Рішення

від 14.01.2015 по справі 920/1466/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.01.2015 Справа № 920/1466/14

Господарський суд Сумської області у складі: головуючого судді Левченка П.І., судді Зайцевої І.В., судді Котельницької В.Л. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1466/14

за позовом - в.о. прокурора м. Суми в інтересах держави,

до відповідачів - 1) Сумської міської ради, м. Суми,

2) Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Сумське лісове господарство», м. Суми,

про визнання незаконним рішення міської ради, недійсним договору оренди земельної ділянки,

за участю представників:

позивача - Іващенко А.М.,

відповідачів - 1) Базіля Р.В.,

2) Шевченка Д.О.,

третьої особи - Муйдінова Р.М.

Суть спору: прокурор просить суд визнати незаконним пункт 7 додатку № 2 до рішення Сумської міської ради від 03.06.2009 року № 2674-МР про поновлення другому відповідачеві терміну оренди земельної ділянки площею 7,3767 га під розміщеним дитячим табором «Чайка»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7,3767 га, кадастровий номер 5910136600:18:018:0011, розташованої на території урочища Сосняк, м. Суми, укладений 23.02.2010 року між відповідачами.

Своє звернення до господарського суду з позовною заявою як позивача прокурор обґрунтовує тим, що Державна інспекція сільського господарства у Сумській області, яка 20.02.2010 року здійснила перевірку дотримання вимог земельного законодавства і дійшла висновку в акті № 67-1 від 20.02.2014 року про порушення першим відповідачем чинного законодавства при прийнятті рішень щодо передачі в оренду другому відповідачеві вищезгаданої земельної ділянки та про незаконність договору оренди земельної ділянки від 23.02.2010 року, позбавлена повноважень звернення до суду з такими позовними вимогами.

Прокурор вважає, що надання першим відповідачем в оренду другому відповідачеві земельної ділянки під розміщеним на ній дитячим табором «Чайка» порушує право власності держави та право постійного користування Державного підприємства «Сумське лісове господарство» на земельні ділянки лісогосподарського призначення.

При цьому прокурор посилається на пункт 6 статті 31 Лісового кодексу України та статтю 84 Земельного кодексу України, якими повноваженнями щодо прийняття рішення про виділення в установленому порядку для користування лісових ділянок, що перебувають у державній власності на відповідній території, а також у межах міст обласного значення наділені обласні державні адміністрації.

Поряд з цим прокурор зазначає, що за змістом статей 122, 149 Земельного кодексу України та статті 27 Лісового кодексу України Кабінет Міністрів України надає у власність та у користування, а також вилучає земельні ділянки державної власності, які відносяться до категорії лісів, для нелісогосподарських потреб, а тому, на думку прокурора, повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками, які відносяться до категорії лісів, у тому числі щодо прийняття рішення про поновлення договорів оренди таких земельних ділянок, наділений Кабінет Міністрів України, а не перший відповідач.

В обґрунтування свого твердження про те, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, право постійного користування якою належить третій особі, прокурор посилається на пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, яким передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які згідно статті 48 Лісового кодексу України, затверджуються в установленому порядку територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Прокурор вважає, що право постійного користування третьої особи спірною земельною ділянкою, на якій розміщений дитячий табір «Чайка», підтверджується матеріалами лісовпорядкування третьої особи, проведеними Київською лісовпорядною експедицією у 2007 році.

Прокурор також вважає, що право постійного користування землею третьої особи підтверджується Державним актом на право постійного користування землею 1965 року, виданим Виконавчим комітетом Сумської міської ради депутатів трудящих Сумському лісгоспу.

Прокурор, посилаючись на статтю 393 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується, вважає, що пункт 7 додатку № 2 до рішення Сумської міської ради (першого відповідача) від 03.06.2009 року № 2674-МР має бути визнаний незаконним, а відтак і договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі того рішення 23.02.2010 року між відповідачами, має бути визнаний недійсним.

Крім того, прокурор зазначає, що цільове призначення спірної земельної ділянки, визначене в рішенні першого відповідача як землі рекреаційного призначення, суперечить дійсному цільовому призначенню, оскільки відповідно до інформації Управління Держкомзему у м. Суми, земельна ділянка надана за рахунок земель лісового фонду, а тому, на думку прокурора, відповідно до статті 55 Земельного кодексу України - це земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Перший відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заперечує проти позову, посилаючись, зокрема, на введення в дію з 01.01.2002 року чинного Земельного кодексу України, яким було встановлено для землекористувачів обов'язок щодо відповідного оформлення прав землекористування, у зв'язку з чим на підставі рішення першого відповідача від 29.09.2004 року № 947-МР між відповідачами було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 16.11.2006 року за № 040661201228.

Оспорюваним прокурором рішенням (пункт 7 додатку № 2 до рішення № 2674-МР від 03.06.2009 року) перший відповідач поновив договір оренди з другим відповідачем на землях рекреаційного призначення під розміщеним оздоровчим табором «Чайка» в м. Сумах по вул. Піщанській, 72-1, терміном на 10 років.

Перший відповідач наполягає на тому, що спірним рішенням він саме поновив договір оренди землі, переданої другому відповідачеві в користування раніше, керуючись статтею 33 Земельного кодексу України, а відтак не міг спірним рішенням порушити статті 84, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та статті 18, 27, 31, 46 Лісового кодексу України, оскільки не передавав земельну ділянку, яка вже була передана раніше, яка вже була визначена на місцевості і яка вже мала власний кадастровий номер.

Перший відповідач також зазначає, що відповідно до листа Сумського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель від 05.11.1982 року № 5-05/3551 відведення земельної ділянки площею 7,3767 га в урочищі «Сосняк» відбувалося за погодженням та дозволу Міністерства лісового господарства УРСР. Також, відповідно до даного листа, первинне відведення земельної ділянки відбувалося до 1982 року, оскільки у 1982 році другому відповідачеві було відведено 4,2 га під розширення вже існуючої площі піонерського (дитячого оздоровчого) табору «Чайка».

У 2006 році раніше відведену земельну ділянку, що перебувала в користуванні другого відповідача з радянських часів, було оформлено, відповідно до вимог чинного земельного законодавства, в користування на умовах оренди.

Перший відповідач зазначає, що прокурор у позовній заяві вказує на порушене право постійного користування спірною землею третьої особи, але належних доказів на підтвердження такого права прокурор (позивач) суду не надав.

Другий відповідач у своєму відзиві на позов заперечує проти позовних вимог прокурора, вважає їх такими, що не відповідають законодавству та не ґрунтуються на належних доказах. Твердження прокурора, що земельна ділянка, на якій розташований оздоровчий дитячий табір «Чайка», перебуває в постійному користуванні третьої особи і першим відповідачем порушено право постійного землекористування третьої особи не відповідає дійсності.

Другий відповідач надав суду докази відведення йому рішенням № 403 від 08.04.1953 року Виконкому Сумської обласної Ради депутатів трудящих під будівництво піонерського табору на 200 місць земельної лісової ділянки площею 4 гектара у 57 кварталі урочища «Сосняк» з виключенням цієї ділянки з державного лісового фонду. У рішенні № 403 від 08.04.1953 року, зокрема, зазначено, що Сумське управління лісового господарства вважає доцільним відведення вищезгаданої ділянки з виключенням її з державного лісового фонду.

Крім того, другий відповідач надав суду докази відведення йому згідно розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 14.10.1982 року № 578-р (пункт 2 додатку № 21) та наказу Міністерства лісового господарства Української РСР від 26.10.1982 року № 316 4,2 га (з них вкритих лісом 3,2 га) для розміщення піонерського табору «Чайка». В розпорядженні та наказі зазначено про вилучення цієї земельної ділянки з держлісфонду та безпосередньо із земель Сумського спец лісгоспу Мінлісгоспу УРСР (ліси І групи). Умови надання земельної ділянки: в довгострокове користування, з правом вирубування дерев під габарити забудови.

Другий відповідач також надав суду для огляду оригінал (в матеріали справи - копію) державного акту на право користування землею серії Б № 018192 1985 року, який видано другому відповідачеві у тому, що за ним як землекористувачем закріплюються в безстрокове і безоплатне користування 10,2 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана під розширення піонерського табору «Чайка».

Третя особа у своїх письмових поясненнях наполягає на тому, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2007 року лісовий масив, у якому розміщений дитячий табір «Чайка», що є власністю другого відповідача, входить до складу лісового фонду та знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні третьої особи у кварталі 57, виділах 1,3, а тому, на думку третьої особи, другий відповідач зобов'язаний був укласти з третьою особою договір тимчасового користування лісами.

Третя особа також зазначає, що його право постійного користування підтверджується також актом про право постійного користування від 01.01.1965 року і відповідно до довідки 6-зем в користуванні третьої особи на території Сумської міської ради знаходиться 1936,1 га, у тому числі і спірна земельна ділянка.

Третя особа вважає рішення першого відповідача про поновлення договору оренди земельної ділянки незаконним, оскільки ділянка знаходиться у державній власності та у постійному користуванні третьої особи і приймати рішення про вилучення та передання в користування таких ділянок має Кабінет Міністрів України, а не орган місцевого самоврядування.

Тому третя особа підтримує позовні вимоги прокурора.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Прокурор не зазначив у своїй позовній заяві орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, оскільки вбачає правові підстави для звернення прокурора з позовною заявою як позивача у зв'язку з тим, що Державна інспекція сільського господарства у Сумській області позбавлена повноважень звернення до господарського суду з такими позовними вимогами, а своє звернення до господарського суду з позовною заявою в якості позивача прокурор мотивує тим, що незаконна передача у користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави саме у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Така мотивація звернення прокурора з позовною заявою як позивача з посиланням на порушення інтересів держави у сфері контролю земельних ресурсів (тобто на порушення інтересів держави в особі Державної інспекції сільського господарства у Сумській області) та на відсутність у Державної інспекції сільського господарства у Сумській області повноважень звернення до господарського суду з такими позовними вимогами є безпідставною, необґрунтованою та неправомірною.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна інспекція сільського господарства України (далі - Держсільгоспінспекція), згідно статті 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011 (далі - Положення).

Статтею 6 Положення передбачено, що Держсільгоспінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в областях.

Згідно пункту 1 статті 4 Положення, Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Аналогічні положення містяться у пункті 4.1 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 року № 770.

Згідно частини четвертої статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 року № 963-ІV, державний контроль за використанням та охороною земель, дотримання вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, законодавство чітко визначає повноваження Держсільгоспінспекції при здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель та шляхи реалізації цього контролю.

З наведених нормативних актів випливає, що правом розпорядження земельними ресурсами Держсільгоспінспекція не наділена, а отже у неї відсутні права або інтереси, які стосуються розпорядження земельними ділянками, зокрема, спірною земельною ділянкою, а відтак Держсільгоспінспекція не є органом уповноваженим здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, позбавленим повноважень звернення до господарського суду з позовною заявою як позивач.

Прийняття першим відповідачем спірного рішення та укладення відповідачами спірного договору не позбавляє Державну інспекцію сільського господарства в Сумській області можливості здійснювати свої функції як контролюючого органу, а відтак не порушує його права і законні інтереси.

Аналогічної позиції дотримується Вищій господарський суд України в постанові від 12.03.2014 року у справі № 5002-33/5439-2011 (реєстраційний № 37940102).

З огляду на вищевикладене, прокурор безпідставно та необґрунтовано визначив себе як позивача у своїй позовній заяві, з якою він звернувся на захист інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, що здійснює Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, яка позбавлена повноважень звернення до господарського суду з такою позовною заявою.

За таких обставин прокурор є неналежним позивачем у даній справі, що тягне за собою самостійну підставу для відмови в позові, оскільки прокурор не довів суду факту порушення інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель в особі Державної інспекції сільського господарства в Сумській області через відсутність у якої повноважень звернення до господарського суду прокурор звернувся до господарського суду як позивач.

Поряд з цим прокурор стверджує у своїй позовній заяві, що оспорювані ним рішення та договір порушують право власності держави та право постійного користування третьої особи на земельні ділянки лісогосподарського призначення. Прокурор вважає, що компетентним органом, наділеним повноваженнями розпоряджатися лісовими земельними ділянками, у тому числі приймати рішення про поновлення договорів оренди таких ділянок, є Кабінет Міністрів України, посилаючись на статтю 27 Лісового кодексу України та статей 122, 149 Земельного кодексу України.

У той же час, посилаючись на частину шосту статті 31 Лісового кодексу України, прокурор зазначає, що повноваженнями щодо прийняття рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності на відповідній території, а також містах обласного значення наділені обласні державні адміністрації.

Обґрунтовуючи своє твердження стосовно порушення відповідачами права власності держави та права постійного користування спірною земельною ділянкою третьою особою, прокурор посилається на пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, яким передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Поряд з цим прокурор у своїй позовній заяві зазначає, що матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища (частина четверта статті 48 Лісового кодексу України).

Однак матеріали лісовпорядкування третьої особи (ДП «Сумське лісове господарство»), виготовлені у 2007 - 2008 роках Київською лісовпорядною експедицією, на які посилається прокурор як на документи, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками, згідно пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, не затверджені в установленому порядку територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства та не погоджені з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища всупереч вимогам частини четвертої статті 48 Лісового кодексу України в редакції, чинній у період виготовлення згаданих матеріалів лісовпорядкування.

За таких обставин вищезгадані матеріали лісовпорядкування третьої особи, на які посилається прокурор як на документи, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками у порядку, визначеному пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, у тому числі спірною земельною ділянкою, не є належними та допустимими доказами у даній справі, оскільки не відповідають вимогам до таких матеріалів лісовпорядкування, визначеним частиною четвертою статті 48 Лісового кодексу України.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідно до статті 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування мають бути обов'язково затверджені та погоджені відповідними органами виконавчої влади, а матеріали лісовпорядкування третьої особи не затверджені і не погоджені в установленому законом порядку, то вони не можуть бути визнані судом належними і допустимими доказами наявності у третьої особи права постійного користування земельними лісовими ділянками, згідно пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

З огляду на вищевикладене, не відповідає дійсності твердження прокурора та третьої особи, що спірна земельна ділянка відноситься до складу земель лісогосподарського призначення, оскільки, згідно статті 5 Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі , зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства .

Спірна земельна ділянка, на якій розташований дитячий оздоровчий табір «Чайка» (з 1953 року - піонерський табір «Чайка»), не використовується для потреб лісового господарства.

Матеріалами справи підтверджується, що Виконавчий комітет Сумської обласної Ради депутатів трудящих рішенням № 403 від 08.04.1953 року «Про відвід земельної ділянки Сумському ордена Леніна машинобудівному заводу ім. Фрунзе під будівництво піонер-табору» вирішив відвести під будівництво піонер-табору на 200 місць Сумському ордена Леніна машинобудівному заводу ім. Фрунзе (другий відповідач є його правонаступником) 4 гектари в урочищі «Сосняк» 57-го кварталу з виключенням його з держлісфонду (а.с. 239).

Радою Міністрів Української РСР розпорядженням від 14.10.1982 року № 578-р прийняті пропозиції облвиконкомів про вилучення з користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспзагів та інших землекористувачів 1507,99 гектара земель і про надання їх підприємствам, установам та організаціям під будівництво зрошувальних і осушувальних систем, промислових і сільськогосподарських об'єктів, автошляхів, ліній електропередачі, житла та для інших потреб на умовах і в розмірах згідно з додатками № 1-31 (а.с. 197).

Згідно пункту 2 додатку № 21 до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 14.10.1982 року № 578-р, Сумському машинобудівному виробничому об'єднанню імені М.В. Фрунзе для розміщення піонерського табору «Чайка» надано 4,2 га (з них вкритих лісом 3,2 га), які вилучаються із земель Сумського спецлісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР (ліси 1 групи), в довгострокове користування з правом вирубки дерев під габарити забудови (а.с. 198).

Міністерство лісового господарства Української РСР наказом від 26.10.1982 року № 316 «Про вилучення земель держлісфонду для державних і громадських потреб» на виконання розпорядження Ради Міністрів УРСР від 14.10.1982 року № 578-р наказало начальникам обласних управлінь лісового господарства і лісозаготівель ( у тому числі: Сумського Т. Парасенку) вилучити земельні ділянки держлісфонду загальною площею 88,84 га і надати їх підприємствам, установам і організаціям на умовах та в розмірах згідно з додатками № 1-7 (а.с. 199).

Згідно додатку № 5 до наказу Міністерства лісового господарства Української РСР від 26.10.1982 року № 316, Сумському машинобудівному виробничому об'єднанню імені М.В. Фрунзе для розміщення піонерського табору «Чайка» відводиться 4,2 га (з них вкритих лісом 3,2 га) із земель Сумського спецлісгоспзагу (ліси 1 групи) в довгострокове користування з правом вирубування дерев під габарити забудови (а.с. 200).

В матеріалах даної справи міститься також лист (а.с. 55) Сумського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель від 05.11.1982 року № 5-05/3551, адресований Сумському спецлісгоспзагу, в якому вказано: «На виконання розпорядження РМ УРСР від 14.10.1982 року № 578-р та наказу Мінлісгоспу УРСР від 26.10.1982 року № 316 здійсніть відвід земельної ділянки площею 4,2 га, у т.ч. вкритої лісом 4,2 га, розташованої в урочищі «Сосняк» у кв. 57 діл. 3 та кв. 96 діл. лісопаркової госпчастини зеленої зони м. Суми, Сумського лісництва, Сумського спецлісгоспзага під розширення піонерського табору «Чайка» Сумському машинобудівному виробничому об'єднанню ім. М.В. Фрунзе. Відвід здійсніть у довгострокове користування з правом рубки дерев під габарити будівель і споруд за рахунок інших рубок по госпрозрахунковій діяльності.».

В судовому засіданні у даній справі було оглянуто оригінал, а до матеріалів справи долучено копію Державного акту на право користування землею Б № 018192 1985 року (а.с. 102-105), виданого Сумському машинобудівному об'єднанню ім. М.В. Фрунзе, правонаступником якого є другий відповідач, Виконавчим комітетом Сумської районної ради депутатів трудящих у тому, що за землекористувачем (другим відповідачем) закріплюються у безстрокове і безоплатне користування 10,2 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є складовою частиною цього акту. Земля надана під розміщення піонерського табору «Чайка». Акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 50.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка під розміщеним на ній дитячим оздоровчим табором «Чайка», який є власністю другого відповідача, не входить до складу державного лісового фонду (вона виключена з держлісфонду) і не є лісовою ділянкою, оскільки згідно статті 1 Лісового кодексу України, лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Спірна земельна ділянка поступово з 1953 року по 1985 рік вилучалась з держлісфонду і надавалась (відводилась) другому відповідачеві під будівництво та розширення піонерського (оздоровчого) дитячого табору «Чайка», а відтак з того часу не використовується для ведення лісового господарства і не є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, а також не знаходиться у постійному користуванні третьої особи (ДП «Сумське лісове господарство»), оскільки вилучена (виключена) з державного лісового фонду та з земель Сумського спецлісгоспзага.

Земельна ділянка надавалась (виділялась) другому відповідачеві по мірі забудови її будівлями і спорудами дитячого оздоровчого (піонерського) табору «Чайка» відповідно до діючого на той час законодавства.

Зокрема, відповідно до частини першої та другої статті 16 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 року, в редакції, що діяла на час видачі другому відповідачеві державного акту на право безстрокового користування землею серії Б № 018192, надання земельних ділянок у користування здійснюються в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Земельного кодексу УРСР 1970 року, надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки, що і було здійснено при наданні (відведенні) спірної земельної ділянки другому відповідачеві - земельна ділянка вилучалася з державного лісового фонду та з користування Сумського спецлісгоспзагу.

Як уже зазначалось вище, матеріали лісовпорядкування третьої особи, на які посилається прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог, не є належним та допустимим доказом права постійного користування спірною земельною ділянкою третьою особою як лісовою ділянкою державного лісового фонду, оскільки оглянуті в судовому засіданні 16.10.2014 року матеріали лісовпорядкування 2007 - 2008 років не затверджені та не погоджені, як того вимагає частина четверта статті 48 Лісового кодексу України у чинній на той час редакції.

Не є належним доказом права постійного користування спірною земельною ділянкою третьої особи і Державний акт на право постійного користування землею 1965 року, виданий Сумському лісгоспу, оскільки у ньому не враховані вищезгадані вилучення земельної ділянки з держлісфонду, які підтверджені належними та допустимими доказами, згаданими вище.

Крім того, згідно пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є саме планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які у третьої особи не затверджені та не погоджені у встановленому порядку і не можуть бути належними та допустимими доказами.

Слід також відмітити, що третя особа не виконала вимог ухвали суду від 22.12.2014 року у даній справі і не подала суду ні доказів затвердження та погодження в установленому порядку матеріалів лісовпорядкування, ні доказів, що вона є правонаступником Сумського лісгоспу, якому в 1965 році був виданий акт на право постійного користування землею.

Таким чином, спірна земельна ділянка з 1982 року у повному обсязі була вилученою із земель державного лісового фонду, знаходиться у правомірному користуванні другого відповідача та розміщена в межах міста Суми, що підтверджується, зокрема, викопіюванням з генерального плану міста Суми (а.с. 244), а також оглянутим у судовому засіданні 14.01.2015 року оригіналом Технічного звіту по встановленню в натурі міської межі міста Суми, шифр 13.01.3049, 1992-1993 років Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України.

З 01.01.2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25.01.2001 року № 2768-ІІІ.

Частиною другою статті 92 Земельного кодексу України, в редакції на час набрання ним чинності, було передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції на час набрання ним чинності, було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Оскільки другий відповідач на час набрання чинності Земельним кодексом України не належав до державних підприємств, виникла необхідність оформити право оренди земельної ділянки під оздоровчим дитячим табором «Чайка» замість права користування нею.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, що діяла у 2002-2004 роки до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Оскільки земельна ділянка під оздоровчим дитячим табором «Чайка» знаходилася в межах міста Суми, другий відповідач звернувся до Сумської міської ради щодо оформлення права оренди зазначеної земельної ділянки.

Рішенням Сумської міської ради від 16.10.2002 року № 131-МР «Про затвердження меж і розмірів земельних ділянок за підприємствами, установами, організаціями м. Суми», в тому числі, був затверджений розмір раніше наданої в користування другому відповідачеві земельної ділянки під оздоровчим дитячим табором, а саме 7,3767 га.

Рішенням Сумської міської ради від 29.09.2004 року № 947-МР «Про надання в оренду земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і підприємцям, затвердження прибудинкових територій та внесення змін до рішень Сумської міської ради» земельна ділянка під оздоровчим дитячим табором «Чайка» була надана другому відповідачеві в оренду строком на 5 років.

А рішенням від 03.06.2009 року № 2674-МР «Про надання в оренду, поновлення терміну користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям і підприємцям» Сумською міською радою було поновлено другому відповідачеві термін оренди земельної ділянки на 10 років.

Крім того, відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3613-111, відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Відповідно до пункту 12 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.08.2014 року № НВ-5901358532014, земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:18:018:0011 площею 7,3767 га, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Піщанська, 72-1, є комунальною власністю та належить до земель рекреаційного призначення (а.с. 107-110).

Отже, другий відповідач отримав земельну ділянку під дитячим оздоровчим табором «Чайка» у користування відповідно до діючого на той час законодавства. Сумською міською радою було лише здійснено переоформлення права користування земельною ділянкою другим відповідачем на право її оренди.

Відповідно, Сумська міська рада прийняттям рішень від 29.09.2004 року № 947-МР та від 03.06.2009 року № 2674-МР, а також укладенням договорів про оренду земельної ділянки від 18.07.2006 року та від 23.02.2010 року не порушувала ні чинного законодавства, ні права користування третьої особи земельною ділянкою під оздоровчим дитячим табором «Чайка», оскільки земельна ділянка не перебуває в користуванні третьої особи та не є земельною ділянкою державного лісового фонду, не є земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Після вилучення спірної земельної ділянки з державного лісового фонду, зважаючи, що вона розташована в межах міста Суми, перший відповідач (Сумська міська рада) правомірно розпоряджається нею.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на все вищевикладене, позовні вимоги прокурора у даній справі є безпідставними, необґрунтованими та неправомірними, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 29, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 19.01.2015 року.

Головуючий суддя П.І. Левченко

Суддя І.В. Зайцева

Суддя В.Л. Котельницька