Однак, згідно ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Так, укладення договору про інвестування будівництва від імені позивача Скворцовим Д.С., який одночасно був єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» з порушенням закону призвело до позбавлення позивача права орендного користування спірною земельною ділянкою та може свідчити про наявність зловмисної домовленості.

Згідно роз'яснень, наведених у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору про інвестування будівництва від 02.02.2010 р. з моменту його укладення.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача в частині визнання його права користування спірною земельною ділянкою підлягають задоволенню, оскільки визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення, а тому, враховуючи, що оспорюваний договір, який став підставою для набуття відповідачем-1 прав орендаря на спірну земельну ділянку є недійсним, тобто не породжує для сторін будь-яких правових наслідків, суд дійшов висновку, що позивач не втратив своє право користування спірною земельною ділянкою, яке він набув у встановленому законодавством порядку за умовами договору оренди, що був укладений із відповідачем-2 на підставі рішення останнього, а його право підлягає захисту в порядку ст. 27 Закону України «Про оренду землі», оскільки не визнається відповідачами.

Також, як вірно зауважено судом першої інстанції, вказане право позивача підлягає оформленню у встановленому чинним законодавством порядку.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропущення позивачем строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне:

З аналізу статті 256 ЦК України вбачається, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів дійшла висновку, що момент передачі відповідачеві-1 права оренди земельною ділянкою виник з 24.06.2011 р., оскільки саме 24.06.2011 р. було зареєстровано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 08.08.2007 р. №75-6-00354, яка передбачала заміну сторони у договорі оренди з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» на Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишні озера» та була укладена на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2010 р. по справі №44/347. Отже, перебіг позовної давності про визнання недійсним договору про інвестування будівництва починається з 24.06.2011 р..

Оскільки позов поданий до суду 26.02.2014 р., колегія суддів зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр сприяння підприємництву» відповідно до норм ст.ст. 257, 260, 261 ЦК України строк звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору про інвестування будівництва не пропущено, тому підстави для задоволення заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не був пропущений строк позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишні озера" та Київської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 р. у справі № 910/3055/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3055/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Т.В. Ільєнок