Ухвала

від 16.12.2014 по справі 2а-1654/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/29293/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року

у справі № 2а-1654/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє» (далі - ТОВ «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС; відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004752310/0 від 23 червня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано неправомірністю формування товариством податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі підписаних неуповноваженою особою податкових накладних.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги. Визнано протиправним та скасовано оскаржуваний акт індивідуальної дії.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2011 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє» з питань правильності визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ювента Сіті Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне бюро «Авіто» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трісс-Будіндустрія» за весь період діяльності, за результатами якої складено акт № 6/2380/19359465 від 10 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004752310/0 від 23 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 019 984,00 грн. (679 989,00 грн. - основний платіж, 339 995,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) внаслідок необґрунтованого віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Інформаційне бюро «Авіто».

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що спірні податкові накладні видано контрагентом позивача не за підписом керівника товариства, а за підписами інших осіб, що підтверджується висновками судово-почеркознавчих експертиз, проведених в рамках кримінальної справи № 56-1937.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та задовольняючи їх, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що фактичне виконання ТОВ «Інформаційне бюро «Авіто» послуг з пошуку потенційних покупців автомобілів престижного класу виробництва США та сприяння в просуванні оригінальних автоаксесуарів на ринку аналогічних товарів в Україні відповідно до договору № 6 від 15 травня 2007 року підтверджується: актами приймання-передачі робіт (надання послуг), які конкретизують зміст та обсяг кожної господарської операції з надання маркетингових послуг, зокрема, вказують на успішні угоди з конкретними юридичними та фізичними особами, які придбали автомобілі, перелік та інформацію про потенційних покупців тощо; податковими накладними; банківськими виписками.

Проте, колегія суддів вважає висновки, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції передчасними, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас певні недоліки первинних документів, в тому числі податкових накладних, зокрема, їх підписання неуповноваженою особою, є свідченням недобросовісності контрагента та, у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій, не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Разом з тим, неналежним чином оформлені первинні документи не може бути підставою для формування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг.

А відтак, з метою підтвердження правомірності формування платником податку даних податкового обліку необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Отже, в даному випадку судовим інстанціям слід було звернуту особливу увагу на з'ясування обставин реальності здійснення спірних господарських операцій, зокрема, перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості контрагента позивача виконати обумовлені договором послуги як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

Також, з'ясуванню підлягає факт проведення контрагентом переговорів з потенційними покупцями автомобілів престижного класу виробництва США щодо можливості укладання відповідних договорів шляхом витребування ділової переписки, роздруківок телефонних розмов, результатів проведених ТОВ «Інформаційне бюро «Авіто» робіт у вигляді відповідних висновків, звітів виконавця тощо.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2011 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.