Постанова

від 09.12.2014 по справі 808/6619/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року о 16 год. 48 хв.Справа № 808/6619/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Косицького С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів України у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

07 жовтня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів України у Запорізькій області і (далі - ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000701702 від 01.06.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, викладені в Акті перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року, які не відповідають дійсності. Позивач вказує на те, що отримані товари по взаємовідносинам з ТОВ «Технопромгруп» підтверджуються видатковими накладними, а розрахунок за товари здійснювались у безготівковій формі. Також зазначає, що операції з поставки товарів були належним чином оформлені, всі документи за ними були складені в момент проведення кожної господарської операції на бланках типової форми, мали обов'язкові реквізити, скріплені підписами відповідальних осіб і печаткою контрагентів, а сплата постачальнику податку на додану вартість в розмірі 11583,00 грн., в ціні придбання товару була підтверджена позивачем під час проведення перевірки надавши податковому органу податкові накладні. Позивач зазначає, що податкове повідомлення рішення винесене податковим органом є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивачем правильно визначено суми податкового кредиту та податкових зобов'язань в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.

В обґрунтування заперечень посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та на Акт перевірки № 32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року та зазначає, що до перевірки не було надано товаротранспортні накладні у зв'язку з чим немає доказів транспортування (переміщення) товару. Також до перевірки не надана технічна документація на придбані товари та довіреності на отримання товарів. Не надана первинна документації щодо оприбуткування та використання товарів у власній господарській діяльності. Таким чином відповідач зазначає, що доводи позивача, що до перевірки надані всі первинні документи, що підтверджують реальність операцій не підтверджуються доказами, і спростовуються актом перевірки.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

ОСОБА_3 01 жовтня 2007 року зареєстрований як фізична особа підприємець за адресою: 69035, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що підтверджується Свідоцтвом Серія НОМЕР_2 Про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця, копія якого наявна в матеріалах адміністративної справи.

На підставі п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до направлення від 17.05.2013 №648, виданого ДПІ в Орджонікідзевському районі головному державному податковому ревізору - інспектору І рангу відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ОСОБА_5, згідно наказу №570 від 17.05.2013 проведена документальна позапланова виїзна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (НОМЕР_1) з питань правильності визначення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоду 01.05.2012 по 30.09.2012 по взаємовідносинам з ТОВ «Технопромгруп» (код З7301047), відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку №1 до акта.

Перевірка проводилась 2 робочі дні з 17 травня 2013 року по 18 травня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення вимог п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України за період з 01.05.2012 по 30.09.2012 був завищений податковий кредит на суму ПДВ 11583,00 грн. в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму на суму 11583,00 грн., у т.ч. по періодах: травень 2012 року на суму 417,00 грн.; липень 2012 року на суму 333,00 грн.; вересень 2012 року на суму 10833,00 грн.

За наслідками перевірки складено Акт перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року.

01 червня 2013 року на підставі Акту перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року контролюючим органом стосовно позивача винесено податкове повідомлення-рішення №0000701702, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 11583,00 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 5791,50 грн.

25 червня 2013 року позивач звернувся до відповідача із запереченнями (вих.№б/н від 25 червня 2013 року) на Акт перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року.

08 липня 2013 року податковий орган надав відповідь №208/08-29-17-115, відповідно до якої заперечення позивача на Акт перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року залишено без розгляду.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №0000701702, винесеним Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів України у Запорізькій області 01.06.2013, Фізична особа підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ТОВ «Технопромгруп».

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Технопромгруп» до суду надано:

- рахунок фактура №СФ-0001467 від 10 липня 2012 року на товар (Пунсон) на загальну суму 2000,02 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 333,34;

- видаткову накладну №РН-001338 від 11 липня 2012 року на передачу позивачеві товару (Пуансон) на загальну суму 2000,02 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 333,34;

- податкову накладну №99 від 11 липня 2012 року на оподаткування товару (Пуансон) на загальну суму 2000,02 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 333,34;

- рахунок фактура №СФ-001932 від 06 вересня 2012 року на прес-автомат PUSU-40/2 у кількості 1,000 шт., на загальну суму 65000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 10833,33;

- видаткову накладну №РН-001813 від 18 вересня 2012 року на передачу позивачеві товару (прес-автомат PUSU-40/2 у кількості 1,000 шт.), на загальну суму 65000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 10833,33;

- податкова накладна №66 від 10 вересня 2012 року на оподаткування товару (прес-автомат PUSU-40/2 у кількості 0,461538 шт. ), на загальну суму 30000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 5000,00 грн.;

- податкову накладну №97 від 14 вересня 2012 року на оподаткування товару (прес-автомат PUSU-40/2 у кількості 0,538462 шт. ), на загальну суму 35000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 5833,33 грн.;

- рахунок фактура №СФ-0001995 від 21 травня 2012 року на виготовлення 4 пуансона та 2-х матриць, на загальну суму 2500,01 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 416,67 грн.;

- видаткову накладну №РН-001008 від 29 травня 2012 року на виготовлення 4 пуансона та 2-х матриць, на загальну суму 2500,01 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 416,67 грн.;

- податкову накладну №167 від 22 травня 2012 року на виготовлення 4 пуансона та 2-х матриць, на загальну суму 2500,01 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 416,67 грн.

Крім того, позивачем до суду надано банківські виписки, які свідчать про списання грошових коштів з розрахункового рахунку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за поставлені товари/послуги ТОВ «Технопромгруп» (а.с. 17, 18, 19, 20).

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Технопромгруп».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «Технопромгруп».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Технопромгруп».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товарів у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Технопромгруп» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року відповідач зазначає, що «…ФОП ОСОБА_3 до складу податкового кредиту відніс операції з ТОВ «Технопромгруп» (37301047), на загальну суму 11583,00 грн.(а.с.11)… ФОП ОСОБА_3 відніс до складу податкового кредиту податкові накладні на придбання товару (пуасон, виготовлення пуасона, виготовлення матриці, прес-автомат), проте до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, що свідчать про факт здійснення господарської операції (а.с.12)…». Відповідач, посилаючись на Акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 15.02.2013 №653/226/37301047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технопромгруп» (код ЄДРПОУ 37301047) щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2012 по 31.10.2012» (а.с.12) також зазначив, «…За результатами перевірки ТОВ «Технопромгруп» з питань документального підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2012р. по 31.10.2012р. встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій ТОВ «Технопромгруп» (код ЄДРПОУ 37301047) з 01.01.2012р. по 31.10.2012р. Факт відсутності у ТОВ «Технопромгруп» власних та орендованих транспортних засобів унеможливлює здійснення перевезень та як наслідок поставки товару від ТОВ «Технопромгруп» на адресу ФОП ОСОБА_3(а.с.12)…».

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ТОВ «Технопромгруп»: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, виписки з банків та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне отримання товару ФОП ОСОБА_3

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ТОВ «Технопромгруп», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Технопромгруп» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагента позивача та іншій суб'єктів господарювання по ланцюгу постачання, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ встановлено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Технопромгруп».

Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, що підтверджують факт постачання товарів ТОВ «Технопромгруп» на користь позивача та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем отриманих товарів.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження факту нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового рішення не є переконливими.

Факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що зафіксовано також актом перевірки, та підтверджує реальність господарських операцій.

Акт перевірки податкового органу не містить посилань щодо встановлених порушень стосовно форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з постачання товарів.

З огляду на вище зазначене, суд не погоджується із висновком податкового органу викладеного на 6-тій сторінці Акту перевірки податкового органу стосовно відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Технопромгруп» за перевіряємий період.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних спростовуються наданими позивачем податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачі, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, картками рахунку, платіжними дорученнями, та, суд окремо звертає увагу - товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, посвідченнями про відрядження.

Отже, зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та позбавлення права бюджетного відшкодування.

3. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно положень підпунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового Кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ТОВ «Технопромгруп» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з надання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, ФОП ОСОБА_3 мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з надання послуг між позивачем та ТОВ «Технопромгруп» в акті перевірки відсутні.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, банківських виписок, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ФОП ОСОБА_3 цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкове повідомлення-рішення відповідача №0000701702 від 01.06.2013, прийняте Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів України у Запорізькій області відносно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, є протиправним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №32/1702/18986063 від 18 травня 2013 року про порушення ФОП ОСОБА_3 п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати винесений Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкового повідомлення - рішення від 01.06.2013 року №0000701702.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві грн. сімдесят коп.)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара