Постанова

від 20.01.2015 по справі 906/1273/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року Справа № 906/1273/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 30.10.14 р. у справі № 906/1273/14 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань"

до Спільно науково-виробничої фірми "Авгур" (м. Житомир)

про стягнення 338000,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне виробничо-комерційне підприємство "Ятрань" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до Спільної науково-виробничої фірми "Авгур" (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 338000 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.10.14 р. (а.с. 59-60) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 64-67) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 30.10.14 року у даній справі змінити. Зменшити розмір збитків, що підлягають стягненню з відповідача на 113600 грн.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що директор відповідача розтратила 40,8 т цукру, що перебував у її віданні, чим завдав позивачу шкоду на загальну суму 224400 грн.

Скаржник стверджує, що вироком суду не встановлено спричинення директором відповідача шкоди на суму 365400 грн. шляхом розтрати майна, отриманого згідно договору від 01.02.10 р.

Договір відповідального зберігання від 01.02.10 р., на який посилався господарський суд першої інстанції, є безтоварним, оскільки відповідач отримував цукор від позивача лише по договору від 27.04.09 р. № 27/04. А відтак, посилання суду першої інстанції на вказаний договір є безпідставним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 87) заперечив вимоги апеляційної скарги, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу директор позивача просив розглянути справу без участі представника позивача.

Представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Водночас, на електронну адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із станом здоров'я відповідача.

З урахуванням п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 апеляційний суд відхиляє письмове клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 27.04.2009 року між Приватним виробничо-комерційним підприємством "Ятрань" в особі директора Ільченко Вячеслава Дмитровича (поклажодавець) та Спільною науково-виробничою фірмою "Авгур" в особі директора Боровської Людмили Іванівни (зберігач) укладено договір відповідального зберігання тмц №27/04 (а.с.18).

Відповідно до умов Договору, поклажодавець передає, а зберігач зобов'язується прийняти на відповідальне збереження товарно-матеріальні цінності (ТМЦ): цукор буряковий у мішках по 50 кг у кількості 40000,00 тн. по ціні 5500,00грн., всього на суму 220000,00грн. (п. 1-1.4).

Зберігач зобов'язується забезпечити повну схоронність ТМЦ, що знаходяться на збереженні, гарантує їх отримання по першій вимозі поклажодавця, не проводити розвантаження та видачу ТМЦ без представника поклажодавця (п.3.2).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що зберігач несе відповідальність за належне збереження ТМЦ. У випадку нестачі ТМЦ зберігач відшкодовує поклажодавцю їх вартість на момент виявлення по ринковим цінам, але не менше суми, узгодженої у цьому договорі та накладній на протязі 5 днів.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: накладну № 1 від 28.04.09 р. (а.с. 26) та накладну № 2 від 26.05.09 р. (а.с. 27), колегія суду приходить до висновку, що на виконання умов договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято цукор-пісок у кількості 40,8 т.

В подальшому, 01 лютого 2010 між позивачем та відповідачем укладено договір відповідального збереження товарно-матеріальних цінностей за №01/02 від 01.02.2010 (а.с.19).

Відповідно до умов якого, поклажодавець передає, а зберігач зобов'язується прийняти на відповідальне збереження товарно-матеріальні цінності (ТМЦ): цукор буряковий у мішках по 50 кг у кількості 40,600 тн. по ціні 9000,00грн., всього на суму 365400 грн. (п. 1-1.4).

З матеріалів справи вбачається, що свої обов'язки по договору № 01/02, позивач виконав належним чином, передав на підставі довіреності №12 від 03.02.10 р. відповідачу цукор - пісок всього 40,6 т. на загальну суму 365400 грн., що підтверджується накладними № 1 від 03.02.10 р.

Крім того, на виконання умов договору, сторони підписали акт приймання-передачі товарних цінностей на зберігання № 01/02 від 01.02.10 р., що підтверджує передачу позивачем відповідачу 40,6 т цурку бурякового на загальну суму 365400 грн. (а.с. 30).

Однак відповідач, не виконав умови договору в частині зберігання та повернення майна - цукру бурякового в кількості 40,6 т на загальну суму 365400 грн., внаслідок чого завдано позивачу шкоду.

08.06.10 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 28 про виконання зобов'язання (а.с. 20), в якій вимагав повернути 40,6 т цукру бурякового, що є власністю позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково відшкодовано позивачу шкоду в сумі 27400 грн., а відтак заборгованість відповідача перед позивачем складає 338000 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Предметом договору зберігання можуть бути, як правило, рухомі речі, визначені індивідуальними ознаками, які не переходять у власність зберігача, і в окремих випадках на зберігання можуть передаватися речі з родовими ознаками.

Згідно з приписами статті 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Згідно ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Положеннями ст. 950 Цивільного кодексу України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах

Статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань відповідачем позивачу завдано шкоду, що є предметом розгляду по даній справі.

Відповідно частин першої, другої статті 1166 цього кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В силу статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Необхідно зауважити, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи і самими збитками.

Відсутність причинного зв'язку, вини, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 19.11.2013 у справі №296/95/12-к Боровську Л.І. визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України, на підставі якої, з застосуванням ст. 69 того ж КК, призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без конфіскації майна.

Вказаним вироком суду встановлено, що згідно договору відповідального збереження товарно-матеріальних цінностей (далі "тмц") від 27.04.2009 за № 27/04, укладеного між СНВФ "Авгур" та ПВКП "Ятрань", останнє передало на відповідальне збереження СНВФ "Авгур" цукор буряковий у кількості 40,8 т на загальну суму 220000грн.

Будучи учасником та працюючи директором СНВФ "Авгур", виконуючи свої функціональні обов'язки, діючи умисно, Боровська Л.І. розтратила 40,8 т цукру-піску, що був їй ввірений, на загальну суму 224 400 грн., чим заподіяла шкоду ПВКП "Ятрань" на вказану суму.

В задоволенні цивільного позову, заявленого директором ПВКП "Ятрань" Ільченком В.Д. до Боровської Л.І. про стягнення матеріального збитку на суму 365400грн., суд відмовив в зв'язку з тим, що відповідно до ст. 1172 ЦК України, згідно якої: п.1. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. п.3. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Враховуючи те, що Боровська Л.І. являється директором та включена до складу учасників фірми "Авгур", скоїла злочин під час виконання трудових обов'язків, а тому вказану шкоду належить відшкодовувати СНВФ "Авгур", а не самій Боровській Л.І., до якої заявлено позов. Крім того, суд роз'яснив цивільному позивачу, що він має право заявити цивільний позов до належного позивача в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.09.2014 по справі №296/716/14-ц у позові Приватному виробничо-комерційному підприємству "Ятрань" до Боровської Людмили Іванівни про стягнення 365400 грн. шкоди відмовлено за безпідставністю, оскільки позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача. Рішення суду набрало чинності 22.09.2014.

Даним рішенням суд визнав підтвердження обставини передачі позивачем відповідачу цукру в кількості 40,6 т вартістю 365400 грн. та часткове відшкодування відповідачем шкоди в сумі 27400 грн. (а.с. 53-55).

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 14.01.2014 по справі 296/95/12-к вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 19.11.2013 змінено. Вирок в частині цивільного позову скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у той же суд іншим суддею в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вимоги ст. 35 ГПК України, апеляційний суд констатує, що факти, встановлені вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 19.11.2013 р. та рішенням від 01.09.14 р. не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо завданої шкоди неправомірними діями відповідача, її розмір, причинний зв'язок між діями відповідача та збитками в розмірі 338000 грн., доведені в установленому законом порядку, а тому наявні підстави для настання господарсько-правової відповідальності.

Водночас, колегія суду не бере до уваги доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, що позивач передав відповідачу 40,8 т цукру на загальну суму 224400 грн., оскільки дане твердження спростовується, Договором № 01/02 від 01.02.10 р. (а.с. 19), актом приймання-передачі товарних цінностей на зберігання № 01/02 від 01.02.10 р. (а.с. 30), довіреністю №12 від 03.02.10 р. (а.с. 28) та накладною № 1 від 03.02.10 р. (а.с. 29), в яких зазначено, що позивач передав відповідачу цукор - пісок всього 40,6 т на загальну суму 365400 грн. Вказані докази підписані директором позивача та відповідача.

Інші доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи та до уваги судом не беруться.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував вимоги глави 82, ст. 1172 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 29.12.92 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 338000 грн. шкоди, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільно науково-виробничої фірми "Авгур" на рішення господарського суду Житомирської області від 30.10.14 р. у справі № 906/1273/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 30.10.14 р. у справі № 906/1273/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/1273/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.