Постанова

від 23.10.2014 по справі 810/5077/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року № 810/5077/14

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі судового засідання - Феленюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбут-Інвест» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбут-Інвест» з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2014 № 0002762202 та № 0002752202.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Енергозбут-Інвест» є юридичною особою, ідентифікаційний код 35875598, як платник податків перебуває на обліку в Броварській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Броварської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Енергозбут-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «БЕРІ.МОР» (код ЄДРПОУ 37505972) за період з 01.08.2011 по 31.10.2011, ТОВ «Логістична Лінія» (код ЄДРПОУ 37240629) за період з 01.11.2011 по 31.11.2011, ТОВ «Українська нафтова група» (код ЄДРПОУ 34424388) за період з 01.10.2011 по 31.11.2011, ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 35838069) за період з 01.04.2011 по 30.04.2011, TOB «АРСАНА» (код ЄДРПОУ 37044525) за період з 01.11.2010 по 31.07.2012.

За результатами перевірки складено Акт від 18.02.2014 № 125/22-02/35875598 (а.с. 30 - 45), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, а саме - встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбані ТМЦ у вказаних контрагентів, також не встановлено факту здійснення господарських операцій;

- п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ТОВ «Енергозбут-Інвест» зобов'язань з податку на додану вартість у перевіряємий період на загальну суму 46 674 грн.;

- пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 1390 ПК України, що призвело до заниження ТОВ «Енергозбут-Інвест» зобов'язань з податку на прибуток у перевіряємий період на загальну суму 52 425 грн.

На підставі вказаних висновків Акту перевірки Броварською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.03.2014:

- № 00027662202 (а.с. 46), яким ТОВ «Енергозбут-Інвест» збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 67 235,00 грн., з яких 45 674 грн. за основним платежем, та 20 561 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002752202 (а.с. 47), яким ТОВ «Енергозбут-Інвест» збільшено суму грошових зобов'язань з податку прибуток приватних підприємств у розмірі 58 688,00 грн., з яких 52 425 грн. за основним платежем, та 6 263 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження висновки податкового органу та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи такі висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, у перевіряємий період ТОВ «Енергозбут-Інвест» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «БЕРІ.МОР», ТОВ «Логістична Лінія», ТОВ «Українська нафтова група», ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» і TOB «АРСАНА».

Щодо взаємовідносин ТОВ «Енергозбут-Інвест» з ТОВ «БЕРІ.МОР» (попередня назва - ТОВ «Асторія Груп»), суд зазначає наступне.

Згідно договору від 01.09.2011 № 117 ТОВ «Асторія Груп» (продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Енергозбут-Інвест» (покупець) вугілля.

За наслідками виконання умов даного договору ТОВ «Енергозбут-Інвест» отримало від ТОВ «Асторія Груп» податкову накладну від 10.10.2011 № 1008 та видаткову накладну від 10.10.2011 № 12 на суму 90 000 грн., у т.ч. ПДВ - 15 000 грн.

Розрахунки між сторонами правочину здійснювались у безготівковій формі, заборгованість відсутня.

Суму ПДВ сплачену на користь ТОВ «Асторія Груп» позивачем віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період.

Вказані обставини не заперечувались сторонами та підтверджується відомостями викладеними в Акті перевірки (а.с. 32 - 33).

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з даним підприємством ґрунтуються на тому, що оперуповноваженим ВП ФП ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва встановлено відсутність ТОВ «Асторія Груп» за юридичною адресою, кількість працюючих - 0 осіб, підписи від імені директора підприємства ОСОБА_1 на податковій звітності виконано іншою особою.

Так, згідно висновків податкового органу ТОВ «Асторія Груп» здійснювало свою діяльність з метою надання податкової вигоди третім особам (а.с. 33).

Щодо взаємовідносин ТОВ «Енергозбут-Інвест» з ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ», суд зазначає наступне.

Згідно договору від 22.02.2011 № 22/02-2 ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» (продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ «Енергозбут-Інвест» (покупець) щебеневу продукцію та пісок.

За наслідками виконання умов даного договору ТОВ «Енергозбут-Інвест» отримало від ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» податкові накладні від 06.04.2011 № 35 на суму 14 700 грн., у т.ч. ПДВ 2 450 грн. та від 19.04.2011 № 199 на суму 18 625,34 грн., у т.ч. ПДВ - 3 104,22 грн., та видаткову накладну від 19.04.2011 № РН-000048.

Розрахунки між сторонами правочину здійснювались у безготівковій формі, заборгованість відсутня.

Суму ПДВ сплачену на користь ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» у ціні придбаного товару позивачем віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період.

Вказані обставини не заперечувались сторонами та підтверджується відомостями викладеними в Акті перевірки (а.с. 34 - 35).

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з даним підприємством ґрунтуються на тому, що працівниками ДПІ у Дарницькому районі м. Києва встановлено відсутність ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» за юридичною адресою, підписи на податковій звітності основного постачальника даного підприємства ТОВ Ніка Актів» від імені ОСОБА_2 виконано іншою особою.

Так згідно висновків податкового органу ТОВ «ДОРТРАНСКОМПАНІ» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціях з підприємствами постачальниками у розумінні ст. 188 ПК України, також ним безпідставно сформовано податкові зобов'язання на користь контрагентів-покупців та податковий кредит на користь контрагентів-продавців за квітень 2011 року.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Енергозбут-Інвест» з ТОВ «Арсана», суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, ТОВ «Енергозбут-Інвест» придбавало у ТОВ «Арсана» товар - вугілля.

За наслідками виконання господарських зобов'язань ТОВ «Енергозбут-Інвест» отримало від ТОВ «Арсана» видаткову накладну від 30.01.2012 № 182 (а.с. 87) та податкові накладні від 30.01.2012 № 182 (а.с. 92) на суму 35 000 грн., у т.ч. ПДВ - 5 833,33 грн., та від 13.01.2013 № 73 (а.с. 93) на суму 40 000 грн., у т.ч. ПДВ - 6 666,67 грн.

Розрахунки між сторонами правочину здійснювались у безготівковій формі, заборгованість відсутня.

Суму ПДВ, сплачену на користь ТОВ «Арсана» у ціні придбаного товару, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період.

Вказані обставини не заперечувались сторонами та підтверджується відомостями, викладеними в Акті перевірки (а.с. 35 - 36).

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з даним підприємством ґрунтуються на тому, що ТОВ «Арсана» має ознаки фіктивності, не мало змоги придбавати та продавати товари.

Так, згідно висновків податкового органу ТОВ «Арсана» безпідставно сформовано податкові зобов'язання та виписано податкові накладні.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Енергозбут-Інвест» з ТОВ «Українська нафтова група», суд зазначає наступне.

Згідно договору від 01.07.2011 № 11-30П ТОВ «Українська нафтова група» (постачальник) зобов'язується передати у погоджені строки, а ТОВ «Енергозбут-Інвест» (покупець) - прийняти і оплатити товар (нафтопродукти).

За наслідками виконання умов даного договору ТОВ «Енергозбут-Інвест» отримало від ТОВ «Українська нафтова група» податкову накладну від 18.10.2011 № 86 та видаткову накладну від 24.11.2011 № РН-0001396 на суму 21 717,50 грн., у т.ч. ПДВ - 3 619,58 грн.

Розрахунки між сторонами правочину здійснювались у безготівковій формі, заборгованість відсутня.

Суму ПДВ, сплачену на користь ТОВ «Українська нафтова група» у ціні придбаного товару, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період.

Вказані обставини не заперечувались сторонами та підтверджується відомостями викладеними в Акті перевірки (а.с. 38 - 39).

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з даним підприємством ґрунтуються на тому, що за жовтень 2011 року ТОВ «Українська нафтова група» сформувало податковий кредит, у т.ч. за рахунок ТОВ «Форт-Ойл».

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва встановлено, що у ТОВ «Форт-Ойл» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Українська нафтова група» відсутні об'єкти оподаткування по операціях з продажу товарів підприємствам-покупцям та придбання товарів у підприємств постачальників.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Енергозбут-Інвест» з ТОВ «Логістична Лінія», суд зазначає наступне.

Згідно договору від 02.07.2011 № 18 ТОВ «Логістична Лінія» (виконавець) зобов'язується виконати вантажно-розвантажувальні роботи, а також роботи пов'язані з переміщенням вантажу та прибиранням території, а ТОВ «Енергозбут-Інвест» (замовник) - підписати акти виконаних робіт та здійснити оплату послуг. Вартість вантажно-розвантажувальних робіт 1 т. складає 20 грн., у т.ч. ПДВ.

За наслідками виконання умов даного договору ТОВ «Енергозбут-Інвест» отримало від ТОВ «Логістична Лінія» податкову накладну від 24.11.2011 № 588 та видаткову накладну від 24.11.2011 № РН-0000002 на суму 60 000 грн., у т.ч. ПДВ - 10 000 грн.

Розрахунки між сторонами правочину здійснювались у безготівковій формі, заборгованість відсутня.

Суму ПДВ, сплачену на користь ТОВ «Логістична Лінія», у ціні придбаних послуг, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період.

Вказані обставини не заперечувались сторонами та підтверджується відомостями викладеними в Акті перевірки (а.с. 37).

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з даним підприємством ґрунтуються на тому, що згідно інформаційних баз ДПІ у Печерському районі м. Києва на час реєстрації статутний капі лат ТОВ «Логістична Лінія» складав 1 000 грн., у штаті підприємства рахується 0 осіб, основні фонди та транспортні засоби відсутні. Також одним з основних постачальників ТОВ «Логістична Лінія» є ТОВ «Укр Буд Сервіс», у якого відсутні трудові ресурси, виробниче обкладання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, сировина та матеріали для здійснення діяльності.

Так, згідно висновків податкового органу ТОВ «Логістична Лінія» здійснювало свою діяльність поза межами правового поля, а господарські взаємовідносини з контрагентами є фіктивними (а.с. 38).

У той же час суд, дослідивши документи, оформлені сторонами вказаних правочинів, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2, абз. 1 п.198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас, статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами.

Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочину, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Також відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, які покладено у основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано документи, що підтверджують факт придбання товару у вказаних підприємств.

Також при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується те, що предмет вказаних господарських операцій відповідає видам господарської діяльності позивача, переліченим в Акті перевірки (а.с. 31 - 32).

Щодо посилань податкового органу на невстановлення факту передачі товарів у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, належне враховуючи оприбуткування та підтверджене використання позивачем у своїй діяльності придбаних у контрагентів товарів, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочини між позивачем та його контрагентами є реальними, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбулись та потягли за собою реальні зміни у майновому стані їх учасників.

Отже, господарські взаємовідносини позивача з вказаними підприємствами здійснені в межах їх господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах щодо діяльності його контрагентів, та їх поставщиків.

Також суд зазначає, що згідно Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи, мали право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки у цій частині є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з його контрагентами є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони з клопотанням про відшкодування судових витрат не звертались, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 97, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 14.03.2014 № 0002762202 та № 0002752202.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 жовтня 2014 р.