Постанова

від 23.01.2015 по справі 908/4243/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа № 908/4243/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Бітяков Д.М., дов. №178 від 05.11.2014

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Багато профільна торгово-виробнича компанія "Авега", м. Енергодар, Запорізька область (вх.№ 2131 З/3-12)

на рішення господарського суду Запорізької області від 17.11.2014 року по справі №908/4243/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРА ТРЕЙД", м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна торгово-виробнича компанія "Авега", м. Енергодар, Запорізька область

про стягнення 23 009,00 грн.,-

встановила :

Позивач - ТОВ "ЕРА ТРЕЙД" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "Багатопрофільна торгово-виробнича компанія "Авега" про стягнення 23009,00 грн., з яких: 20000,00 грн. основного боргу, 2580,00 грн. інфляційних втрат та 429,00 грн. 3% річних, у зв'язку з простроченням оплати товару, поставленого на підставі видаткової накладної №350 від 12.11.2013 року. Крім того, просив покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.11.2014 року по справі №908/4243/14 (суддя Азізбекян Т.А.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна торгово-виробнича компанія "Авега" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРА ТРЕЙД" суму основного боргу 20000,00 грн., суму інфляційних втрат 2580,00 грн., суму 3% річних - 429,00 грн., суму судового збору 1827,00 грн.

Відповідач - ТОВ «БПТВК «Авега», з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, в апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за спірним договором, адже надані позивачем видаткові накладні та довіреність на отримання товару підписані керівником відповідача за допомогою факсимільного підпису, отже не можуть вважатись належним доказом по справі. Крім того, скаржник зауважує на тому, що договір поставки №12-11/13 між сторонами фактично укладено не було, доказів вручення відповідачу вимоги про необхідність погашення заборгованості за товар від 20.12.2013 року позивачем не надано, а тому відсутні правові підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач вказує на те, що надані ним первинні документи повністю підтверджують факт поставки та отримання відповідачем товару на загальну суму 119500,00 грн., що також підтверджується частковою оплатою відповідачем вартості поставленого товару та свідчить про визнання останнім умов укладеного договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.01.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.01.2015 року.

Відповідач в судове засідання 21.01.2015 року не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №6102214310898 від 14.01.2015 року, яке міститься в матеріалах справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від представника відповідача на адресу Харківського апеляційного господарського суду не надходило, відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів визнала можливим розглянути справу без участі представника відповідача на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Звертаючись до господарського суду позивач посилався на те, що 12.11.2013 року він на підставі видаткової накладної №350 від 12.11.2013 року поставив відповідачу товар - полівінілхлорид у кількості 10 тон на загальну суму 119500,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №349 від 12.11.2013, видатковою накладною №350 від 12.11.2013 та довіреністю №38 від 12.11.2013 року на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Окрім цього, позивач за допомогою електронного засобу зв'язку (електронною поштою) направив відповідачу для підписання примірник договору поставки №12-11/13 від 12.11.2013 року. Вказаний договір відповідачем підписано не було.

Матеріали справи свідчать, що на підставі рахунку-фактури №349 від 12.11.2013 року та видаткової накладної №350 від 12.11.2013 року, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, а саме, 12.11.2013 сплатив на користь позивача 91979,15 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 20.12.2013 звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 205 про необхідність погашення заборгованості у розмірі 27 520, 85 грн., яка виникла 12.11.2013р. згідно видаткової накладної №350 та пропонував погасити виниклу заборгованість у термін до 31.12.2013року.

Відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, проте 08.01.2014 на підставі рахунку-фактури №349 від 12.11.2013 року сплатив на користь позивача 7520,85 грн. за отриманий товар. Решта коштів в розмірі 20000,00 грн. залишилась відповідачем несплаченою

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 20000,00 грн. основного боргу, 2580,00 грн. інфляційних втрат та 429,00 грн. 3% річних.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем від позивача товару за видатковою накладною, сума боргу в розмірі 20000,00 грн. відповідачем не спростована, останній належних доказів погашення суми боргу не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 20000,00 грн. основного боргу, 2580,00 грн. інфляційних втрат та 429,00 грн. 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, виходячи з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла за товар, поставлений відповідачу за видатковою накладною №350 від 12.11.2013, а також інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого товару.

Так, встановлені по справі обставини свідчать про те, що на підставі видаткової накладної №350 від 12.11.2013 року, складеної у м. Львів, позивач - ТОВ "ЕРА ТРЕЙД" поставив відповідачу - ТОВ "Багатопрофільна торгово-виробнича компанія "Авега" товар - полівінілхлорид S-58 в кількості 10 тон на загальну суму 119500,00 грн. Як вбачається з зазначеної видаткової накладної, з боку відповідача товар отримав директор Гордевич О.І., що підтверджується його особистим підписом, який діяв на підставі довіреності №38 від 12.11.2013. (а.с. 6)

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій. В той же час, видаткова накладна може бути одночасно і окремим способом укладання договору між сторонами у спрощений спосіб.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Здійснив аналіз видаткової накладної №350 від 12.11.2013, колегія суддів констатує, що вона повністю відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", оскільки містить всі необхідні реквізити, передбачені вказаними нормативними актами.

Також позивачем було виставлено відповідачеві рахунок на оплату товару №349 від 12.11.2013 на суму 119500,00 грн. за поставлений полівінілхлорид S-58 в кількості 10 тон на загальну суму 119500,00 грн.

Згідно наданої позивачем виписки з особистого банківського рахунку ТОВ «Ера Трейд», 12.11.2013 відповідач сплатив на користь позивача 91979,15 грн., а 08.01.2014 - 7520,85 грн. за отриманий товар - полівінілхлорид S-52 за рахунком №349 від 12.11.2013 року. (а.с. 17)

Залишок коштів в розмірі 20000,00 грн. за отриманий товар залишився відповідачем несплаченим.

Відповідач у відзиві на позов не оспорював факт отримання товару за видатковою накладною №350 від 12.11.2013, але вважав, що договір поставки №12-11/13 від 12.11.2013 не підписаний та не скріплений печаткою відповідача, а тому не підтверджує прийняття відповідачем на себе господарських зобов'язань. Ненадання позивачем товаротранспортної накладної на поставлений товар та сертифікату якості товару, відповідач вважав недоліками спірних правовідносин, у зв'язку з чим вважав, що має об'єктивне право самозахисту з метою спонукання продавця до надання усіх товаророзпорядчих документів. Також, в порядку самозахисту своїх цивільних прав, вважав обґрунтованими та співрозмірними дії щодо призупинення платежів до одержання від позивача повного переліку товаророзпорядчих документів.

Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку, дії сторін, а саме, передача продавцем товару покупцю за видатковою накладною №350 від 12.11.2013, прийняття та оплата цього товару покупцем - відповідачем, свідчать про виникнення між сторонами правовідносин поставки у спрощений спосіб, що узгоджується з нормами чинного законодавства.

Так, відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що видаткова накладна №350 від 12.11.2013 не може вважатись первинним документом в розумінні приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а довіреність №38 від 12.11.2013, видана на ім'я Гордевич О.І. не відповідає вимогам визначеним в Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, провернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.1999 року № 99, оскільки у вказаних документах підпис керівника ТОВ "Багатопрофільна торгово-виробнича компанія "Авега" відтворено за допомогою факсимільного підпису, хоча ніякої письмової згоди сторін на використання правочинів у такий спосіб між сторонами не існує.

Так, норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дійсно містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Разом з тим, Закон не містить норм, що вказували б на юридичну нікчемність таких документів внаслідок недостовірності відомостей, їх неточності чи неповноти, а так само, відсутності певних реквізитів в таких документах.

Надана позивачем довіреність №38 від 12.11.2013 року (типова форма М-2), видана ТОВ "Багатопрофільна торгово-виробнича компанія "Авега" на ім'я директора Гордевич О.І. для отримання від ТОВ «Ера Трейд» цінностей згідно рахунку №349 від 12.11.2013 також оформлена належним чином та відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., а саме вказана довіреність містить номер і дату, перелік цінностей, які належать отримати, в тому числі найменування товару та його кількість, засвідчена підписом керівника підприємства, а також містить зразок підпису особи, яка уповноважена на отримання цінностей. При цьому, відсутність підпису головного бухгалтера на вказаній довіреності не може ставити під сумнів дійсність вказаного документу.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачем було надано для огляду оригінал видаткової накладної №350 від 12.11.2013 року та оригінал довіреності №38 від 12.11.2013. Проте, здійснивши огляд наданих первинних документів, колегія суддів приходить до висновку, що встановити яким саме чином, а саме, за допомогою рельєфного кліше (факсимілє) або власноручно вказана накладна та довіреність були підписані відповідальною особою з боку відповідача не вбачається можливим. Доказів звернення відповідача із заявою про призначення судової експертизи з приводу неналежності підпису матеріали справи не містять і таких доказів відповідачем до суду не надано. З відповідним клопотанням відповідач до суду апеляційної інстанції також не звертався.

Колегія суддів також приймає до уваги наявну у справі копію податкової накладної, яка в силу податкового законодавства є обов'язковою при передачі товару та внесення цих відомостей в реєстр виданих та отриманих накладних. Згідно ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Дослідивши вказану копію податкової накладної (а.с. 7), колегія суддів констатує, що дата її виписки збігається з датою видаткової накладної №350 від 12.11.2013 року, вона містить посилання на договір №12-11/13 від 12.11.2013, таким чином є доказом здійснення господарської операції між сторонами з поставки товару.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

З урахуванням правовідносин, що склалися між сторонами, колегія суддів надає оцінку доказам по справі як окремо так і в сукупності з іншими доказами, які вказують на обставини, що можуть підтверджуватися такими доказами.

Встановлені по справі обставини дають підстави вважати, що дії сторін (передача продавцем - позивачем товару покупцю-відповідачу за видатковою накладною №350 від 12.11.2013, прийняття товару відповідачем), свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. До того ж, відповідач своїми конклюдентними діями щодо оплати товару фактично підтвердив схвалення даної господарської операції.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. № 12/5026/556/2012.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем з оплати товару за видатковою накладною №350 від 12.11.2013 в розмірі 20000,00 грн., яка відповідачем залишалась не сплаченою.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вказані вимоги ч. 1 ст. 692 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що загальні положення ч. 2 ст. 530 даного Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Встановлені по справі обставини підтверджують зобов'язання відповідача щодо здійснення оплати за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що обов'язок відповідача здійснити остаточні розрахунки за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013.

Таким чином, оскільки факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару та отримання його відповідачем підтверджується матеріалами справи, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 20000,00 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань щодо оплати отриманого ним товару.

Посилання відповідача на факт не отримання направленої позивачем претензії на адресу відповідача не є підставою для невиконання останнім своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару, оскільки, виходячи з положень ст. 692 Цивільного кодексу України, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару.

До того ж, наведені відповідачем доводи щодо ненадання позивачем супровідних документів не мають вирішального значення для даного господарського спору, предметом якого є стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар, факт отримання якого жодним чином не спростовується відповідачем. В свою чергу відсутність або недостатність супровідних документів не є підставою для відмови від оплати отриманого товару. Крім того, доказів звернення до позивача з вимогою про надання необхідної документації відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано.

Отже, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару до моменту надання позивачем супровідних документів не мають належного документального та матеріального обґрунтування, в зв'язку з чим відхиляються колегією суддів, як безпідставні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується існування між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин, які ґрунтуються на фактичній поставці товару, а розрахунок за товар відповідачем здійснено з простроченням, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення 2580,00 грн. інфляційних втрат та 429,00 грн. - 3% річних за період з 08.01.2014 по 25.09.2014, колегія суддів приходить до висновку, що здійснений відповідачем розрахунок є вірним, у зв'язку з чим, вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Запорізької області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Запорізької області від 17.11.2014 року по справі №908/4243/14 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Багато профільна торгово-виробнича компанія "Авега", м. Енергодар, Запорізька область залишити без задоволення.

Рішення господарського Запорізької області від 17.11.2014 року по справі №908/4243/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 26.01.2015

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Істоміна О.А.