Постанова

від 26.01.2015 по справі 908/2896/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа № 908/2896/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Ногіна О.М. дов. № 008307 від 09.10.2012

позивача: не з'явився

1-го відповідача: директор Вершинін В.М.

2-го відповідача: Блажко У.В. дов. б/н від 15.09.2014 та Сайка С.Л. дов. б/н від 19.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Запорізької області, м. Запоріжжя (вх. №3910 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 13 жовтня 2014 року по справі №908/2896/14

за позовом Прокурора Вільнянського району в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах:

позивач Головне управління Державного агентства земельних ресурсів в Запорізькій області м. Запоріжжя

до Антонівського навчально - виховного комплексу Вільнянської районної ради Запорізької області, с. Антонівка, Вільнянський район, Запорізька область; Фермерського господарства "Стельмаченко С.І.", с. Володимирівка, Вільнянський район, Запорізька область

про визнання недійсним договору про співпрацю від 18 грудня 2014 року та зобов'язання повернути земельні ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.10.2014 по справі №908/2896/14 (Т.А. Азізбекян) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

З приписів ст. 29 ГПК України вбачається, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Вважаючи, що рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2014 у справі №908/2896/14 порушує інтереси держави Перший заступник прокурора Запорізької області звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно ст. 104 ГПК України є підставою для його скасування.

Фермерське господарство "Стельмаченко С.І." через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання позивач не з'явився, проте у відповідності до клопотання від 15.12.2014 за вх. 825, просить розглядати справу за відсутності представника Головного управління Державного агентства земельних ресурсів в Запорізькій області.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, представника відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши правильність застосування господарським судом Запорізької області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи слідує, що 18.02.2014 між Фермерським господарством «Стельмаченко С.І.» (господарство - по справі відповідач-2) та Антонівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (школа - по справі відповідач-1) укладений договір про співпрацю, відповідно до умов якого (п.1.1) предметом даного договору є партнерство та співробітництво між сторонами в напрямах, що визначаються умовами цього договору.

Сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою ведення дослідних і навчальних робіт , пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства на земельних ділянках, які знаходяться в межах Антонівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та належать школі на правах постійного користування на підставі Державного акту серії ЯЯ № 120748 ( кадастровий номер 2321580500:06:002:0013) та Державного акту серії ЯЯ № 120749 ( кадастровий номер 2321580500:06:002:0014) загальною площею 24,9978 га (п.1.2 договору).

У відповідності до п.1.3 договору господарство надає благодійну фінансову допомогу школі у розмірі 25 тисяч грн. на рік.

За умовами договору (розділ 2) господарство здійснює такі заходи: використовує земельну ділянку для ведення дослідних і навчальних робіт, пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства; здійснює комплекс заходів з обробки земельної ділянки, провадить внески у вигляді матеріальних і трудових ресурсів, здійснює комплекс заходів, спрямованих на вирощування сільськогосподарських культур; дотримується екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів; не порушує встановлені щодо земельної ділянки обмеження ( обтяження) в обсязі, передбаченому законом або даним договором; допомагає процесу навчання учнів школи шляхом ознайомлення з технологіями, методами та способами вирощування сільськогосподарських культур; для проведення занять з учнями школи надає фахівців - аграріїв товариства; надає доступ до огляду сільськогосподарського процесу у строки, погоджені сторонами ( викладені в навчальному плані); систематично здійснює поліпшення стану земельної ділянки; реалізовує вирощені культури по ринкових цінах та направляє доходи на компенсацію витрат по утримуванню, обробці й поліпшенню земельної ділянки.

В свою чергу, школа здійснює наступні заходи: надає доступ господарству до земельної ділянки для ведення сільського господарства; не вчиняє дій, які б перешкоджали господарству проводити роботи на земельній ділянці , відповідно до умов договору; попереджає господарство про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки, для довкілля або призвести до погіршення стану земельної ділянки; вводить в процесі навчання учнів школи теми технології, методів та способів вирощування сільськогосподарських культур; для проведення занять з учнями школи залучити фахівців - аграріїв господарства; розробляє та забезпечує якісне виконання навчального плану для учнів школи спрямованого на вивчення технологій, методів та способів вирощування сільськогосподарських культур, способів поліпшення якості родючості грунтів.

За умовами п.3.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами, та скріплення печатками сторін. Строк дії договору становить один рік.

Сторони погодили у п. 3.8, що договір про співпрацю не передбачає жодних фінансових зобов'язань сторін. Сторони зобов'язуються при виконанні цього договору не зводити співробітництво до дотримання лише наявних у ньому умов, підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності та розвитку їх ділових зв'язків.

Звертаючись до господарського суду із відповідним позовом прокурор Вільнянського району в інтересах Головного управління Державного агентства земельних ресурсів в Запорізькій області зазначив, що спірний договір про співпрацю є недійсним у зв'язку із фактичним переданням земельних ділянок в оренду без законних підстав, оскільки розпорядником земельної ділянки є ГУ Держземагенства у Запорізькій області.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору про співпрацю від 18.02.2014 недійсним, зважаючи на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 ).

Таким чином, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, необхідно насамперед встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що з аналізу тексту та умов договору про співпрацю від 18.02.2014 вбачається, що основними умовами правочину є його строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Антонівського навчально - виховного комплексу Вільнянської районної ради Запорізької області. Укладенням оспорюваного договору сторони мали на меті приховати укладення договору щодо передачі земельної ділянки у постійне користування Фермерському господарству "Стельмаченко С.І.", а тому, на думку прокурора, цей договір містить ознаки удаваного правочину.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Пленум Верховного суду України в п. 25 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

В пункті 14 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.1999р. зазначено, що встановивши у розгляді справи, що певну угоду укладено з метою приховати іншу угоду (удавана угода), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 58 Цивільного кодексу має визнати, що сторонами укладено саме ту угоду, яку вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цю угоду. Якщо вона суперечить закону, господарський суд повинен прийняти рішення про визнання її недійсною.

Разом із тим, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи «в парі» з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину, і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.

За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до пунктів 1, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом.

Як вбачається зі змісту договору, основною метою договору про співпрацю є - партнерство та співробітництво між сторонами в напрямках, що наведені в п. 1.2 договору, в результаті чого сторони досягають передового досвіду у веденні сільського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству України.

Приписи зазначених статей кореспондуються з положеннями ст. 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однією із форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення змісту договору його сторонами. При цьому контрагенти повинні враховувати вимоги імперативних норм щодо змісту договору, а також погоджувати всі істотні умови майбутнього договору.

Отже, сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного або типового договору, але це є їх правом, а не обов'язком.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.2 договору земельні ділянки, які є предметом договору, належать Школі на правах постійного користування на підставі державного акту серії ЯЯ №120748 (кадастровий номер 23215805000:06:002:0013) та державного акту серії ЯЯ №120749 (кадастровий номер 2321580500:06:002:0014) загальною площею 24,9978 га.

Сторони погодили у п. 3.8, що договір про співпрацю не передбачає жодних фінансових зобов'язань сторін. Сторони зобов'язуються при виконанні цього договору не зводити співробітництво до дотримання лише наявних у ньому умов, підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності та розвитку їх ділових зв'язків.

Пункт 1.3 договору передбачає, що господарство надає благодійну фінансову допомогу школі у розмірі 25 тисяч грн. на рік.

Відповідно до ст. 775 Цивільного кодексу України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним в результаті користування річчю, переданою в найм.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

В розрізі зазначеного колегія суддів встановила, що внесками Фермерського господарства "Стельмаченко С.І." за договором є право доступу до земельних ділянок та їх обробки, в результаті чого, право власності на плоди, продукцію та доходи від користування цими земельними ділянками мають обидві сторони, враховуючи умови договору.

Відтак, суд дійшов висновку, що між Антонівським навчально - виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області та Фермерським господарством "Стельмаченко С.І." було досягнута домовленість про спільний обробіток землі, що передбачає двосторонню участь у такому обробітку.

Так, згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 ст. 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором або законом.

При укладанні оспорюваного договору Антонівським навчально - виховним комплексом Вільнянської районної ради Запорізької області та Фермерським господарством "Стельмаченко С.І." була визначена певна мета, права та обов'язки сторін і вклади кожного учасника, у зв'язку з чим суд вважає, що договір був укладений з ціллю створити певні правові наслідки.

Таким чином, умови договору про строковість, платність та отримання у користування певної земельної ділянки, є елементом договору про співпрацю на земельній ділянці, наявність яких в договорі не змінює правової природи такого договору.

Так, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону України "Про оренду землі").

У відповідності до положень ст. 8 Закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди;орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За своїм змістом інститут оренди передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов'язання сплачувати орендну плату за користування ним.

Прокурором та позивачем не надано жодних доказів, як суду першої інстанції, так і в подальшому розгляді справи у суді апеляційної інстанції, досягнення між відповідачами домовленості по всіх перелічених вище істотних умовах договору оренди, та відображення їх в оспорюваному договорі про співпрацю.

Окрім цього, договір про співпрацю від 18.02.2014 не можна вважати удаваним правочином, оскільки, на сьогоднішній день він фактично виконується, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, звітом про проведення виставки «Свято врожаю» в Антонівському навчально - виховному комплексі Вільнянської районної ради Запорізької області від 04.10.2014 та звітом про проведення досліджень на навчально-дослідній ділянці у 2014 році.

З огляду на викладене, доводи прокурора та позивача щодо укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, рішення господарського суду Запорізької області від 13.10.2014 по справі №908/2896/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права та відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Запорізької області, м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 13 жовтня 2014 року по справі №908/2896/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 січня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.