Постанова

від 08.04.2015 по справі 911/5147/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2015 р. Справа№ 911/5147/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання: Натха М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Синчанський С.О. - за довіреністю

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» на рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 (дата підписання 23.01.2015)

по справі №911/5147/14 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» про стягнення заборгованості за договором поставки від 20.09.2012 №110007-002 у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн., пені у сумі 79 252,02 грн., трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн. та інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.01.2015 у справі №911/5147/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА», заборгованість за договором поставки від 20.09.2012 №110007-002 у вигляді основного боргу у сумі 733 048,48 грн., пені у сумі 16 315,93 грн., трьох процентів річних у сумі 11 466,95 грн., інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн., судові витрати з оплати послуг адвоката у сумі 3 724,25 грн. та судовий збір у сумі 17 000,29 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 у справі №911/5147/14 в частині стягнення суми основного боргу та інфляційних втрат, стягнувши із відповідача на користь позивача 633 445,60 грн. основного боргу та 89 051,85 грн. втрат від інфляції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зайво стягнув з відповідача 99602,88 грн. доплати. Крім того, за доводами скаржника, позивачем невірно здійснений розрахунок інфляційних втрат, у зв'язку з чим судом першої інстанції зайво стягнуто з відповідача 77,09 грн. інфляційних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2015 у справі №911/5147/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» на рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 11.03.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Михальська Ю.Б., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 розгляд справи №911/5147/14 відкладено на 08.04.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

25.03.2015 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 у справі №911/5147/14 без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що позивач та відповідач узгодили суму збільшення вартості неоплаченого товару через збільшення курсу Євро, про що свідчить відповідний Акт надання послуг № 323 від 01.04.2014, підписаний обома сторонами та скріплений печатками. Крім того, позивач не здійснив перерахунок вартості неоплаченого відповідачем товару через подальше зростання курсу Євро станом на момент подачі позовної заяви, оскільки сторони відповідне збільшення закріпили вказаним Актом надання послуг. Щодо розрахунку інфляційних втрат, то за доводами позивача, розрахунок відповідача, наведений в апеляційній скарзі, є помилковим.

Представник відповідача у судове засідання 08.04.2015 не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, явка якого в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив в її задоволенні відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА» як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» як покупцем укладено договір поставки №110007-002 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар, у кількості, в асортименті та по цінам, що узгоджуються у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього договірну вартість.

Згідно п.1.2. Договору право власності на товар переходить від продавця до покупця після підписання видаткової накладної. Сторони домовились, за необхідністю, проводити звірку отриманого та сплаченого товару за Договором.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 Договору оплата продавцю за товар здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки за договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 30 днів після отримання товару.

Згідно з п. 2.5 Договору сторони передбачили можливість проведення попередньої оплати за товар покупцем.

У пункті 2.7 Договору встановлено, що в разі, якщо товар поставляється під замовлення, покупець зобов'язаний внести передплату (аванс) у розмірі 50% від вартості замовленого ним товару.

Пунктом 2.9 Договору визначено, що у випадку, якщо протягом часу, що минув з моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар, передбаченої п. 2.7 цього договору, до моменту здійснення остаточної сплати вартості товару або його отримання, на підставі видаткової накладної, співвідношення курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України, зросло на 5% і більше відсотків у порівнянні з курсом, встановленим НБУ на день здійснення попередньої оплати покупцем, продавець в односторонньому порядку здійснює перерахунок остаточної вартості товару, в гривнях за відповідною формулою.

Згідно п. 3.9 Договору передача проданого товару оформлюється підписанням видаткових накладних.

Згідно з п. 5.1.1 Договору продавець приймає на себе зобов'язання передати покупцеві у визначений термін товар належної якості, у порядку та на умовах визначених цим договором та специфікаціями (рахунками-фактурами до нього).

Відповідно п. 5.2.3 Договору покупець приймає на себе зобов'язання сплатити в обумовлений даним договором термін вартість товару.

За умовами п. 6.4 Договору у разі порушення покупцем строків оплати товару покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 9.1 Договору даний договір вступає в дію з моменту підписання його обома сторонами і діє протягом одного року, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору, до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

20.09.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСА - ГІНГЕР - УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» підписано додаткову угоду №1 до договору, відповідно до п. 1 якої, сторони вирішили продовжити термін дії договору №110007-002 від 20.09.2012 до 31.12.2014.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 173 464,37 грн., що підтверджується видатковими накладними №1500 від 26.07.2013, №1687 від 16.08.2013, №1618 від 09.08.2013, №1852 від 02.09.2013, №1860 від 03.09.2013, №1868 від 03.09.2013, №2010 від 18.09.2013, №2059 від 23.09.2013, №2113 від 26.09.2013, №2146 від 27.09.2013, №2115 від 26.09.2013, №2179 від 01.10.2013, №2180 від 01.10.2013, №2181 від 01.10.2013, №2195 від 02.10.2013, №2438 від 22.10.2013, №2396 від 18.10.2013, №2397 від 18.10.2013, №2430 від 22.10.2013, №2451 від 23.10.2013, №2530 від 01.11.2013, №2639 від 08.11.2013, №2667 від 12.11.2013, №2838 від 26.11.2013 року, №2748 від 20.11.2013 року, №2750 від 20.11.2013 року, №2888 від 02.12.2013, №2991 від 13.12.2013, №2924 від 05.12.2013, №2935 від 06.12.2013, №2937 від 06.12.2013, №3049 від 19.12.2013, №3060 від 20.12.2013, №33 від 17.01.2014, які підписані представниками відповідача без будь-яких заперечень з приводу визначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару.

Факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними уповноваженими представниками відповідача підтверджується довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а саме: №1050 від 24.07.2013, №1162 від 08.08.2013, №1163 від 08.08.2013, №1327 від 02.09.2013, №1334 від 02.09.2013, №1327 від 02.09.2013, №1465 від 18.09.2013, №1488 від 23.09.2013, №1520 від 25.09.2013, №1524 від 26.09.2013, №1557 від 01.10.2013, №1547 від 30.09.2013, №1548 від 30.09.2013, №1562 від 02.10.2013, №1662 від 16.10.2013, №1664 від 17.10.2013, №1670 від 21.10.2013, №1677 від 23.10.2013, №1699 від 29.10.2013, №1767 від 07.11.2013, №1785 від 11.11.2013, №1827 від 19.11.2013, №1824 від 19.11.2013, №1939 від 02.12.2013, №1991 від 04.12.2013, №2027 від 06.12.2013, №1931 від 02.12.2013, №2115 від 18.12.2013, №2127 від 19.12.2013, №73 від 16.01.2014.

Позивач вказує, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 494 732,50 грн.

Разом з тим, позивач вказує, що згідно з вимогами п. 2.9 Договору у зв'язку із стрімким зростанням курсу Євро по відношенню до гривні, між позивачем та відповідачем було підписано Акт надання послуг № 323 від 01.04.2014, яким сторони узгодили суму доплати у розмірі 238 315,98 грн. за раніше відвантажений позивачем, але не оплачений відповідачем товар.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 733 048,48 грн. (494 732,50 грн. + 238 315,98 грн.).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною першою статті 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено вище, на виконання умов Договору, позивач у період з 26.07.2013 по 17.01.2014 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 173 464,37 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними, які підписані представниками відповідача без будь-яких заперечень з приводу визначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару.

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару не виконав, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 494 732,50 грн. Наявність вказаної заборгованості відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді не спростована, і в апеляційній скарзі не заперечується та, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, визнається відповідачем, про що свідчать наведені ним власні розрахунки збільшення вартості неоплаченого товару та інфляційних втрат, здійснені виходячи з суми боргу в розмірі 494 732,50 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Також, як вбачається з матеріалів справи Актом надання послуг № 323 від 01.04.2014 сторони погодили збільшення вартості товару через збільшення курсу Євро у розмірі 238 315,98 грн.

Пунктом 2.9 Договору визначено, що у випадку, якщо протягом часу, що минув з моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар, передбаченої п. 2.7 цього договору, до моменту здійснення остаточної сплати вартості товару або його отримання, на підставі видаткової накладної, співвідношення курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України, зросло на 5% і більше відсотків у порівнянні з курсом, встановленим НБУ на день здійснення попередньої оплати покупцем, продавець в односторонньому порядку здійснює перерахунок остаточної вартості товару, в гривнях за відповідною формулою.

Скаржник в апеляційній скарзі не погоджується з розрахунком суми збільшення вартості відвантаженого позивачем але неоплаченого відповідачем товару та зазначає, що позивачем зайво нараховано 99 602,88 грн. доплати.

Наведені доводи скаржника колегія суддів до уваги не приймає, оскільки позивачем та відповідачем підписано Акт надання послуг № 323 від 01.04.2014, згідно якого сторонами погоджено суму відсотків за користування торговим кредитом у розмірі 238 315,98 грн. Вказаний акт підписаний відповідачем без будь-яких зауважень та скріплений печаткою підприємства, тобто відповідачем погоджено суму доплати за Договором у розмірі 238 315,98 грн.

З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано доказів виконання своїх зобов'язань за Договором в частині повної оплати отриманого товару та не спростовано факт існування спірної заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 733 048,48 грн. заборгованості.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 79 252,02 грн. пені за період з 17.02.2014 по 25.11.2014.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.4 Договору встановлено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором на суму заборгованості за загальний період з 17.02.2014 по 25.11.2014, тобто понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки пунктом 6.4 договору не визначено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за договором має здійснюватись згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Разом з тим, виходячи з положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, пеня, підлягають нарахуванню з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач нарахував пеню на загальну суму заборгованості, починаючи з 17.02.2014 (наступний день за днем, коли відповідачем мало бути виконано зобов'язання з оплати товару, отриманого за видатковою накладною від 17.01.2014 №33), та не врахував, що обов'язок відповідача оплатити товар за іншими видатковими накладними виник раніше, відповідно і період нарахування штрафних санкцій є відмінним від заявленого позивачем.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на зазначене, здійснивши перерахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в межах строку, визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та за заявлений позивачем період (з 17.02.2014 по граничні дати шестимісячного строку, за який підлягає нарахуванню пеня відповідно до періодів виникнення заборгованості), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача пені у сумі 16 315,93 грн.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача три проценти річних у сумі 11 466,95 грн. за період з 17.02.2014 по 25.11.2014 та інфляційні втрати у сумі 89 182,94 грн. за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 11 466,95 грн.

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника щодо невірно здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з абз. 3, 4 п. 3.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».

Відповідно до листа Верховного Суду України «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції під час розгляду судових справ» від 03.04.97 №62-97р для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають відповідний період, помножити між собою.

Колегією суддів перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено наступне.

Сукупний індекс інфляції за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року становить: (102,2 / 100) х (103,3/100) х (103,8/100) х (101,0/100) х (100,4/100) х (100,8/100) х (102,9/100) х (102,4/100) = 1,1802649792.

Відповідно, інфляційні втрати складають: 494 732,50 грн. х 1,1802649792 = 583 915,44 грн. - 494 732,50 грн. = 89 182,94 грн.

Отже, заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у розмірі 89 182,94 грн. розраховані ним вірно.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 89 182,94 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду жодного доказу на спростування обставин, повідомлених позивачем.

Позивач також просив суд першої інстанції покласти на відповідача судові витрати у вигляді витрат на послуги адвоката у сумі 30 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно абз. 1, 2, 4 п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 24.11.2014 між позивачем (клієнт) та адвокатом Синчанським С.О. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 24.11.2014 №241114, згідно умов якого, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу щодо представництва та захисту інтересів клієнта відносно правового стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» в рамках договору поставки №110007-002 від 20.09.2012.

На підтвердження наявності у Синчанського С.О. статусу адвоката, позивачем надано суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.10.2010 №4225.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивачем 24.11.2014 було сплачено адвокату Синчанському С.О. грошові кошти у загальній сумі 30 000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 24.11.2014 №54, копія якого знаходяться в матеріалах справи.

Згідно п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7 розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на те, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження статусу адвоката Синчанського С.О. та належним чином доведено надання позивачу адвокатських послуг, пов'язаних з розглядом даної справи, та надано докази оплати послуг адвоката Синчанського С.О., проте, не підтверджено за допомогою належних та допустимих доказів обґрунтованість розміру сум, сплачених позивачем адвокату Синчанському С.О. за надання послуг адвоката у розмірі 30 000,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що сума адвокатських послуг (30 000,00 грн.) є неспіврозмірною та явно завищеною у відповідності до наявного спору у справі та обсягу дій, необхідних адвокату для захисту прав та інтересів позивача у справі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано обмежив розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката Синчанського С.О. у даній справі співрозмірною сумою у розмірі 4 000,00 грн., та за правилами пропорційного розподілу судових витрат стягнув з відповідача витрати з оплати послуг адвоката у сумі 3 724,25 грн.

З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам законодавства, а тому рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 у справі № 911/5147/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДТЕХНОСЕРВІС» на рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 у справі № 911/5147/14 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Київської області від 19.01.2015 у справі № 911/5147/14 залишити без змін.

3.Матеріали справи № 911/5147/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Ю.Б. Михальська

С.Р. Станік