Постанова

від 19.01.2015 по справі 910/20068/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р. Справа№ 910/20068/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Клименко О.А. (довіреність №00137/0/14-14 від 25.12.2014 р.)

від відповідача 1 - Пасічніченко Д.О. (довіреність №21/07 від 21.07.2014 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

на рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р.

у справі №910/20068/14 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант-Інвест»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс-Інвест»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант-Інвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс-Інвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 07.09.2012 р. №3-7-09/2012, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Укрміськбуд-Фінанс» (нова назва ТОВ «Укрфінанс-Інвест») та ТОВ «Адамант-Інвест».

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів справи, що призвело до необґрунтованого, неправового та невірного висновку суду.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати та позов задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився. Через відділ інформаційного забезпечення суду від відповідача 2 надійшов відзив в якому останній просив справу розглядати за відсутності представника ТОВ «Укрфінанс-Інвест».

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача 2.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 05.12.2014 р. та 22.12.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Через відділ інформаційного забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових пояснень по суті апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши думку представника відповідача 1, не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з його необгрунтованістю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.04.2010 р. між АТ ХК «Київміськбуд» (правонаступник - ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд») та ТОВ «Компанія з управління активами «ПІ ЕМ ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (правонаступник - ТОВ «Компанія з управління активами «Укрміськбуд-Фінанс», яке в свою чергу змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс-Інвест») було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 1/3/1/Б10-0037.

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу цінних паперів, продавець зобов'язувався передати у власність позивача, а позивач зобов'язався належним чином прийняти цінні папери, зазначені у пункті 1.2 договору купівлі-продажу цінних паперів і сплатити за них грошову суму, вказану в п. 1.2. договору - 34395045,15 грн.

Згідно п. 2.1 договору купівлі-продажу цінних паперів, позивач зобов'язався до 31 березня 2012 року включно сплатити продавцю грошові кошти, або здійснити розрахунки іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України в сумі, вказаній в п. 1.2. даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу цінних паперів, продавець зобов'язався в строк до 31 травня 2010 р. включно передати позивачу цінні папери, які є предметом цього договору. В момент передачі цінного паперу сторони підписують акт приймання-передачі.

07.09.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Укрміськбуд-Фінанс» (первісний кредитор) та відповідачем-1 (новий кредитор) було укладено договір купівлі-продажу права вимоги №3-7-09/2012.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінанс-Інвест» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Укрміськбуд-Фінанс».

Згідно п. 1.1. вказаного договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідач-2, який діє в інтересах Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Пі Ем Збалансований», відступає на користь відповідача-1, а відповідач-1 приймає належне відповідачу-2 право вимоги та набуває всіх прав відповідача-2 і стає кредитором у зобов'язаннях з боржником - Публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» за договором купівлі-продажу цінних паперів.

Пунктом 1.2. вказаного договору встановлено, що за цим договором відповідач-1 набуває право вимоги до позивача сплатити грошові кошти за договором купівлі-продажу цінних паперів у розмірі 925977,15 грн. без ПДВ, а також набуває всі інші права відповідача-2 у цих зобов'язаннях, а саме: право вимоги сплатити пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три відсотки річних та збитки порушенням зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів.

Право вимоги купується відповідачем-1 за ціною 925977,15 грн. без ПДВ, яка сплачується у строк до 31.12.2013 р. Ціна договору може бути сплачена частинами та в інший ніж грошові кошти спосіб, згідно з домовленістю сторін. (п. 3.1 договору).

Цей договір є договором купівлі-продажу права грошової вимоги, укладаючи його сторони діяли відповідно до ст.ст. 512-514, ч. 3 ст. 656 ЦК України. Цей договір не є договором факторингу чи будь-яким іншим правочином. (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 6.2. договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. (п. 6.2. договору).

Актом приймання-передачі від 07.09.2012 р. до договору, відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв право вимоги до позивача сплатити грошові кошти за договором купівлі-продажу цінних паперів у розмірі 925977,15 грн. без ПДВ, а також всі інші права відповідача-2 у цих зобов'язаннях, а саме: право вимоги сплатити пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три відсотки річних та збитки порушенням зобов'язання за договором купівлі-продажу цінних паперів.

В оплату за договором відповідачем-1 був переданий відповідачу-2 простий іменний вексель серії АА №2605094 на суму 925977,15 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що договір купівлі-продажу права вимоги №3-7-09/2012 від 07.03.2012 р., містить всі необхідні ознаки надання фінансової послуги, а саме послуг з факторингу та по своїй правовій природі є договором факторингу, тому, згідно з вимогами чинного законодавства відповідач-1 повинен був мати статус фінансової установи і отримати ліцензію на здійснення фінансових послуг.

До того ж, позивачем зазначено, що відповідно до оспорюваного договору, оплата винагороди здійснюється шляхом передачі векселя, що суперечить вимогам законодавства, яким передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконанні роботи, надані послуги.

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним вчинений між відповідачами договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. При цьому, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст. ст. 514, 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось вище, за умовами п. 1.1. договору № 3-7-09/2012 від 07.09.2012 р., первісний кредитор відступає на користь нового кредитора, а новий кредитор приймає належне первісному кредитору право вимоги та набуває всіх прав первісного кредитора і стає кредитором у зобов'язаннях з боржником - ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», попередня назва - акціонерне товариство Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - боржник) за договором купівлі-продажу цінних паперів № 1/3/1/Б10-0037 від 15.04.2010 р. (далі - основний договір).

Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Договір відступлення права вимоги також в практиці ділового обороту називається «договором цесії», а його суб'єкти відповідно «цедентом» (старий кредитор) та «цесіонарієм» (новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу (ст. 656 ЦК України). Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання), такі відносини регулюються також нормами про дарування. Також спеціальним договором, по суті спрямованим на передачу права вимоги, є договір факторингу.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами статті 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), тобто за договорами факторингу, на відміну від договорів купівлі-продажу права вимоги, плату одержує набувач прав вимоги (фактор).

За змістом ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлене договором або законом, тобто договір купівлі-продажу прав вимоги у загальному випадку є двостороннім договором.

Таким чином, в даному випадку, має місце правочин купівлі-продажу прав вимоги (а не факторингу), передбачений ч. 3 ст. 656 ЦК України, оскільки набувач прав вимоги не отримує плати, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо, а здійснює оплату набуття прав вимоги. При цьому у підтвердження оплати набуття прав вимоги за договором № 3-7-09/2012 від 07.09.2012 р. відповідач 1 надав суду належним чином засвідчену копію простого векселя Серія АА 2605094 на суму 925977,15 грн., що підтверджує виконання оспорюваного договору.

Відповідно до постанови Верховного Суд України від 10.07.2007 р. № 26/347-06-6531 «Про відмінності договорів факторингу та уступки права вимоги», поняття договору факторингу визначене в частині 1 статті 1077 ЦК України, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під уступку права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника). За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір направлений на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі у її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Отже, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу права вимоги № 3-7-09/2012 від 07.09.2012 р. не є договором факторингу, то для його укладання ТОВ «Адамант-Інвест» не потрібна відповідна ліцензія.

Слід зазначити, що у відповідності до п. 6.1. договору № 3-7-09/2012 від 07.09.2012 р., сторони узгодили, що даний договір є договором купівлі-продажу права грошової вимоги, укладаючи його сторони діяли відповідно до ст.ст. 512 - 514, ч. 3 ст. 656 ЦК України. Цей договір не є договором факторингу чи будь-яким іншим правочином.

Позивач не довів наявність тих обставин на підставі яких він просить визнати недійсним договір, а відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне дослідження обставин справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. у справі №910/20068/14 залишити без змін.

Справу №910/20068/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун