Постанова

від 21.01.2015 по справі 802/4037/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 січня 2015 р. Справа № 802/4037/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П. А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Мошняги В. І.

представника позивача: Кравця А.М.

представників відповідача: Кудрик Я.О., Кухар О. М., Бистрицької О. А.

третьої особи: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: приватного акціонерного товариства "Науково - дослідний інститут відеотермінальної техніки"

до: управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6

про: припинення нарахування пільгових пенсій

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов приватного акціонерного товариства "Науково - дослідний інститут відеотермінальної техніки" до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про припинення нарахування пільгових пенсій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що управлінням Пенсійного фонду України в місті Вінниці призначені наукові пенсії на пільгових умовах колишнім працівникам ПрАТ "НДІВТТ" ОСОБА_6 в 2002 році та ОСОБА_5 в 2005 році. На думку позивача, наукові пенсії вказаним пенсіонерам призначені в порушення вимог чинного законодавства України, а тому просить суд припинити виплату таких пенсій та не виносити рішення про стягнення з ПрАТ "НДІВТТ" коштів на відшкодування виплаченої наукової пенсії ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Ухвалою суду 24.11.2014 року відкрито провадження у справі.

В ході судового розгляду справи судом залучено до участі у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти позову та просили у його задоволенні відмовити.

Третя особа ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову з підстав наведених у письмових запереченнях проти позову, що долучені до матеріалів справи.

ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився із невідомих для суду причин.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідача та третьої особи, дослідивши фактичні обставини справи та у їх сукупності, суд доходить висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13.12.1991 року № 1977-XII встановлено, що держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України (ч. 1 ст. 8 Закону № 1788).

Згідно зі статтею 81 Закону № 1788, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

У статті 6 цього Закону зазначено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

Отже, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" та інших законодавчих актів, призначається одна пенсія за її вибором.

При цьому, частина 9 статті 24 Закону № 1977 передбачає, що різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету;

для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Відповідно до пункту 4 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 372 від 24.03.2004 року, у разі ліквідації або зміни власника підприємства, установи, організації чи вищого навчального закладу III - IV рівнів акредитації різниця у розмірі пенсії фінансується за рахунок коштів їх правонаступників у порядку, що діяв стосовно цих підприємств, установ, організацій та закладів до моменту ліквідації або зміни власника.

Зі змісту наведеного вище Закону випливає, що визначальною обставиною в даному випадку є не сам статус установи (державна бюджетна чи інша державна), а джерело фінансування оплати праці наукових працівників, яким тепер призначена пенсія.

Судом встановлено, що відкрите акціонерне товариство "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" є правонаступником державного виробничого об'єднання "Термінал" та державного "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" шляхом перетворення згідно з наказом Фонду державного майна України №583 - П від 05.12.1997р. та ст. 14 Закону України "Про приватизацію майна державного підприємства" (а.с. 43).

У ході судового розгляду адміністративної справи представник позивача надав пояснення та зазначив, що, на його думку, управлінням Пенсійного фонду України у м. Вінниці колишнім працівникам ПрАТ "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" ОСОБА_6 та ОСОБА_5 безпідставно призначено наукові пенсії, що є підставою для припинення нарахування таких пільгових наукових пенсій. Вказане мотивував тим, що після розпаду СРСР з 1992 року підприємство не мало державних замовлень, роботи по яким можна було би віднести до наукових, вчена рада також не працювала, в організації не займалися підготовкою наукових кадрів і підвищенням їх кваліфікації. Крім того, зазначив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не мали наукових звань та публікацій.

Суд критично оцінює такі пояснення представника позивача, оскільки спростовуються листом головного управління статистики у Вінницькій області №05.1-70/3417 від 13.05.2014 року (а.с. 45), який міститься в матеріалах справи та з якого судом встановлено, що підприємство ПрАТ "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" (ід. код 14313694) надавало до органів статистики звіти зі статистики науки за формами №3 - наука (річна) "Показники наукової та науково - технічної діяльності" та №1 - наука (квартальна) "Звіт про виконання наукових та науково - технічних робіт" по 2005 рік включно, як таке, що виконувало наукові та науково - технічні роботи.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд приходить до переконання, що ПрАТ "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" в період до 2005 року включно займалося науковими та науково - дослідними роботами.

Визначаючись щодо вимоги позивача про припинення виплати пільгових наукових пенсій колишнім працівникам ПрАТ "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" ОСОБА_6 та ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, вимоги, що може містити адміністративний позов, а саме про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Таким чином, судом проведено системний аналіз зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України та чинного законодавства України, суд прийшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених, на його думку, прав та законних інтересів, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Крім того, судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24.12.2004 року у справі №2-884/04 встановлено факт зайняття ОСОБА_5 науковою діяльність у період з грудня 1977 року по 31.11.1999 року в НДІ ВО "Термінал". Дане рішення набуло законної сили 25.01.2005 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 04.05.2005 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 04.08.2005 року, визнано неправомірною діяльність управління Пенсійного фонду Ленінського району м. Вінниці та зобов'язано управління здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_5 на наукову.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Вказане кореспондується із думкою Вищого адміністративного суду України, висвітленою у листі 14.11.2012 № 2379/12/13-12.

Отже, факт здійснення ОСОБА_5 науковою діяльністю є встановлений рішеннями Ленінського районного суду м. Вінниці та відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України не потребує доказуванню.

Вимога щодо не прийняття судами в подальшому рішень про стягнення з ПрАТ "НДІВТТ" коштів на відшкодування пільгових пенсій колишнім працівникам ПрАТ "Науково - дослідний інститут відеотермальної техніки" ОСОБА_6 та ОСОБА_5, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вказана вимога позивача носить загальний характер та є вимогою на майбутнє.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 6 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто, лише порушене право підлягає захисту, а не ті права та інтереси які, можливо, у майбутньому будуть порушені.

Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем всупереч положенням ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, витрати пов'язані з розглядом справи, згідно положень статті 94 КАС України, позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович