Постанова

від 20.01.2015 по справі 805/5271/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Хохленков О.В.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року справа №805/5271/14

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Василенко Л.А., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Елміко», Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі № 805/5271/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елміко» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елміко» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0016611502 по авансовому внеску з податку на прибуток приватних підприємств на суму 100368 грн. та штрафним санкціям на суму 25096,50 грн., задовольнити частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області № 0016611502 по авансовому внеску з податку на прибуток приватних підприємств на суму 100368 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Обидві сторони у справі подали апеляційні скарги.

Позивач, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просив постанову суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що авансовий внесок з податку на прибуток не є податком або збором в розумінні Податкового кодексу України, це є передплатою по майбутнім податковим зобов'язанням, а тому за його несплату не можуть бути застосовані штрафні санкції.

В свою чергу відповідач в апеляційній скарзі також посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і просив частково скасувати постанову суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що в ході проведеної перевірки було встановлено порушення відповідачем вимог п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України, яке полягає у заниженні грошового зобов'язання зі сплати авансового внеску з податку на прибуток за березень-листопад 2013 року. Це сталося в наслідок того, що позивач занизив розмір доходів від операційної діяльності за 2012 рік, що вплинуло на його зобов'язання здійснювати авансові внески в 2013 році. При винесенні рішення суд першої інстанції не звернув уваги, що авансові внески є грошовими зобов'язаннями, які позивач не сплачував у визначений законом строк, тому спірним податковим повідомленням-рішенням відповідач обґрунтовано визначив їх платнику податку із застосуванням штрафних санкцій.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Елміко» є юридичною особою та перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області з 02.10.2006 року.

Посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Елміко», за результатами якої відповідачем був складений акт від 10.12.2013 року № 1763/11-02/34627466, в якому зроблений висновок про порушення позивачем податкового законодавства шляхом заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток за 2012 рік на 11873 грн. та грошове зобов'язання з податку на прибуток (авансові внески) за березень - листопад 2013 року на 100386 грн.

23.12.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0016611502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 100386,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 25096,50 грн.

23.12.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0016591502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 11873,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2968,25 грн.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи та не є спірними.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення податкового законодавства було встановлено контролюючим органом під час перевірки. В той же час позивач сплатив нараховану в податковому повідомленні - рішенні № 0016611502 від 23.12.2013 року як авансові внески суму коштів в розмірі 100386 грн. відповідно до платіжного доручення № 69 від 11.02.2014 року на суму 196742,00 грн., тому вимога про скасування спірного рішення в частині основної суми підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині, що стосується суми штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що він застосований законно, оскільки суму податкового зобов'язання позивачу було визначено контролюючим органом.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову є обґрунтованими, а в частині задоволення позову рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 ст.14 ПК України, встановлено що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.36.1 ст.36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У відповідності до п.57.1 ст.57 ПК Украиїни, платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

У разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.

При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно.

Як було встановлено судами, позивачем за 2012 рік було подано декларацію з податку на прибуток, за якою доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2012 рік не перевищували 10 мільйонів гривень, в наслідок чого у позивача не виникало обов'язку в 2013 році здійснювати авансові внески з податку на прибуток.

Натомість, в наслідок проведеної відповідачем в грудні 2013 року перевірки було виявлено заниження об'єкту оподаткування за 2012 рік та встановлено, що об'єкт оподаткування перевищував 10 мільйонів гривень, що тягне обов'язок позивача з березня 2013 року сплачувати авансові внески.

Системний аналіз положень ст. 57 ПКУ у сукупності з приписами пунктів 14.1.156, 36.1 ПКУ дає підстави для висновку, що авансові платежі з податку на прибуток, які підлягають сплаті протягом звітного року, є саме грошовими зобов'язаннями з податку на прибуток, що підлягає розрахунку на підставі розрахунку щомісячних авансових внесків у складі річної декларації та підлягає обов'язковій сплаті протягом звітного періоду у визначеному законом порядку.

Доводи апелянта про те, що зобов'язання зі сплати авансових внесків з податку на прибуток не є податковими зобов'язаннями є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 ст.54 ПК України, передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, оскільки за результатами перевірки позивача відповідачем як контролюючим органом було встановлено порушення, яке потягло заниження з боку позивача податкових зобов'язань зі сплати авансових внесків з податку на прибуток за березень-листопад 2013 року, відповідач на законних підставах самостійно визначив позивачу суму грошових зобов'язань, які підлягали сплаті на час проведення перевірки, прийнявши спірне податкове повідомлення-рішення № 0016611502 від 23.12.2013 р.

При цьому колегія суддів зазначає, що при розгляді адміністративних справ суд повинен надавати оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень на час його прийняття.

В той же час, суд першої інстанції, скасовуючи спірне рішення в частині визначення основної суми грошового зобов'язання, безпідставно врахував обставину, а саме сплату суми податку з прибутку в лютому 2014 року за фактичними результатами операційної діяльності за звітний 2013 рік, яка виникла в подальшому вже після прийняття оспорюваного рішення і не може враховуватись для оцінки його правомірності.

Також колегія суддів звертає увагу, що набуття грошовими зобов'язаннями, визначеними спірним податковим повідомленням-рішенням, статусу узгодженими, не призведе до подвійного оподаткування одного і того самого об'єкту оподаткування, оскільки платник податків з урахуванням цих обставин має можливість відкорегувати свою податкову звітність за відповідний звітний період з урахуванням встановленого контролюючим органом обов'язку здійснювати позивачем авансові внески на протязі 2013 року та фактично розрахованого та сплаченого в лютому 2014 року податку на прибуток в сумі 196742 грн. за результатами господарської діяльності позивача за 2013 рік.

Щодо застосування штрафних санкцій суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, враховуючи, що відповідач самостійно визначив позивачу суму податкового зобов'язання, то ним правомірно застосована штрафна санкція у відношенні позивача в розмірі 25 відсотків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно, а суд першої інстанції при вирішенні справи помилково застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елміко» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі № 805/5271/14 скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Елміко» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

А.В. Гайдар