Постанова

від 15.04.2015 по справі 810/6955/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6955/14 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичний центр «РАДА» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «РАДА» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року № 0002202201/3848.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області було подано апеляційну скаргу, в якій просили скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція не може підтримати таку правову позицію, з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інформаційно-аналітичного центру «Рада» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ ВКФ «Севан» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 28.10.2014 року № 3436/10-16-22-09/37851123.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст. 187, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, 200.1, ст. 200, п. 201.6 - 201.8 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 11 585 грн. за березень 2014 року.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 21.11.2014 року № 0002202201/3848, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 17 377,50 грн. (основне зобов'язання - 11 575 грн., штрафні санкції - 5 792,50 грн).

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, судова колегія виходить з наступного.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ «Інформаційно - аналітичний центр «Рада (замовник) та ТОВ ВКФ «Севан» (виконавець) були укладені договори надання послуг № 03-03 від 03.03.2014 року, № 20-02 від 20.02.2014 року та № 14-03 від 14.03.2014 року, згідно з якими замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику (позивачу) послуги щодо переведення файлів із pdf форматів у формати MS Office; відбору та аналізу фактів оскарження рішень відомств з інтелектуальної власності за 2010 - 2013 роки; відбору та аналізу актуальних досягнень у галузі інформаційних та педагогічних наук.

На підтвердження виконання договорів та реальності здійснення господарських операцій представником позивача надано до суду копії договорів, протокол узгодження договірної ціни, акти надання послуг (додаток до договору № 03-03), податкові накладні, платіжні доручення, акти здачі-приймання наданих послуг від 06.03.2014 року та 27.03.2014 року, технічні вимоги на надання послуг.

Разом з тим, в акті надання послу від 28 березня 2014 року до договору № 03-03 від 03 березня 2014 року, вказано, що результати наданих послуг з переведення файлів формату pdf форматів у формати MS Office та редагування тексту передані замовнику в електронному вигляді

В свою чергу, матеріали справи не місять жодного документу або матеріального носія, який містять в собі вихідну інформацію про надання послуги в електронному чи паперовому вигляді, що в свою чергу передбачено вимогами Закону України « Про інформацію».

Так, відповідно до ст. 27 вказаного Закону документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві

Одержана інформаційна продукція (послуги) надається замовнику на матеріальних носіях, в якості останніх можуть використовуватись документи, магнітна, кіно-, відео-, фотоплівка та інше.

Окрім того, позивачем також не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження факту використання наданих послуг у власній господарській діяльності ТОВ «ІАЦ «Рада».

Наявні в матеріалах справи акти приймання виконаних робіт без підтвердження самого факту виконання таких робіт вказує на те, що акти є неналежними та недостатніми доказами підтвердження реального виконання вчинених правочинів. Крім того, як зі змісту самого договору, так і з акту неможливо встановити конкретність змісту наданих послуг.

За п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6. ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, необхідно з'ясувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до листа від 02.06.2011 року встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п. 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт відсутності реальності господарських операцій позивача та його контрегента, окрім зазначеного вище також підтверджується актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ВКФ «Севан», згідно з яким контрагент позивача має ознаки фіктивного підприємства.

Крім того, саме факт реальної, а не «зафіксованої на папері (в акті)» передачі товарів (робіт, послуг) від виконавця до замовника відсутній. Отже, правочин, вчинений між позивачем та його контрагентом не створює юридичних наслідків.

Наведені вище у своїй сукупності свідчить виключно про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами та проведення їх виключно «на папері» без реального настання наслідків виконання сторонами господарського зобовязання, що свідчить про правомірність прийняття відповідачем спірного рішення та відсутність правових підстав для його скасування.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог апелянт, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийняття спірного рішення.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи щодо задоволених позовних вимог, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з постановленням нової про відмову в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 року - скасувати та постановити нову, якою в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.