Постанова

від 20.01.2015 по справі 911/4218/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 911/4218/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Коржова П.С. - дов. №12/01 від 12.01.2015 р.

від відповідача не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК»

на рішення господарського суду Київської області

від 14.11.2014 р. (суддя Горбасенко П.В.)

у справі №911/4218/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Є.НОТ»

(далі - ТОВ «Є.НОТ»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК»

(далі - ТОВ «УТК»)

про стягнення 171 135,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 14.11.2014 р. у справі №911/4218/14, повний текст якого складено 18.11.2014 р., позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «УТК» на користь ТОВ «Є.НОТ» 100 000,00 грн. боргу за поставлений товар на підставі накладної №Е1162050 від 04.10.2013 р. згідно договору поставки обладнання №AGU07062013-16P від 07.06.2013 р. (далі - Договір), 50 069,80 грн. пені, 12 108,05 грн. 3% річних та 3 243,56 грн. судового збору. В задоволенні решти позову - відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права. За твердженнями апелянта, місцевим судом невірно застосовано норми ст.ст. 530, 612, 692 ЦК України, а також необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення технічної експертизи тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 р. апеляційну скаргу ТОВ «УТК» прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М. та призначено розгляд справи на 23.12.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено 20.01.2015 року.

Представник апелянта в судове засідання повторно не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи з мотивів неможливості забезпечення явки представника ТОВ «УТК».

Відповідно до ст. 99 ГПК України справи в апеляційній інстанції переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням ряду особливостей. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується наданими суду першої інстанції правами.

Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (ст. 28 ГПК України).

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім в судовому засіданні через перебування його в іншому судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, адже учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства тощо.

Оскільки представника відповідача повідомлено про час та місце розгляду справи, що підтверджує його клопотання про відкладення розгляду справи на інше число, неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за необхідне справу розглянути за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «Є.НОТ» звернулося з позовом до ТОВ «УТК» про стягнення 171 135,21грн. заборгованості, з яких: 100 000 грн. - борг за поставлений товар на підставі накладної №Е1162050 від 04.10.2013 р. згідно Договору; 59 027,16 грн. - пеня; 12 108,05грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за Договором тощо.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог й прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд посилався на те, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу, а відповідачем прийнято товар на суму 3 560 491,08 грн., що підтверджується матеріалами справи, відповідачем обов'язок з оплати отриманого товару виконано частково на суму 3 460 491,08 грн., що також підтверджується матеріалами справи, решту боргу в розмірі 100 000,00 грн. ним не сплачено, а відтак вважав, що вимоги про стягнення основної суми боргу та 3% річних на суму 12 108,05 грн. підлягають задоволенню. Разом з тим, суд першої інстанції на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України обмежив період нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тому вимогу про стягнення пені задовольнив частково на суму 50 069,80 грн. тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обгрунтованими.

Як встановлено матеріалами справи, 07.06.2013 р. між ТОВ «Є.НОТ» (постачальник) та ТОВ «УТК» (покупець) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, які визначено у специфікаціях обладнання (додатки), які є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Договором (п.п. 2.1, 2.2) встановлено, що загальна вартість обладнання на підставі Договору складається із суми вартості обладнання згідно специфікацій (додатків до Договору). Оплата поставки обладнання здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування покупцем загальної вартості обладнання на поточний рахунок постачальника у передбачений в специфікаціях обладнання (додатках) строк.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 Договору передача та приймання обладнання за номенклатурою, кількістю, комплектністю та зовнішнім виглядом здійснюється сторонами в місці поставки, визначеному п. 3.1. Договору або відповідному додатку до Договору, згідно накладної за участю представників постачальника та покупця. Уповноваженим представником постачальника вважається особа, яка передає обладнання за накладною та діє на підставі належним чином оформленої довіреності. Після підписання накладної представниками обох сторін претензії щодо кількості, асортименту, комплектності та зовнішнього вигляду обладнання не розглядаються та задоволенню не підлягають.

Додатком №1 до Договору погоджено специфікацію обладнання, а п.п. 1.2, 1.3 цього додатку встановлено, що покупець здійснює попередню оплату обладнання в розмірі 50% від загальної вартості обладнання, зазначеної в специфікації, протягом 15 календарних днів від дня підписання цього додатка. Другу частину платежу покупець здійснює в розмірі 50% від загальної вартості обладнання протягом 15 банківських днів з моменту письмового повідомлення про готовність відвантажити обладнання. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний банківських рахунок постачальника.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на суму 3 560 491,08грн., що підтверджується накладною №Е1162050 від 04.10.2013 р. на згадану суму, підписаною та скріпленою печатками обох сторін договору та довіреністю №30 від 03.10.2013 року. 17.06.2014 р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію №Е30 від 13.06.2014 р. про погашення заборгованості за Договором, що підтверджується описом вкладення у цінний листа від 17.06.2014 р. та фіскальним чеком №0884 від 17.06.2014 р. й яку відповідачем залишено без відповіді та задоволення.

Судом першої інстанції встановлено й апелянтом не спростовано, що відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару повністю не виконано, зокрема, сплачено позивачу 10.06.2013 р., 26.12.2013 р. та 20.01.2014 р. 1 780 246,00 грн., 780 245,08 грн. та 900 000,00 грн. відповідно, й таким чином всього на суму 3 460 491,08 грн. Ця обставина підтверджується банківськими виписками (а.с. 104-113).

З огляду на наведене, борг відповідача перед позивачем за поставлений товар на підставі накладної №Е1162050 від 04.10.2013 р. згідно Договору на суму 100 000,00 грн. є підтвердженим матеріалами справи та відповідачем не спростованим.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 ГК України). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на наведені положення закону та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір цього боргу відповідає фактичним обставинам справи, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про стягнення 100 000,00 грн. боргу за поставлений товар на підставі накладної №Е1162050 від 04.10.2013 р. є обґрунтованою й відповідно підлягає задоволенню.

Доводи апелянта стосовно того, що місцевим судом невірно застосовано норми ст.ст. 530, 612, 692 ЦК України, а також необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення технічної експертизи апеляційний господарський суд вважає безпідставними.

Інформаційним листом №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» судом касаційної інстанції надано роз'яснення, що відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У відповідності до п. 6.2 Договору, після підписання накладної представниками обох сторін претензії щодо кількості, асортименту, комплектності та зовнішнього вигляду обладнання не розглядаються та задоволенню не підлягають.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що підписуючи накладну №Е1162050 від 04.10.2013 р., відповідачем посвідчено факт отримання у власність поставленого позивачем товару, погоджено його кількість, асортимент, комплектність та зовнішній вигляд, а відтак обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті тощо.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

Приписами ст.ст.549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Передбачений ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється на підставі ст. 3 цього Закону від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім цього, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У випадку несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, передбачених пунктами 2.2 та 2.4 Договору, а також відповідним додатком до Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, згідно статті 625 ЦК України (п. 4.3 Договору).

З урахуванням наведених положень законодавства, Договору та періодів прострочення, апеляційний господарський суд здійснив власний перерахунок пені, 3% річних, й встановив, що місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 50 069,80 грн. та 3% річних в розмірі 12 108,05 грн.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК» залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 14.11.2014 р. у справі №911/4218/14 - без змін.

Матеріали справи №911/4218/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун