Постанова

від 21.01.2015 по справі 910/170/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа№ 910/170/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Лазаренко Ю.Г.,дов. від 31.12.2014 №554,

від відповідача Сенчило В.В., дов. від 20.05.2014 №33,

розглянувши апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Чайка» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014

(дата підписання - 10.11.2014)

у справі №910/170/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Чайка»

про стягнення 220127,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач) до Житлово-будівельного кооперативу «Чайка» (далі - відповідач) про стягнення 220127,13 грн задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 50547,28 грн основного боргу, 40,26 грн інфляційних втрат, 4615,82 грн 3% річних, 551,89 грн пені, 5054,72 грн штрафу та 1216,19 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано здійснення відповідачем оплат за період з 01.12.2010 по 30.11.2013 в сумі 27724,30 грн та безпідставно відхилено твердження про оплату коштів за вказаний період в сумі 254583,73 грн. Крім того, на думку відповідача, місцевий господарський суд мав застосувати строки позовної давності за період з 01.10.2007 по 08.01.2011, а не по 01.11.2010, оскільки позивач звернувся з позовом до суду 08.01.2014. Відповідач, також, заперечує проти існування інфляційних втрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.01.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.13 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 08.12.2014) позивачу - 11.12.2014 та відповідачу - 13.12.2014, долучені до матеріалів справи.

Позивач також не погодившись з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 скасувати в частині відмови в стягненні 141014,28 грн боргу за гаряче водопостачання та водовідведення та нарахованих сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, постановити нове рішення, яким задовольнити позов в оскаржуваній частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач зобов'язаний платити позивачу за надання послуг з постачання питної води, що йде на підігрів та її відведення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.01.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.13 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 08.12.2014) позивачу - 11.12.2014 та відповідачу - 13.12.2014, долучені до матеріалів справи.

19.01.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача.

21.01.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача.

У судовому засіданні 21.01.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги ЖБК «Чайка», просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги ПАТ АК «Київводоканал», просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 скасувати в частині відмови в стягненні 141014,28 грн боргу за гаряче водопостачання та водовідведення і нарахованих сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, постановити нове рішення, яким задовольнити позов в оскаржуваній частині; заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а відповідача - задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У статтях 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказано, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Як зазначено у статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У ч.1 ст. 903 ЦК України вказано, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2003 між ВАТ "АК "Київводоканал", правонаступником якого виступає ПАТ "АК "Київводоканал", та ЖБК "Чайка" укладено договір №01819/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), відповідно до якого постачальник (позивач) забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин, а абонент (відповідач) сплачує вартість наданих послуг за тарифами відповідно до умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила).

Згідно п.п. 2.2, 2.3 договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору. Абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акта.

У відповідності з п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, представником постачальника спільно з представником абонента.

Положеннями п. 3.3 договору сторони погодили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил № 65 (на даний час п. 5.29 Правил № 190).

Абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента (п. 3.4 договору).

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5 договору).

Пунктом 3.6 договору визначено, що постачальник щомісяця виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно договору.

Відповідно до п. 4.1 договору сторонами було погоджено сплату штрафу абонентом у розмірі 10% від несплаченої суми за безпідставну відмову від оплати наданих послуг.

За несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (п. 4.2 договору).

Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.7.1 договору).

У статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

З наявного в матеріалах справи розрахунку позивача вбачається, що відповідачу у період з 01.10.2007 по 30.11.2013 за кодом 3-467 - водопостачання та водовідведення холодної води та за кодом 3-50647 - водопостачання та водовідведення гарячої води було надано послуг на загальну суму 687429,24 грн (без врахування 6533,85 грн знижки, 13496,58 грн переплат та 475837,25 грн оплат):

498149,97 грн за питну холодну воду та стоки (код 3-647, за період з 01.10.2007 по 30.11.2013) (без врахування 4920,85 грн знижки, 3852,46 грн переплат та 412002,98 грн оплат) та

189279,27 грн за питну воду, що йде на підігрів та її відведення (код 3-50647, за період з 01.10.2007 по 30.11.2013) (без врахування 1613,00 грн знижки, 9644,12 грн переплат та 63834,27 грн оплат),

з яких відповідачем сплачено 475837,25 грн (412002,98 грн за питну холодну воду та стоки й 63834,27 грн за питну воду, що йде на підігрів та її відведення).

Таким чином, за розрахунком позивача у відповідача утворилась заборгованість в сумі 191561,56 грн, з яких 77373,68 грн за питну холодну воду та стоки та 114187,88 грн за питну воду, що йде на підігрів та її відведення.

Відповідно до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (на підставі якого втратили чинність Правила користування системами комунального водопостачання у містах і селищах України, затверджені наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65) суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі, або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, враховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ними за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З довідки СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» від 03.03.2014 №029/22/1/2063 «Про балансову належність» вбачається, що теплопостачання житлового будинку ЖБК «Чайка» на вул.. Маршала Жукова,45 забезпечується від окремо розташованого ЦТП на вул.. Маршала Жукова, 45-а, який перебуває у володінні та користуванні (на балансі) СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго».

В матеріалах справи відсутні докази, що на балансі відповідача знаходяться теплові пункти (котельні).

Таким чином, відповідач не має змоги контролювати обсяги холодної води для підігріву, що надаються в теплові пункти ПАТ "Київенерго", та їх використання оскільки лічильники холодної води для підігріву встановлено в виносних теплових пунктах, до яких відповідач доступу не має. Теплові пункти в основному є груповими, лічильники, встановлені в них, обліковують витрати води в декількох будинках та зовнішніх мережах, по яких гаряча вода подається в будинки і які не контролюються та не обслуговуються відповідачем. Нарахування мешканцям проводяться за надані послуги з централізованого гарячого постачання по тарифу гарячої води. Тому, відповідач не може приймати до уваги обсяги холодної води, яка ним безпосередньо не використовується, не обліковується, не контролюється і на отримання якої договір не укладався.

З розрахунку позивача вбачається, що він нараховував суми до сплати за воду, яка надходить для підігріву до бойлерів, що не перебувають на балансі відповідача. Однак, суд першої інстанції вірно зазначає, що договір між позивачем та відповідачем передбачає постачання питної води і не містить зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його балансі, у вигляді гарячої води.

Чинний договір між позивачем та відповідачем від 12.02.2003 №01819/4-03 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі не регулює відносини між позивачем та відповідачем з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої та сплати її споживчої вартості за приладом обліку, встановленого на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно абонентський номер 3-50647. Зміни до договору сторонами не вносились.

Крім того, 01.01.1999 між відповідачем та ПАТ "Київенерго" укладено договір №690201 про постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді. Енергопостачальна організація зобов'язалась постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби, в тому числі, гарячого водопостачання протягом року, а абонент зобов'язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.п.1.1, 2.2.1, 2.3.1 договору №690201).

За таких обставин, оскільки підстави позову пов'язані з невиконанням відповідачем умов договору щодо оплати поставленої питної води, а постачання холодної води для виготовлення гарячої та її оплата не регулюється умовами договору від 12.02.2003 №01819/4-03, враховуючи умови договору від 01.01.1999 №6902001, визначення вартості наданих послуг повинно здійснюватися виходячи з даних показників лічильника, зареєстрованого за абонентським номером 3-647.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Як зазначено у ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. 2.6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги з централізованого постачання гарячої води повинні відповідати вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Таким чином, виставлення ВАТ АК "Київводоканал" платежів за холодну воду, що використовується для вироблення/створення комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води, є порушенням законодавства. Оплата послуг з постачання гарячої води, яку вимагає ВАТ АК "Київводоканал", не відповідає Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правилам надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та умовам договору від 01.01.1999 №690201, укладеного між відповідачем та ПАТ "Київенерго".

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки ПАТ "АК "Київводоканал" не має достатніх правових підстав здійснювати нарахування за питну воду, що йде на підігрів, та вимагати оплати 92498,33 грн боргу, то стягненню підлягає борг в сумі 77373,68 грн за послуги з постачання холодної питної води та її відведення.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Однак, 25.02.2014 відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, в якій просив застосувати строки позовної давності відносно позовних вимог про стягнення заборгованості за період 01.10.2007 по 01.10.2010 по коду 3-647.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що строк позовної давності в три роки за вимогами про стягнення з відповідача за надані з 01.10.2007 по 30.11.2013 послуги за договором по коду 3-647 збіг 01.10.2010, тоді як позов подано до суду 08.01.2014. Обґрунтованих підстав пропуску строку позовної давності позивач не навів.

Відповідач сплачував частково тільки ту суму, яку визнавав, що не свідчить про переривання строку позовної давності.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 20.11.2013 у справі №910/10579/13, від 30.01.2014 у справі №910/12493/13, від 19.02.2014 у справі №910/10575/13.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення холодної води, надані за період з листопада 2010 року по листопад 2013 року включно становить 50547, 28 грн. В задоволенні решти вимоги про стягнення боргу за надані послуги слід відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі, що сплив позовної давності слід розпочинати з дати звернення позивача до суду, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права (ч.1 ст.261 ЦК України), а не з моменту подачі позову до суду шляхом зворотного відрахування.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін. Відрахування строку позовної давності з дати, що визначається шляхом зворотного відрахування від дати звернення до суду з позовом суперечать вимогам закону і не застосовується судом (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Крім того, судом першої інстанції, відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення 21689,55 грн за послуги відведення води, що йде на підігрів за період з березня 2012 року по листопад 2013 року, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Пунктом 1.4 Правил №190 встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37 (далі - Правила №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правила №37 поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - підприємства).

Як визначено у п. 1.4 Правил №37, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації. Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 Правил №37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у відповідача за кодом 3-50647, за яким обліковуються холодна вода, яка йде на виготовлення гарячої води, та стоки гарячої води, зазначено позивачем заборгованість за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води в сумі 92498,33 грн та заборгованість за стоки гарячої води в сумі 21689,55 грн.

Враховуючи викладене вище, вимога позивача про стягнення з відповідача 21689,55 грн вартості послуг з приймання стоків гарячої води, яка є однією із складових за кодом 3-50647 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення про відмову в цій частині позову - скасуванню.

Строк позовної давності до суми боргу за послуги відводу гарячої води не застосовується, оскільки він заявлений до стягнення за період з березня 2012 по листопад 2013.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані у період з листопада 2010 року по листопад 2013 року послуги згідно умов договору по коду 3-647 на суму 50547,28 грн (з врахуванням застосування строку позовної давності), а також за надані послуги із приймання стічних вод по коду 3-50647 на суму 21689,55 грн, а всього на суму 72236,83 грн, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В іншій частині заявленої до стягнення заборгованості в сумі 119324,73 грн суд апеляційної інстанції відмовляє.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом першої інстанції не враховано здійснення відповідачем оплат за період з 01.12.2010 по 30.11.2013 в сумі 27724,30 грн та безпідставно відхилено твердження про оплату коштів за вказаний період в сумі 254583,73 грн. Такі твердження відповідача не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, як недоведені належними доказами.

Судом першої інстанції двічі призначалась економічна експертиза щодо вирішення питання стосовно обсягу та суми наданих позивачем послуг. Однак, сторони відмовились сплатити за проведення експертизи, а отже, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив справу за наявними матеріалами справи та здійснив власний розрахунок.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст.549 ЦК України).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пунктах 4.1, 4.2 договору зазначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої суми. За несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

ПАТ АК "Київводоканал" просить стягнути з відповідача:

8061,69 грн 3% річних (4615,82 грн 3% річних за холодну воду та її відведення, 3445,87 грн 3% річних за воду, яка йде на підігрів та її відведення),

930,09 грн пені (551,89 грн за холодну воду та її відведення, 378,19 грн пені за воду, яка йде на підігрів та її відведення),

417,63 грн інфляційних втрат (40,26 грн за холодну воду та її відведення, 377,37 грн за воду, яка йде на підігрів та її відведення) та

19156,16 грн 10% штрафу, нарахованих на суму боргу 191561,56 грн.

Враховуючи, що надані позивачем послуги підлягають оплаті лише в частині постачання холодної води, відведення холодної та гарячої води, до стягнення підлягають:

60,59 грн інфляційних втрат (40,26 грн за холодну воду та її відведення, 20,33 грн за відведення води, яка йде на підігрів),

5127,29 грн 3% річних (4615,82 грн 3% річних за холодну воду та її відведення, 511,47 грн 3% річних за відведення води, яка йде на підігрів),

717,44 грн пені (551,89 грн за холодну воду та її відведення, 165,55 грн пені за відведення води, яка йде на підігрів) та 7223,68 грн 10% штрафу, нарахованих на задоволену суму боргу 72236,83 грн.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ "АК "Київводоканал" підлягають частковому задоволенню.

Сторонами не надано належних доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 у даній справі підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про стягнення боргу в сумі 21689,55 грн за послуги з відведення води, що йде на підігрів за кодом 3-50647, та нарахованих на вказану суму боргу пені, інфляційних втрат, 3% річних та 10% штрафу, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Чайка» залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2014 справі №910/170/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення боргу в сумі 21689,55 грн за послуги з відведення води, що йде на підігрів за кодом 3-50647, та нарахованих на вказану суму боргу пені, інфляційних втрат, 3% річних та 10% штрафу, прийняти нове рішення в цій частині та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Чайка» (м. Київ, вул.. Маршала Жукова, буд.45, код 22872870) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (м. Київ, вул.. Лейпцизька, буд.1-А, код 03327664)

72236 (сімдесят дві тисячі двісті тридцять шість) грн 83 коп. основного боргу,

60 (шістдесят) грн 59 коп. інфляційних втрат,

5127 (п'ять тисяч сто двадцять сім) грн 29 коп. 3% річних,

717 (сімсот сімнадцять) грн 44 коп. пені,

7223 (сім тисяч двісті двадцять три) грн 68 коп. 10% штрафу,

1707 (тисяча сімсот сім) грн 30 коп. судового збору за подання позовної заяви,

245 (двісті сорок п'ять) грн 55 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині позову відмовити».

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/170/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій