Постанова

від 02.04.2015 по справі 910/170/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року Справа № 910/170/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: Герасименко І.В., дов. № 317 від 31.03.2015 року;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року

у справі № 910/170/14 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до житлово-будівельного кооперативу "Чайка"

про стягнення 220 127,13 грн.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Чайка", просило стягнути з відповідача 191 561,56 грн. боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 417,63 грн. інфляційних втрат, 8 061,69 грн. 3% річних, 19 156,16 грн. штрафу, 930,09 грн. пені (т. 1, а.с. 4-7).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням житлово-будівельним кооперативом "Чайка" своїх зобов'язань за договором № 01819/4-03 від 12.02.2003 року щодо оплати наданих послуг.

Заявою від 24.02.2014 року житлово-будівельний кооператив "Чайка" просив застосувати строк позовної давності та зменшити суму основної заборгованості на 69 690,03 грн. (т. 2, а.с. 1).

Ухвалами господарського суду міста Києва від 25.03.2014 року, від 05.08.2014 року у справі призначалась судова економічна експертиза та зупинялось провадження у справі (т. 2, а.с. 243-244, 258-260).

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року (суддя Бондаренко Г.П.) позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу "Чайка" 50 547,28 грн. основного боргу, 40,26 грн. інфляційних втрат, 4 615,82 грн. 3% річних, 551,89 грн. пені, 5 054,72 грн. штрафу. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 19-23).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року (головуючий Рябуха В.І., судді Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 21 689,55 грн. боргу за послуги з відведення води, що йде на підігрів за кодом 3-50647 та нарахованих на вказану суму боргу пені, інфляційних втрат, 3% річних та 10% штрафу скасовано, прийнято нове рішення у вказаній частині та викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, згідно якої стягнуто з житлово-будівельного кооперативу "Чайка" 72 236,83 грн. основного боргу, 60,59 грн. інфляційних втрат, 5 127,29 грн. 3% річних, 717,44 грн. пені, 7 223,68 грн. штрафу та судовий збір (т. 3, а.с. 77-88).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим судовим актом, публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 119 324,73 грн. основного боргу, 357,04 грн. інфляційних втрат, 2 934,40 грн. 3% річних, 212,65 грн. пені, 11 932,48 грн. штрафу скасувати, справу у вказаній частині направити на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 3, а.с. 96-101).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.03.20105 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.04.2015 року (т. 3, а.с. 94-95).

У судове засідання 02.04.2015 року представник відповідача - житлово-будівельного кооперативу "Чайка" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - житлово-будівельного кооперативу "Чайка".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.02.2003 між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") та житлово-будівельним кооперативом "Чайка" було укладено договір № 01819/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та водовідведення (прийняття каналізаційних стоків, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин), а абонент зобов'язався сплачувати вартість наданих послуг згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65 (т. 1, а.с. 8-9).

Згідно п. п. 2.2, 2.3 договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору. Абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акта.

Відповідно до п. 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Відповідно до п. 3.4 договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органом виконавчої влади у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Згідно п. 3.5 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що постачальник щомісяця виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно договору.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої суми. За несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 7.1 договору визначено, що він є безстроковим та діє до моменту розірвання.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 10.01.2002 року № 2918-III "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з:

- підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням;

- підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;

- об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;

- власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Частиною 2 ст. 22 Закону України від 10.01.2002 року № 2918-III "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що на споживачів покладений обов'язок своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 32 Закону України від 10.01.2002 року № 2918-III "Про питну воду та питне водопостачання" за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 року № 65 (які діяли на момент укладення договору та які вказані сторонами у договорі щодо порядку користування питною водою і приймання стічних вод) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року № 65 втратив чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України

наказу № 190 від 27.06.2008 року (який набрав чинність з 18.10.2008 року), яким затверджені в новій редакції Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, якими також визначено порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Згідно п. 3.1, 5.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення за період з 01.10.2007 року по 30.11.2013 року по коду 3-647 в обсязі 275 584,38 куб. м. загальною вартістю 498 149,97 грн. та по коду 3-50647 - 112 151,38 куб м. вартістю 187 666, 27 грн.

Судами встановлено, що житлово-будівельний кооператив "Чайка" зобов'язання за договором № 01819/4-03 від 12.02.2003 року виконало частково, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість по коду 3-647 у розмірі 77 373, 68 грн. та по коду 3-50647 у розмірі 114 187, 88 грн.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, дійшли висновку про відмову у вимогах про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з жовтня 2007 року по жовтень 2010 року включно та стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за вказаний період.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача у розмірі 50 547, 28 грн. за послуги з водопостачання та водовідведення, спожиті у період з 01.11.2010 року по 30.11.2013 року включно доведена, останнім не оплачена, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині та задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій у відповідній частині.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 01.01.1999 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та житлово-будівельним кооперативом "Чайка" було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690201, відповідно до умов якого енергопостачальна організація прийняла на себе зобов'язання постачати абоненту теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення - у період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах, вказаних у окремому додатку № 1 до договору, а абонент, в свою чергу, додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку та проводити своєчасну сплату у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

Згідно довідки СВП "Київські теплові мережі" публічного акціонерного товариства "Київенерго" від 03.03.2014 року № 029/22/1/2063 "Про балансову належність" теплопостачання житлового будинку житлово-будівельного кооперативу "Чайка" на вул. Маршала Жукова,45 забезпечується від окремо розташованого ЦТП на вул. Маршала Жукова, 45-а, який перебуває у володінні та користуванні (на балансі) СВП "Київські теплові мережі" публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Пунктом 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи зміст договору № 01819/4-03 від 12.02.2003 року та договір № 690201 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.1999 року, лист № 029/22/1/2063 від 03.03.2014 року, дійшли висновку, що укладеним договором № 01819/4-03 від 12.02.2003 року не було врегульовано питання щодо постачання питної холодної води для виготовлення гарячої, облік якої мав здійснюватись за приладами обліку.

З огляду на викладене місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення 114 187, 88 грн. заборгованості за послуги з постачання питної холодної води для виготовлення гарячої та водовідведення.

Апеляційна інстанцій, змінюючи рішення місцевого господарського суду, задовольнила вимоги позивача про стягнення з житлово-будівельного кооперативу "Чайка" 21 689,55 грн. вартості послуг з приймання стоків гарячої води, яка є однією з складових за кодом 3-50647 та, відповідно, змінила розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суди попередніх інстанцій у порушення вищезазначених вимог процесуального права прийняли як належні докази банківські виписки по рахунку (т. 2, а.с. 93-176), не дослідивши, за яким саме договором відповідачем здійснювалась оплата за воду і каналізацію.

З огляду вищенаведене, висновки судів про розмір основної заборгованості є такими, що не грунтуються на доказах, які б відповідали приписам ст. 34 ГПК України.

Також є передчасними висновки судів про те, що договором № 01819/4-03 від 12.02.2003 року не було врегульовано питання щодо постачання питної холодної води для виготовлення гарячої, з огляду на п. 2.3 даного договору, яким передбачено обов'язок відповідача надавати постачальнику інформацію, зокрема, про холодну воду для приготування гарячої.

Крім того, як зазначалось вище та встановлено судами, житлово-будівельним кооперативом "Чайка" було частково сплачено заборгованість у розмірі 63 834,27 грн. за кодом 3-50647 за питну воду, що йде на підігрів та її відведення.

На зазначену обставину суди попередніх інстанцій уваги не звернули та не дослідили, чи є часткова оплата таких послуг підтвердженням факту надання їх за договором № 01819/4-03 від 12.02.2003 року.

Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили об'єм поставленої позивачем житлово-будівельному кооперативу "Чайка" води та водовідведення у спірний період та, відповідно, не визначили їх вартість.

Також судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання виконання сторонами п. 3.5 договору № 01819/4-03 від 12.02.2003 року.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди не досліджували чинність договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690201 від 01.01.1999 року, пунктом 8.1 якого передбачено строк його дії до 31.12.1999 року.

Також матеріали справи містять копії документів (т. 1, а.с. 33-83) не засвідчених належним чином, відповідно до п. 5.27 Вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55 та ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Отже, прийняті у справі судові рішення грунтуються на неналежних доказах.

У порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України судові рішення не у повному обсязі містять доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Так, суди попередніх інстанцій не спростували посилання позивача на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, якою затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем), яким не є публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", і фізичною та юридичною особою (споживачем), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги).

Також суди не з'ясували, чи впливає на відносини сторін правова позиція, викладена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2010 року у справі № 2а-12540/09/2670 стосовного того, що публічне акціонерне товариство "Київенерго" здійснює нарахування лише за використану для підігріву води теплову енергію в гігакалоріях, тобто, виставляє споживачам рахунки тільки за підігрів води, а не за її постачання.

Крім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тій обставині, що предметом договору № 690201 від 01.01.1999 року, який укладено між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та житлово-будівельним кооперативом "Чайка", є постачання теплової енергії у гарячій воді та не з'ясували, хто постачає балансоотримувачу теплопунктів (публічному акціонерному товариству "Київенерго") холодну воду для підігріву, і що саме ця вода у вигляді гарячої надходить до кінцевого споживача, яким є відповідач у справі.

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року у справі № 910/170/14 скасувати.

Справу № 910/170/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало