Рішення

від 13.01.2015 по справі 910/18600/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18600/14 13.01.15

За позовом Приватного підприємства «Алекс Юг»

До Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Приватне акціонерне товариство «Київспецтранс»

Про стягнення 43 834,78 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: представник за довіреністю Кіндрась К.В.

Від відповідача: представники за довіреністю Демещук П.О. та Ільїн С.В.

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Алекс Юг» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс» (далі - відповідач) про стягнення 57 632,57 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано взяті на себе за Договором суборенди № 2/04/13 від 01.04.13. зобов'язання щодо сплати суборендної плати, що зумовило виникнення заборгованості та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.14. порушено провадження у справі № 910/18600/14 та призначено її до розгляду на 30.09.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.10.14.

14.10.14. позивач через відділ діловодства суду разом з витребуваними ухвалою суду документами подав письмові пояснення по справі.

Крім того, 14.10.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву на підставі ст. 22 ГПК України про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Приватне підприємство «Алекс Юг» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 43 834,78 грн., а саме: 25 651,20 грн. - основного боргу, 2 301,92 грн. - пені, 355,25 грн. - 3% річних, 2 700,81 грн. - збитків від інфляції, 12 825,60 грн. - штрафу.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог було прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В судовому засіданні 14.10.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву до 13.11.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.14. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/18600/14 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 13.11.14. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 13.11.14. відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 13.11.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи № 910/18600/14, про що прийняв відповідну ухвалу. Крім того, зазначеною ухвалою суду від 13.11.14. на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі в розгляд даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Київспецтранс» (далі - третя особа).

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 13.11.14. було визначено склад колегії по розгляду справи № 910/18600/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.14. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.12.14.

В судовому засіданні 09.12.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву до 13.01.15.

В судовому засіданні 13.01.15. позивачем підтримано позовні вимоги з врахуванням заяви від 14.10.14.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.01.15. проти позову заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання 13.01.15. не з'явився, письмових пояснень по справі не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/18600/14.

В судовому засіданні 13.01.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Умовами Договору від 01.04.13. № 1/04/13 оренди нежитлового приміщення загальною площею 133,6 кв.м та прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Вакуленчука, б. 4, інв. № 110300, укладеного між позивачем (як Орендарем) та третьою особою (як Орендодавцем) передбачено право позивача здавати орендовані приміщення в суборенду.

01.04.13. між позивачем (далі - Суборендодавець) та відповідачем (далі - Суборендар) укладено Договір № 2/04/13 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Суборендодавець передає, а Суборендар приймає у тимчасове платне користування (суборенду) нежитлове приміщення капітальної будівлі загальною площею 133,6 кв.м та прилеглу територію за адресою: м. Київ, вул. Вакуленчука, б. 4, інв. № 110300 (далі - об'єкт суборенди).

Згідно з п. 1.2 Договору на момент його підписання Суборендодавець має дійсний договір оренди приміщення з власником цього майна. Суборендодавець засвідчує, згідно умов договору оренди Суборендодавець має право здавати об'єкт суборенди в суборенду.

Об'єкт суборенди передається Суборендодавцемі приймається Суборендарем у користування з моменту підписання Договору. Об'єкт суборенди вважається переданим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору (п. п. 3.1-3.2 Договору).

На виконання умов Договору між сторонами було підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі об'єкту суборенди від 01.04.13.

У відповідності до розділу 4 Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін (01.04.13.). Договір укладається на один рік (до 01.04.14.) з подальшою пролонгацією. Якщо жодна із сторін не менш аніж за 30 календарних днів до моменту закінчення строку дії Договору не заявить письмово про припинення його дії, то Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах і на той самий строк.

Відповідно до п. 11.9 Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до закінчення терміну суборенди. Договір вважається пролонгованим на той же термін, якщо жодна зі сторін не заявить про намір його розірвання у порядку згідно Договору.

Заяв про розірвання Договору сторонами до матеріалів справи подано не було, а тому Договір на підставі п. 11.9 та розділу 4 Договору було пролонговано до 01.04.15. Разом з тим, у відповідності до письмових пояснень позивача, сторони дійшли згоди про припинення його дії з 01.05.14. Вказаного відповідач не спростував.

Крім того, судом враховано, що строк дії Договору від 01.04.13. № 1/04/13 оренди нежитлового приміщення в його п. 10.1 встановлено до 01.04.14. та Додатковою угодою № 1 продовжено до 30.04.14., що спростовує твердження відповідача, викладені в клопотанні про залучення третьої особи, про те, що строк дії Договору від 01.04.13. № 1/04/13 оренди розірвано ще в березні 2014 року, а тому довше цієї дати не міг діяти і Договір № 2/04/13 суборенди нежитлового приміщення від 01.04.13.

Спір у справі виник в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині сплати суборендних платежів за період березень 2014 року, квітень 2014 року в розмірі 25 651,20 грн.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що розмір суборендної плати становить 12 825,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суборендар сплачує суборендні платежі щомісячно попередньою оплатою поточного місяця в національній валюті, відповідно до рахунків, наданих Суборендодавцем (п. 5.3 Договору).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи містять підписані сторонами та скріплені їх печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг № ОУ-0000022 за березень 2014 року та № ОУ-0000034 за квітень 2014 року на загальну суму 25 651,20 грн., що, на противагу твердженням відповідача, свідчать саме про використання відповідачем об'єкту оренди за Договором за спірний період.

При цьому суд критично ставиться до викладених в письмовому відзиві доводів відповідача про те, що виключно рахунки, які за умовами Договору мали виставлятись позивачем відповідачу, є підставою для сплати суборендної плати за Договором, та на те, що оскільки відповідач такі рахунки не отримував, то відсутнє фактичне суборендне користування відповідачем об'єктом суборенди та відсутність наданих позивачем послуг, з огляду на наступне.

Положенням п. 5.3 Договору чітко передбачено, що рахунки надаватимуться виключно для зручності у взаєморозрахунках і їх неотримання або невчасне отримання Суборендарем не є підставою для порушення строків оплати встановлених Договором.

Таким чином, за березень 2014 року, квітень 2014 року відповідач мав сплатити позивачу суборендну плату в розмірі 25 651,20 грн.

Разом з тим, відповідач в порушення покладеного на нього Законом та Договром обов'язку по сплаті суборендної плати за Договором за березень 2014 року, квітень 2014 року в розмірі 25 651,20 грн. не виконав, належних доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості суду не надав.

Щодо викладених в письмовому відзиві на позов доводів про те, що відповідачем в повному обсязі погашено наявну заборгованість за Договором на підставі долучених банківських виписок по особовому рахунку Суборендаря, суд відзначає наступне.

З моменту підписання між сторонами 01.04.13. Договору та включно по лютий 2014 року (з 01.04.13. по 28.02.14.) відповідач повинен був сплатити позивачу суборенд них платежів за Договором на суму 141 081,60 грн. Вказану суму відповідач і оплатив у відповідності до наданих ним банківських виписок та у відповідності до наданих позивачем випискам по особовому рахунку (51 302,40 грн. + 84 779,20 грн. + 5000,00 грн. = 141 081,60 грн.). Тобто, неоплаченою залишається заборгованість по сплаті суборендної плати за Договором за березень 2014 року, квітень 2014 року в розмірі 25 651,20 грн., що і пред'явлена до стягнення позивачем.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Виробничого комплексу «Техносервіс» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті суборендних платежів не виконало, в зв'язку з чим заборгованість останнього за період, пред'явлений до стягнення становить 25 651,20 грн., яку Суборендарем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Далі, позивач на підставі п. 7.3 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 301,92 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3 Договору сторони передбачили, що в разі порушення терміну сплати суборенд них платежів, передбачених п. 5.3 Договору, Суборендар сплачує Суборендодавцяпеню в розмірі облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає 2 301,92 грн. - пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 355,25 грн. - 3% річних та 2 700,81 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, розмір збитків від інфляції складає 2 700,81 грн., як те вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши перерахунок 3% річних, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 352,08 грн. - 3% річних, в іншій частині в розмірі 3,17 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені, збитків від інфляції та відсотків річних.

Позивачем на підставі п. 7.4 та п. 7.5 Договору пред'явлено до стягнення 12 825,60 грн. штрафу в розмірі 50%.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, положеннями п. 7.5 Договору (який закріплює підстави для стягнення саме пред'явленого до стягнення штрафу в розмірі 50%) передбачено, що при несплаті боргу протягом десяти банківських днів з моменту відправлення другого попередження , Суборендар сплачує Суборендодавцю штраф в розмірі 50% від загальної суми заборгованості.

Позивачем до матеріалів справи додано лист № 20/05-01 від 20.05.14. та лист № 28/03-14 від 28.05.14., які містять вимогу про сплату наявної за, які на думку позивача є підставами для нарахування штрафу в розмірі 50%.

Разом з тим, Приватним підприємством «Алекс Юг» не подано жодних доказів направлення вказаних листів-попереджень відповідачу (чеку, опису, витягу з журналу вихідної кореспонденції, тощо). При цьому, не може вважатися належним доказом надіслання відповідачеві, зокрема, листа № 28/03-14 від 28.05.14., відмітка штампу з літерами «ВК Техносервіс» і підпис невстановленої особи, оскільки у цій відмітці не зазначено, ким саме прийнято кореспонденцію.

На підставі зазначеного суд відмовляє позивачу в задоволенні пред'явленої вимоги про стягнення з відповідача 50% штрафу в розмірі 12 825,60 грн.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене та відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобаченвського, б. 23-В; ідентифікаційний код 20077743) в особі Виробничого комплексу «Техносервіс» (02121, м. Київ, вул. Вакуленчука, б. 4; ідентифікаційний код 33058529) на користь Приватного підприємства «Алекс Юг» (02094, м. Київ, вул. Попудренка, б. 28; ідентифікаційний код 33544720) 25 651 (двадцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп. - основного боргу, 2 301 (дві тисячі триста одну) грн. 92 коп. - пені, 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 08 коп. - 3% річних, 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 81 коп. - збитків від інфляції, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.15.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя М.Є. Літвінова

Суддя Т.Ю. Трофименко