Ухвала

від 14.01.2015 по справі 814/1854/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

---------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/1854/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбуд Миколаїв ЛТД" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південьбуд Миколаїв ЛТД" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 17 червня 2014 року №0001402202.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято з порушенням чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню у повному обсязі.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ від 17 червня 2014 року №0001402202.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що період з 20 травня 2014 року по 21 травня 2014 року фахівцями ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ з питань правомірності формування податкового кредиту та витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ "Південна електротехнічна компанія" (далі ПЕТК), ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "ТБК "Фаворі-Строй" та правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, податкових зобов'язань по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ПЕТК, ТОВ "Профінструмент-Україна", ТОВ "ТБК "Фаворі-Строй".

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26 травня 2014 року №1939/14-02-22-01/34511098, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 17 червня 2014 року №0001402202, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі ПДВ) в сумі 3260,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1630,00 грн..

Прийняття зазначеного податкового рішення і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням наданих позивачем доказів, суд вважав, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платних податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги доводи відповідача про нереальність правочинів. Крім того, відповідачем не було доведено що сторони, укладаючи господарські договори, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту ТОВ, на ряду з іншими матеріалами, надано договір підряду за №7 від 02 січня 2014 року.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та фактичної реалізації договорів ТОВ надано: видаткову накладну від 16 листопада 2012 року №761; податкові накладні від 13 листопада 2012 року №117, 27 травня 2011 року №9; рахунок на оплату по замовленню від 05 листопада 2012 року за №1879, а також акт здачі прийняття робіт від 08 січня 2014 року за №13503.

Факт оплати товару підтверджується виписками по особовому рахунку позивача (а.с.26 та 48).

Крім того, матеріали справи містять Акт приймання передачі основних засобів, які підтверджують фактичне внутрішнє переміщення отриманого від контрагентів інструменту, зокрема, до виробничого відділу.

Отже, враховуючи все вищевикладене, та приймаючи до уваги, що договори позивача з контрагентами в судовому порядку недійсними не визнавалися, підстав для визнання їх нечинним із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами, а податкові накладні складені у відповідності до положень податкового законодавства з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту по дослідженим взаємовідносинам з контрагентами.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним податковим законодавством не поставлено в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб, в тому числі і контрагента платника податків, зокрема, внаслідок виявлення порушень чинного законодавства при укладанні правочинів контрагентом позивача та іншими суб'єктами господарювання. Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, надання податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Вказані положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, аргументуючи власну позицію щодо протиправності формування ТОВ податкового кредиту по відносинам з ПЕТК ДПІ посилалась на акт від 13 лютого 2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання - ПЕТК". В той же час з назви самого акту вбачається, що податковий орган не проводив перевірку та не досліджував первинну документацію ПЕТК, а тому і посилання на вказаний акт перевірки є недоцільним та таким, що не доводить протиправність формування податкового кредиту позивачем.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи ДПІ, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук