Рішення

від 19.01.2015 по справі 911/5147/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р. Справа № 911/5147/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Жилі Б.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/5147/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА", ідентифікаційний код: 34972231, місцезнаходження: 03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 94-96,

до товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС", ідентифікаційний код: 20589354, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7,

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій,

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Синчанський С.О., який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 24.11.2014 року №241114;

від відповідача: Острянко М.М., який діє на підставі довіреності від 08.04.2014 року б/н, -

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю "ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА" (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС" (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки від 20.09.2012 року №110007-002 у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн. (сімсот тридцять три тисячі сорок вісім гривень 48 коп.), пені у сумі 79 252,02 грн. (сімдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 02 коп.), трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.) та інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором поставки від 20.09.2012 року №110007-002 щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим за Відповідачем утворилась заборгованість у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн. (сімсот тридцять три тисячі сорок вісім гривень 48 коп.), пені у сумі 79 252,02 грн. (сімдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 02 коп.), трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.) та інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.12.2014 року порушено провадження у справі №911/5147/14, розгляд якої призначено на 12.01.2015 року.

12.01.2015 року в судове засідання з'явився представник Позивача, який вимоги ухвали суду від 03.12.2014 року не виконав, витребувані судом документи не подав, надав свої пояснення. В судове засідання з'явився представник Відповідача, який вимоги ухвали суду від 03.12.2014 року не виконав, витребувані судом документи не подав, надав пояснення по справі. У судовому засіданні 12.01.2015 року було оголошено перерву до 19.01.2015 року.

19.01.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшло клопотання від 19.12.2015 року б/н (вх. №1048/15 від 19.01.2015 року), у якому Відповідач просить витребувати у позивача детальний розрахунок суми позову; відкласти розгляд справи до 02.02.2014 року.

В судове засідання 19.01.2015 року з'явились представники Позивача та Відповідача, які вимоги ухвали суду від 03.12.2014 року не виконали, витребувані судом документи не подали, надали пояснення по справі. Представник Відповідача підтримав клопотання від 19.12.2015 року б/н та просив його задовольнити, обґрунтовуючи це тим, що вірність наданих Позивачем розрахунків сум, заявлених до стягнення, викликає сумніви у Відповідача.

Розглянувши клопотання Відповідача від 19.12.2015 року б/н, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, судом встановлено наступне.

У вказаному клопотанні Відповідач просить витребувати у позивача детальний розрахунок суми позову.

Частиною 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено судом, Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок сум основного боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, заявлених Позивачем до стягнення.

Судом встановлено, що Відповідачем, на підтвердження своїх сумнівів щодо вірності розрахунків сум, заявлених Позивачем до стягнення, не надано суду контррозрахунку оспорюваних сум та не обґрунтовано за допомогою належних доказів доводів, викладених у клопотанні від 19.12.2015 року б/н.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Таким чином, з метою правильного вирішення спору у справі суд має право перевірити розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум та у випадку якщо такий розрахунок здійснено невірно - самостійно визначити вірні суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога Відповідача щодо витребування у Позивача детального розрахунку суми позову, викладена у п. 1 прохальної частини клопотання Відповідача від 19.12.2015 року, задоволенню не підлягає.

Поряд з цим Відповідач у клопотанні від 19.12.2015 року просить відкласти розгляд справи до 02.02.2014 року.

Як встановлено судом, Відповідачем у вказаному клопотанні не наведено жодних належних обставин, які зумовлюють необхідність відкладення розгляду справи на іншу дату; доказів на підтвердження існування таких обставин Відповідачем суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, зважаючи на те, що у судовому засіданні 12.01.2015 року було оголошено перерву до 19.01.2015 року з метою надання можливості сторонам виконати вимоги ухвали суду від 03.12.2014 року, враховуючи присутність у судовому засіданні 19.01.2015 року представників Позивача та Відповідача, суд дійшов висновку про відсутність належних обставин, що перешкоджають розгляду справи у даному судовому засіданні, у зв'язку з чим клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки Відповідач доказів, на які він посилався би, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 19.01.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

20.09.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС" (покупець) укладено договір поставки від 20.09.2012 року №110007-002 (далі за текстом: Договір), згідно п. 1.1 якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар, у кількості, в асортименті та по цінам, що узгоджуються у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього договірну вартість.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 Договору, оплата продавцю за товар здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки за договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 30 днів після отримання товару.

Договором у п.п. 2.7, 2.9 визначено, що в разі якщо товар поставляється під замовлення, покупець зобов'язаний внести передплату (аванс) у розмірі 50% від вартості замовленого ним товару. У випадку, якщо протягом часу, що минув з моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар, передбаченої п. 2.7 цього договору, до моменту здійснення остаточної сплати вартості товару або його отримання, на підставі видаткової накладної, співвідношення курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України, зросло на 5% і більше відсотків у порівнянні з курсом, встановленим НБУ на день здійснення попередньої оплати покупцем, продавець в односторонньому порядку здійснює перерахунок остаточної вартості товару, в гривнях за формулою: Сопл = Спп + (Сзаг - Спп) х (Копл/Кп).

Згідно п. 3.9 Договору, передача проданого товару оформлюється підписанням видаткових накладних.

Пунктом 5.2.3 Договору визначено, що покупець приймає на себе зобов'язання сплатити в обумовлений даним договором термін вартість товару.

Договором у п. 6.4. визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 9.1 Договору, договір вступає в дію з моменту підписання його обома сторонами і діє протягом одного року, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору, до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

20.09.2013 року товариством з обмеженою відповідальністю "ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА" та товариством з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС" підписано додаткову угоду від 20.09.2013 року №1 до Договору, відповідно до п. 1 якої, сторони вирішили продовжити термін дії договору №110007-002 від 20.09.2012 року до 31.12.2014 року.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Позивач на виконання вимог п. 1.1. Договору, з дотриманням положень ст.ст. 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, поставив, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 1 173 464,37 грн., що підтверджується видатковими накладними №1500 від 26.07.2013 року, №1687 від 16.08.2013 року, №1618 від 09.08.2013 року, №1852 від 02.09.2013 року, №1860 від 03.09.2013 року, №1868 від 03.09.2013 року, №2010 від 18.09.2013 року, №2059 від 23.09.2013 року, №2113 від 26.09.2013 року, №2146 від 27.09.2013 року, №2115 від 26.09.2013 року, №2179 від 01.10.2013 року, №2180 від 01.10.2013 року, №2181 від 01.10.2013 року, №2195 від 02.10.2013 року, №2438 від 22.10.2013 року, №2396 від 18.10.2013 року, №2397 від 18.10.2013 року, №2430 від 22.10.2013 року, №2451 від 23.10.2013 року, №2530 від 01.11.2013 року, №2639 від 08.11.2013 року, №2667 від 12.11.2013 року, №2838 від 26.11.2013 року, №2748 від 20.11.2013 року, №2750 від 20.11.2013 року, №2888 від 02.12.2013 року, №2991 від 13.12.2013 року, №2924 від 05.12.2013 року, №2935 від 06.12.2013 року, №2937 від 06.12.2013 року, №3049 від 19.12.2013 року, №3060 від 20.12.2013 року, №33 від 17.01.2014 року, які підписані представниками Відповідача без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого Позивачем товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видатковій накладній, копія якої знаходиться в матеріалах справи і достовірність якої Відповідач не заперечує. Факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними уповноваженими представниками Відповідача підтверджується довіреностями №1050 від 24.07.2013 року, №1162 від 08.08.2013 року, №1163 від 08.08.2013 року, №1327 від 02.09.2013 року, №1334 від 02.09.2013 року, №1327 від 02.09.2013 року, №1465 від 18.09.2013 року, №1488 від 23.09.2013 року, №1520 від 25.09.2013 року, №1524 від 26.09.2013 року, №1557 від 01.10.2013 року, №1547 від 30.09.2013 року, №1548 від 30.09.2013 року, №1562 від 02.10.2013 року, №1662 від 16.10.2013 року, №1664 від 17.10.2013 року, №1670 від 21.10.2013 року, №1677 від 23.10.2013 року, №1699 від 29.10.2013 року, №1767 від 07.11.2013 року, №1785 від 11.11.2013 року, №1827 від 19.11.2013 року, №1824 від 19.11.2013 року, №1939 від 02.12.2013 року, №1991 від 04.12.2013 року, №2027 від 06.12.2013 року, №1931 від 02.12.2013 року, №2115 від 18.12.2013 року, №2127 від 19.12.2013 року, №73 від 16.01.2014 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи та достовірність яких Відповідач не заперечує.

Тобто, підписані Відповідачем видаткові накладні без будь-якого зазначення Відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого Позивачем товару свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором.

Як вказує Позивач, Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість у сумі 494 732,50 грн.

Разом з тим, у відповідності до положень п. 2.9 Договору, Позивачем та Відповідачем підписано акт надання послуг від 01.04.2014 року №323, згідно якого сторонами погоджено суму відсотків за користування торговим кредитом у розмірі 238 315,98 грн. Достовірність відомостей, відображених у вказаному акті Відповідачем протягом розгляду справи не заперечувалась.

Як встановлено судом, ухвалою від 03.12.2014 року суд зобов'язував Відповідача надати належні докази виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки № 110007-002 від 20.09.2012 року . Проте, Відповідач вказаних вимог суду не виконав та не надав суду належних доказів виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки № 110007-002 від 20.09.2012 року в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару за Договором; про причини неподання витребуваних доказів суд не повідомив.

Поряд з цим, на підтвердження наявності заборгованості Відповідача, Позивачем надано копію акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2014 року по 08.10.2014 року, підписаного Позивачем та Відповідачем, що свідчить про узгодження суми заборгованості Відповідача.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази сплати Відповідачем заборгованості за договором поставки № 110007-002 від 20.09.2012 року у сумі 733 048,48 грн.

Таким чином, внаслідок порушення Відповідачем положень п.п. 1.1, 2.3, 2.4, 5.2.3 Договору та ст.ст. 526, 530, 655, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з повної та своєчасної оплати поставленого Позивачем товару, за Відповідачем перед Позивачем наявна заборгованість у сумі 733 048,48 грн.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з своєчасної та повної оплати отриманого товару, пеню, передбачену п. 6.4. Договору, у сумі 79 252,02 грн. за загальний період з 17.02.2014 року по 25.11.2014 року.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, п. 6.4. Договору, Позивачем Відповідачу нараховано пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати наданих Позивачем послуг за період з 17.02.2014 року по 25.11.2014 року в сумі 79 252,09 грн.

При дослідженні правильності та обґрунтованості визначення Позивачем суми пені, судом встановлено наступне.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Судом встановлено, що Позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором на суму заборгованості за загальний період з 17.02.2014 року по 25.11.2014 року, тобто понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Детально дослідивши умови Договору, зокрема, пункту 6.4, судом встановлено, що сторонами у вказаному договорі не визначено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за Договором здійснюється відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Разом з тим, виходячи з положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, пеня, підлягають нарахуванню з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, як вбачається з розрахунку суми пені, здійсненого Позивачем, останнім не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки суму пені нараховано на загальну суму заборгованості починаючи з 17.02.2014 року (наступний день за днем, коли Відповідачем мало бути виконано зобов'язання з оплати товару, отриманого за видатковою накладною від 17.01.2014 року №33), незважаючи на те, що обов'язок Відповідача оплатити товар за іншими видатковими накладними виник раніше, відповідно і період нарахування штрафних санкцій є відмінним від заявленого Позивачем.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в межах строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та за заявлений Позивачем період (з 17.02.2014 року по граничні дати шестимісячного строку, за який підлягає нарахуванню пеня відповідно до періодів виникнення заборгованості), суд дійшов висновку, що з Відповідача підлягає до стягнення пеня у сумі 16 315,93 грн. (шістнадцять тисяч триста п'ятнадцять гривень 93 коп.). Належних доказів виконання Відповідачем зобов'язань за Договором щодо оплати отриманого товару за Договором, які б спростовували вірність розрахунку пені, Відповідачем суду не надано. Доказів сплати Відповідачем вказаної суми пені перед Позивачем не надано.

Поряд з цим, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просить суд стягнути з Відповідача три проценти річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.) за період з 17.02.2014 року по 25.11.2014 року та інфляційні втрати у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.) за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.абз. 2, 3 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіркою правильності визначення Позивачем вищевказаних сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останні визначені Позивачем вірно і обґрунтовано.

На час розгляду справи, доказів сплати Відповідачем вказаних сум трьох процентів річних та інфляційних втрат перед Позивачем суду не надано; доказів, які б спростовували вірність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат Відповідачем не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач довів суду та Відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за договором поставки від 20.09.2012 року №110007-002 у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн. (сімсот тридцять три тисячі сорок вісім гривень 48 коп.), пені у сумі 16 315,93 грн. (шістнадцять тисяч триста п'ятнадцять гривень 93 коп.), трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.) та інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.).

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості за договором поставки від 20.09.2012 року №110007-002 у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн. (сімсот тридцять три тисячі сорок вісім гривень 48 коп.), пені у сумі 79 252,02 грн. (сімдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят дві гривні 02 коп.), трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.) та інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.) підлягають частковому задоволенню в частині стягнення основного боргу у сумі 733 048,48 грн. (сімсот тридцять три тисячі сорок вісім гривень 48 коп.), пені у сумі 16 315,93 грн. (шістнадцять тисяч триста п'ятнадцять гривень 93 коп.), трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.) та інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.).

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані та Відповідачем протягом розгляду справи не заперечувались.

Разом з тим, Позивач просить покласти на Відповідача судові витрати у вигляді витрат на послуги адвоката у сумі 30 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно абз.абз. 1, 2, 4 п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 24.11.2014 року між Позивачем (клієнт) та адвокатом Синчанським С.О. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 24.11.2014 року №241114, згідно умов якого, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу щодо представництва та захисту інтересів клієнта відносно правового стягнення заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС" в рамках договору поставки №110007-002 від 20.09.2012 року.

На підтвердження наявності у Синчанського С.О. статусу адвоката, Позивачем надано суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.10.2010 року №4225.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що Позивачем 24.11.2014 року сплачено адвокату Синчанському С.О. грошові кошти у загальній сумі 30 000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 24.11.2014 року №54, копія якого знаходяться в матеріалах справи.

Згідно п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7, розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову . У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо . Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат .

З метою підтвердження розумності витрат Позивача, понесених ним на оплату послуг адвоката Синчанського С.О. у сумі 30 000,00 грн. суд ухвалою від 03.12.2014 року зобов'язував Позивача подати належні докази, що підтверджують розумність витрат у сумі 30 000,00 грн., понесених позивачем на оплату послуг адвоката Синчанського С.О. Проте, Позивач вказаних вимог суду не виконав, витребувані судом докази не подав; про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Детально дослідивши матеріали справи, з огляду на те, що Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження статусу адвоката Синчанського С.О. та належним чином доведено надання Позивачу адвокатських послуг, пов'язаних з розглядом даної справи, та надано докази оплати послуг адвоката Синчанського С.О., проте, не підтверджено за допомогою належних та допустимих доказів обґрунтованість розміру сум, сплачених Позивачем адвокату Синчанському С.О. за надання послуг адвоката у розмірі 30 000,00 грн., враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про те, що сума адвокатських послуг (30 000,00 грн.) є неспіврозмірною та явно завищеною у відповідності до наявного спору у справі та обсягу дій, необхідних адвокату для захисту прав та інтересів Позивача у справі.

Враховуючи викладене, суд обмежує розмір витрат Позивача на оплату послуг адвоката Синчанського С.О. у даній справі співрозмірною сумою у розмірі 4 000,00 грн., у зв'язку з чим вказана сума підлягає віднесенню до складу судових витрат.

Згідно абз. 4 ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи те, що за результатом розгляду справи судом вирішується питання про розподіл судових витрат, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі ст. 44, абз. 4 ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на Відповідача витрати з оплати послуг адвоката у сумі 3 724,25 грн. (три тисячі сімсот двадцять чотири гривні 25 коп.).

Поряд з цим, Позивач у позовній заяві просить стягнути з Відповідача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 18 259,01 грн.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на Відповідача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 17 000,29 грн. (сімнадцять тисяч гривень 29 коп.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА" до товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, - задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "БУДТЕХНОСЕРВІС", ідентифікаційний код: 20589354, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА", ідентифікаційний код: 34972231, місцезнаходження: 03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 94-96, заборгованість за договором поставки від 20.09.2012 року №110007-002 у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн. (сімсот тридцять три тисячі сорок вісім гривень 48 коп.), пені у сумі 16 315,93 грн. (шістнадцять тисяч триста п'ятнадцять гривень 93 коп.), трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 95 коп.), інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.), судові витрати з оплати послуг адвоката у сумі 3 724,25 грн. (три тисячі сімсот двадцять чотири гривні 25 коп.) та судовий збір у сумі 17 000,29 грн. (сімнадцять тисяч гривень 29 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2015 року