Постанова

від 15.01.2015 по справі 810/6955/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року 810/6955/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-аналітичний центр "РАДА" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичний центр «Рада» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002202201/3848 від 21 листопада 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю, незаконністю прийняття податкових повідомлень-рішень з огляду на помилковість і необґрунтованість висновків податкової перевірки про недійсність, фіктивність і нікчемність угод укладених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ «Севан».

Товариство з обмеженою відповідальністю « Інформаційно-аналітичний центр «Рада» не погоджується з висновками перевірки Державної податкової інспекції в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судове засідання представник позивача не прибув, проте через канцелярію суду надав клопотання в якому просив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі та заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин та враховуючи положення ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд адміністративної справи було здійснено у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 22.10.2014 р. № 595, виданого ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області, головним державним ревізором-інспектором відділу камеральних перевірок управління податкового аудиту, Савинець Оленою Вікторівною, на підставі статей п.п.75.1.2., п.75.1, ст.75, п.79.2. ст..79 Податкового кодексу України, проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичного центру «Рада» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ ВКФ «Севан» код ЄДРПОУ 19407075, за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р., за результатами якої складено Акт від 28.10.2014 р. № 3436/10-16-22-09/37851123.

Відповідно, до висновків акту перевірки відповідачем, зокрема встановлено порушення:

- п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст. 187, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, 200.1, ст.. 200, п. 201.6-201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 11585 грн. за березень 2014 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0002202201/3848 від 21.11.2014 р., згідно з яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 17 377,50 грн. (основне зобов'язання - 11575 грн., штрафні санкції - 5792,50 грн).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали матеріали акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ВКФ «Севан», згідно з яким контрагент позивача має ознаки фіктивного підприємства.

Проте, суд не може погодитись із правомірністю дій податкового органу щодо нарахування Товариству додаткових податкових зобов'язань з податку на додану вартість з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи основними видами діяльності позивача є: дослідження й експериментальні розробки у сфері біотехнологій; дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук; дослідження кон"юктури ринку та виявлення громадської думки.

Судом встановлено, що між ТОВ «Інформаційно - аналітичний центр «Рада (Замовник) та ТОВ ВКФ «Севан» (Виконавець) були укладені договори надання послуг № 03-03 від 03.03.2014р., № 20-02 від 20.02.204р. та № 14-03 від 14.03.2014р., згідно з якими замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику (позивачу) послуги щодо переведення файлів із pdf форматів у формати MS Office; відбору та аналізу фактів оскарження рішень відомств з інтелектуальної власності за 2010 - 2013 роки; відбору та аналізу актуальних досягнень у галузі інформаційних та педагогічних наук.

На підтвердження виконання договорів та реальності здійснення господарських операцій представником позивача надано до суду копії договорів, протокол узгодження договірної ціни, акти надання послуг (додаток до договору №03-03), податкові накладні, платіжні доручення, акти здачі-приймання наданих послуг від 06.03.2014р. та 27.03.2014 р., технічні вимоги на надання послуг.

Судом оглянуто вищезазначені документи та встановлено, що вони оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників, відтиски мокрих печаток та відповідають нормам чинного законодавства.

Також судом встановлено, що на час проведення перевірки заборгованості позивача перед контрагентом немає.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1. ст..14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст..39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушеннями вимог ст..201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.

При цьому в п.187.1. ст.187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше :а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а разі постачання товарів/ послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця/замовника належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 ПК України.

Згідно з п.184.1. ст..184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на час виписки податкових накладних ТОВ ВКФ «Севан» був зареєстрований як платник податку на додану вартість і відповідно мав право на здійснення операцій з ПДВ.

Також, судом досліджено податкові накладні, виписані контрагентом позивача, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають встановленій законодавством формі.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі спірних господарських операцій підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України, Порядку заповнення податкової накладної, що були підписані особою, яка мала право на здійснення даних господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач в акті перевірки вказує на господарські відносини позивача з невідомими йому ТОВ «Альфа - Київбуд», та ТОВ «О.Л.Д. ТРАНС». Крім зазначення в акті перевірки, існування даних правовідносин позивача з вищезазначеними підприємствами, не підтверджується жодними первинними документами.

Згідно ч. 2.ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідачем не надано підтвердження існування правовідносин ТОВ Інформаційно - аналітичного центру «Рада» з ТОВ «Альфа - Київбуд» та ТОВ «О.Л.Д. ТРАНС», тож суд дійшов до висновку, що позивач не мав фінансово - господарських операцій із вказаними підприємствами.

Відповідач стверджує про фіктивність та нікчемність проведених господарських операцій, виходячи з акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ВКФ «Севан» від 04.08.2014 р. № 405/22-03/38098173, а також вказує на відсутність у ТОВ ВКФ «Севан» адміністративно-господарських засобів, необхідних для виконання договорів та те, що інформація зазначена в актах виконаних робіт носить загальний характер.

На думку суду, твердження відповідача, щодо наявності відомостей про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань у ТОВ ВКФ «Севан» безпідставні і не обґрунтовані, оскільки обставини відсутності у контрагента трудових та/або матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних ресурсів, чи обмеження права укладання субдоговорів.

Надаючи правову оцінку господарським відносинам між ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Рада» та ТОВ ВКФ «Севан» при укладанні та виконанні договорів, які на переконання відповідача є нікчемними суд зазначає наступне.

Відповідно до ст..202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1- ч.3 , ч.5, ч.6. ст..203 цього Кодексу є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, держаної або приватної власності, правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами, правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В Акті перевірки ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 28.10.2014 р. № 3436/10-16-22-09/37851123 немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ВКФ «Севан» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання договору.

Відповідачем також не надано до суду доказів визнання правочину між позивачем та контрагентом у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Відповідно до ст..1. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Так, в матеріалах справи наявні оформлені належним чином договори, акти здачі-приймання робіт (послуг), податкові накладні, платіжні доручення, які містять відомості про господарські операції позивача з контрагентом.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави та право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що був сформований на основі фактичного здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні вищезазначені документи, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який знаходиться в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрований платником податку на додану вартість протягом перевіряю чого періоду, суд вважає помилковим доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит.

З огляду на той факт, що під час під дослідження матеріалів справи, судом не виявлено обставин, наданих відповідачем, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаними операціями, суд дійшов до висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Позивач надав суду всі докази для спростування висновків, викладених в акті перевірки та повністю довів правомірність власної позиції.

За таких обставин, суд, проаналізувавши сукупність зібраних доказів та матеріалів справи, встановивши, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки є необґрунтованими, непідтвердженими, та не відповідають фактичним обставинам справи, а податкове повідомлення-рішення від 21.11.2014 р. № 0002202201/3848 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1. ст..94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 листопада 2014 року № 0002202201/3848.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно - аналітичний центр «Рада» (код ЄДРПОУ 37851123) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.